Без звуків сирен, літаків, обстрілів і навіть сповіщення про повітряну тривогу у смартфоні – так війну у лютому зустріли люди, що мають вади слуху. Зараз члени Охтирської організації українського товариства глухих знайшли спосіб проводити разом час і допомагати захисникам, наближаючи перемогу.
Людмила Шейко про те, що російські війська перетнули кордон і зайшли на Охтирщину, дізналася з повідомлення від перекладачки жестовою мовою. "Я проживаю сама. Вийшла на вулицю і не побачила людей. Як тільки почую, що земля двигтить, – мені страшно робиться, іду в кімнату. Їсти не хочеться, нічого не хочеться. Погреба в мене немає. Думаю, хто зна, куди мені йти. Пішла до сусідки, вона каже: приходь до мене, разом будемо ночувати", – розповіла охтирчанка з порушенням слуху Людмила Шейко.
Електрика та інтернет в Охтирці, що була під обстрілами, постійно зникали. Через два тижні від наступу російських військ на Сумщину Людмила вирішила поїхати до сестри на Полтавщину. Повернулася додому два місяці тому.
Валентина Тарасенко та її чоловік – слабочуючі. Їм почути звуки війни допомагала восьмирічна донька Кіра. "У мене донька чує, вона каже: стріляють – і ми почали ховатися. Ми ховалися в погребі, не знали, що там буде, поставили ліжечко і спали в погребі, поки ракети літали", – розповіла Валентина.
Тетяна Клименко має знижений слух і користується слуховими апаратами. Перші вибухи вона почула самостійно, далі довелося жити з бабусею, що добре чує. Майже весь час, розповідає, доводилося проводити в погребі. "Коли почалася війна 24 лютого, чую – якийсь шум великий, наче бомби кидали. Я швиденько в телефон подивилася і там побачила повідомлення, що почалася війна. Ми були в Охтирці і одразу пішли до бабусі. У неї є погріб у приватному будинку, ми там посиділи. Було дуже страшно. Добре, що бабуся чує", – говорить охтирчанка Тетяна.
В Охтирській організації українського товариства глухих на обліку перебувають 105 людей з Тростянецької, Великописарівської та Охтирської громад. В самому місті Охтирка – 47 людей із вадами слуху, розповідає перекладачка жестовою мовою Наталія Лиховідько. "Вони дуже боялися, що не чують ні сирен, ні як літають літаки. Коли вибухали бомби, – чули, як земля двиготить. Це для них дуже страшно. Вони не знали, що робити і куди бігти", – розповіла Наталія Лиховідько.
У березні людей з вадами слуху став виручати додаток у смартфоні, де сповіщення можна було побачити або відчути через вібрацію. Згодом в охтирській організації товариства глухих з'явилася ідея, як підтримувати одне одного, проводити разом і час і допомагати захисникам, наближаючи перемогу. На подвір'ї організації почали плести маскувальні сітки.
Згодом цю справу підхопили й інші охтирчани. Зараз усі разом працюють в іншому, більшому приміщенні.
Читайте Суспільне у Telegram
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber
Підписуйтеся на наш Instagram
