Рятувальник Олександр Лабунський 14 липня, коли у Вінницю прилетіли три російських ракети типу "Калібр", був на чергуванні разом зі своєю бригадою. На виклик прибули через 10 хвилин. Про те, як гасили полум'я та шукали людей, чоловік розповів Суспільному.
За словами Олександра Лабунського, завданням рятувальників було локалізувати пожежу у Будинку Офіцерів.
"Навколо було тисячі цеглин. Ми навколішках стояли тримали лафетний ствол. Різали руки, навіть через рукавиці і коліна, бо тут було багато скла і цвяхів. Але потрібно було працювати. Ти цього не відчуваєш. Сідаєш перепочити, знімаєш рукавиці, а руки всі в крові. Добре, що були волонтери та лікарі. Нам забинтовували руки і ми далі працювали", — розповідає Олександр Лабунський.
Перших кілька годин, аби дістатись Будинку Офіцерів, розбирали завали і гасили пожежу навколо місця вибуху. Через сильне задимлення, спочатку працювати довелося навколішках.
"Ми тоді про це не думали, працювали чимшвидше, бо усі сподівалися спасти живих людей. Надіялися загасити пожежу і зайти всередину. Там, нам сказали, були люди. Але там було дуже небезпечно, тому чекали дозволу на вхід до середини", — говорить рятувальник.
Коли вогонь на даху вдалося локалізувати, рятувальникам дозволили зайти у середину приміщення. Олександр побіг на другий поверх у крило, де розташовані дитячі танцювальні студії. Згадує, що колись туди на танці ходили дві доньки.
"Найстрашніше було тоді, коли ти заходиш у приміщення і розумієш, скільки води ти лив у це приміщення. А там натяжні стелі, які набралися водою. Утворився купол. Ми боялися, щоб нікого не прибило цим куполом, кидали камінням, щоб воно розірвалося, щоб можна було знайти людей", — каже Олександр.
Пошуком людей та розбиранням завалів його бригада 14 липня займалася до пізньої ночі.
"Заходили у кожний зал і кричали. Може там є люди, може якийсь стогін почули б. То одні у середині займалися б гасінням пожежі, а ми б на свій страх і ризик виносили б людей. Але на жаль ніхто не відгукнувся".
За цілий день, згадує Олександр Лабунський, лише раз зателефонував дружині і мамі, аби заспокоїти.
"Казав своєму особовому складу, щоб зробили хоч один дзвінок до рідних. Щоб вони не переживали. Мама до мене дзвонила, але відповідати не було коли, коли була можливість, попросив телефон у працівниці поліції. Набрав маму і кажу, я живий, здоровий, мої хлопці живі, допомагаємо людям. Мама каже: "Слава богу, що живий, усе буде Україна. Ми переможемо", — згадує Олександр.
У Вінницькій обласній рятувальній службі чоловік працює 17 років. За цей час, виїжджав на сотні пожеж. Його підрозділ ліквідовував наслідки вибухів на Калинівському арсеналі. Розбирали завали після влучання ракет на вінницькому летовищі.
"Були масштаби, але такого нелюдського поводження зі сторони агресора я не бачив. Сумно, що колись казали, що ми браття. Ми не брати і ними більше ніколи не будемо", - каже Олександр Лабунський.
Читайте також
- "РФ за вісім років не поводила себе так зухвало, як зараз", — нацгвардієць з Вінниччини про оборону країни
- "Я знав, що війна неминуча": вінничанин Олександр Грамарчук про повномасштабне вторгнення
