Оксана Наумова — журналістка з Херсона, яка чотири місяці прожила в окупованому місті. Бачила, які разючі зміни відбулися за цей час з ним і його жителями. Їй довелося виїхати через переслідування російських окупантів. Наразі Оксана на підконтрольній території. Про життя в тимчасово окупованому Херсоні журналістка розповіла Суспільному. Далі — пряма мова.
Початок війни для всіх нас був однаково несподіваним та несприйнятним. Ми не хотіли вірити в те, що окупанти захопили наше рідне місто і не збираються йти звідси.
Я ніколи не приховувала свою проукраїнську позицію, в мене хіба що жовто-блакитного прапора на лобі не було. Моя сторінка в соціальних мережах, була заповнена історіями з життя в окупації. І хоча мене багато людей попереджало, що такого робити не можна, але я для себе вирішила, що я мовчати також не збираюсь, тому що не всі знають, як живеться в окупації.
Я хотіла, щоб про це знали якомога більше людей. Бо дехто почав говорити про те, що в Херсоні, на окупованих територіях залишаються лише ті, хто прагне співпраці з окупантами.
Всіма своїми розповідями, я підкреслювала те, що в Херсоні не хочуть жити на території РФ, в Херсоні не хочуть співпрацювати з окупантами, там наші люди, українські люди, які просто за якихось обставин змушені були залишитись в окупації. Але вони наближають перемогу, кожен на своєму місці, як може. Херсон показав характер, він чинить спротив скільки може, і зовсім не мирний для окупантів спротив.
Я вигадала для себе таку місію — я хочу розповідати про те, що відбувається. Когось це підтримувало морально, комусь це допомагало, але окупантам не сподобалось.
До мене прийшли до дому і, скажімо так, запропонували варіант: або співпраця, або кримська в’язниця. Я зрозуміла, що жоден з цих варіантів мене не надихає, тому вирішила рятуватись втечею на підконтрольну територію України.
Коли в тебе за спиною 4 місяці життя в окупованому Херсоні, то виїжджаючи на вільну територію, навіть захлинається від повітря свободи.
Як жилося в окупації? От в мене на руці жовто-блакитна стрічка, яку мені пов'язала дівчинка на Хрещатику. Так ось, за цю жовто-блакитну стрічку в окупованому Херсоні мене могли закрити до в’язниці, посадити на підвал, чи я могла просто щезнути. Це щоб ви розуміли, як живеться тим героїчним херсонцям, які прийняли рішення залишитись в місті.
На жаль, Херсон — це зараз територія свавілля, беззаконня та терору. Сьогодні от прочитала, що окупанти видали якусь там вказівку "здавати проукраїнськи налаштованих людей", за це платитимуть гроші.
В таких категоріях знаходяться співробітники СБУ, колишні чи теперішні поліцейські, журналісти і просто люди з проукраїнською позицією. На жаль, у Херсоні є ті, які будуть здавати за гроші. Тому жити зараз у Херсоні це смертельно небезпечно.
У Херсоні залишається багато людей і у всіх свої обставини. Будемо молитись про те, щоб вони залишились живі.
Проте, у Херсоні залишаються дуже багато людей, які з якихось причин не виїжджають. Зараз постійно звучать заклики про евакуацію, але є ті, хто залишаються. Вони не можуть виїхати, тому що мають таку позицію — залишатись в місті до кінця. У когось є старенькі родичі, чи хворі люди, які просто не виживуть без підтримки рідних.
Багато людей і у всіх свої обставини, тому виїхати всі не зможуть. Будемо молитись про те, щоб вони залишились живі.
Настрій у Херсоні особливий, не такий як усюди. Люди, які перебувають в окупації відрізняються від тих, хто живе на вільній Україні. В Херсоні не бояться прильотів, тому що розуміють, що це наші хлопці б’ють окупантів.
У Херсоні окрім небезпеки від окупантів, ще дуже важке життя: готівки немає, банки не працюють, продукти в три-чотири рази дорожче, роботи немає, люди виживають як можуть.
Я з тих людей, які збирались залишитись в місті до перемоги, підготувала вже підвал, але до мене прийшли «гості» не бажані, і після розмови з ними я зрозуміла, що мені треба їхати, тому що вони в спокою мене вже не залишать.
Вибратись з окупованої Херсонщини на даний час можна двома шляхами, це на підконтрольну Україні територію через Василівку на Запоріжжя або через Крим.
Мій шлях на підконтрольну територію України був через окуповану Василівку, через сіру зону на Запоріжжя. Виїжджала я три дні, тобто довелось відстояти в полях три доби.
На останньому блокпосту рашисти розважаються — то пропускають, то не пропускають.
В середньому на добу пропускають 90-100 машин. Чи це буде о першій годині дня чи о п'ятій вечора, нікому невідомо. Вони приймають такі рішення як їм захочеться.
А люди в черзі під південним сонцем стоять у полях протягом багатьох годин, діб.
Перед цим блокпостом є ще понад двадцять блокпостів, на яких також можуть перевірити документи, речі, телефони. Це залежить від настрою окупантів.
Коли проходиш вже головний російський блокпост, виїжджаєш в сіру зону, там вже відчутно гримить.
Їхати треба по ґрунтовій, поганій дорозі, яка при дощу перетворюється на болото і тоді по ній проїхати взагалі неможливо. Нам пощастило. А коли доїжджаєш до підконтрольної Україні території то просто йдуть сльози радості від того, коли ти бачиш перший український прапор.
Випускають по 10 машин на блокпост. Коли ми були в десятці, яка виїжджала, за нами була черга 801 машина. Тобто, якщо порахувати, що в середньому 90-100 машин проходять за день. Уявляєте скільки люди будуть стояти в полях під сонцем.
На даний час, я другий день як в Києві. Трохи ковтнули повітря свободи і взяла для себе таку паузу, щоб подумати що робити далі.
Контраст між окупованою територією та вільною територією України разючий.
Тут на вулицях є військові. І ти розумієш, що це ті військові, яких ти можеш не боятися., тому що в окупованому Херсоні там є тільки ворожі військові яких ми боялись, звичайно, бо ніколи не знаєш що від них можна чекати.
Зараз я в Києві, але я просто чекаю звільнення свого рідного Херсона від окупантів, вірю як ніколи в ЗСУ і за першою ж нагодою я хочу повернутись додому, це перший потяг, перший автобус після деокупації привезе мене в рідний Херсон.
Зараз, я знаю тільки одне — мені нічого не страшно, бо я з Херсона.
Читайте також:
Читайте нас у Тelegram: Суспільне Херсон
Підписуйтесь на Суспільне Херсон у Viber
