У Житомирі попрощалися з військовослужбовцями Андрієм Павловським та Дмитром Гордієнком. Десантники загинули у боях на Херсонщині.
Житомирянин Андрій Павловський навчався у міській школі №6. Військовим хотів стати ще з дитинства, каже директорка школи Тетяна Омелянчук.
"Отой хлопчина, який тримався за руку, і на перший дзвінок я говорила про те, що ви – наші майбутні захисники і наша опора, – розповідає директорка школи №6 Тетяна Омелянчук. – Він так гордо тоді підняв голову, тримаючи букетик у руках. Він вже в дев'ятому класі мав бажання стати військовим і після школи став контрактником. Усмішка з його обличчя ніколи не зникала. І навіть зараз, дивлячись на фото, така глибинна, але теж є усмішка. Отаким в пам'яті лишається Андрій".
Захищати Україну Андрій пішов у 2014 році.
"Це в нього була третя ротація, – каже хрещений батько загиблого Ігор Таргонський. – Він з 2014 року воював, з 24 років. І ні внуків не залишив, нікого. Прийшов – пішов. Один син у матері. Цілеспрямований був. Щось надумається, то робить. Беріг матір і казав: "Мамо, я тобі купив, чого ти не носиш?". Він нібито поспішав жити".
Загинув військовослужбовець 23 липня від осколкових поранень під час виконання бойового завдання.
"Після закінчення першого контракту Андрій Павловський отримав освіту в Київському морському училищі за спеціальністю водолаз-рятувальник, – розповідає фахівець соціальної роботи міського центру соціальних служб Олександр Синиця. – Він все своє свідоме життя рятував людей. Ще з 2014 року, як тільки постала загроза для нашої країни, Андрій спочатку в лавах добровольчого батальйону, а пізніше, підписавши контракт, став на захист нашої держави. Він ціною власного життя виборював незалежність нашої країни".
Дмитро Гордієнко до лав Збройних сил України пішов у 2012 році. У чоловіка залишилися дружина, семирічна дитина та матір.
"Я і мої побратими мали за честь бути поруч із такою людиною, на яку можна було покластися, – розповідає побратим загиблого Михайло Дяченко. – Ми були впевнені, що він не підведе. Мав повагу в колективі, лідерські риси. Він спокійний був, але з іскрою. На жаль, відходять кращі. І сподіваюся, що ми помстимося. Доки ми живі, будемо битися".
Загинув десантник 27 липня у боях в одному з сіл на Херсонщині.
"Від початку російської агресії він уже виконував бойові завдання в зоні АТО та ООС, – каже керівник центру допомоги учасникам бойових дій Ярослав Весельський. – А з початком повномасштабної агресії Дмитро одним із перших захищав нашу Батьківщину у лавах Збройних сил України. Його життя забрали підступні окупанти, під час вогневого контакту він був уражений осколками від важкої бронетехніки".
Поховали загиблих захисників на Смолянському військовому цвинтарі.
Читайте головні новини Житомирщини у нашому Telegram, Instagram та Viber
