До 24 лютого він викладав музику у школі та керував колективом "Okhtyrka music band". З перших днів війни охтирчанину Максиму Науменку довелося змінити свою діяльність. Замість барабанів і гітари – роззброєння російської техніки та опанування журналістських стандартів. А замість спокійного життя – робота під авіаударами. Як викладач музики став спецкором та які події довелося пережити разом з Охтиркою? Далі – у матеріалі Суспільного.
"На це місце впала бомба. Де ми зараз стоїмо – це місток уже засипаний для того, щоб була стежка проходити на вулицю. Глибина була близько 6 метрів", — роповідає Максим.
Найстрашніше – коли ти бачиш, як страждають люди, коли ти з ними спілкуєшся. Оце найважче переживається, ти з ними це співпереживаєш. А руйнації відбудуємо.
У мирному житті Максим Науменко працював викладачем музики в Охтирській школі та розвивав свій колектив "Okhtyrka music band", який вони створили разом із учнями. Сьогодні ж більшість його вихованців виїхали з міста через постійні авіанальоти. Сам Максим мешкає у селі Чупахівка, що на Охтирщині. Згадує, що таке справжня війна – відчув уже першого дня: "У мене ще дитина, дочка моя, лежить у лікарні після операції. Їх апендицит видалили, два дні тільки, крапельниці, шви. І мені друг телефонує: "Макс, почалася війна". Я бігом на машину і їду забирати з лікарні своїх, хірург мені показав, як знімати шви у домашніх умовах, і ми починаємо виїжджати і попадаємо під танковий бій".
Вижити допомогли знання місцевості та можливість поїхати іншою дорогою. Далі – склавши руки вдома не сидів. Спершу допомагав роззброювати російську техніку, покинуту посеред рідного села. Пізніше стояв на блокпосту. Але вирішив: буде ефективнішим, коли фіксуватиме російські злочини. Тож, почав знімати репортажі.
"Мій перший сюжет у селі Оленінське, це було таке бойове хрещення. Ми знімали в дворі сюжет із чоловіком після авіаудару по селу, і ми чуємо, що над нами летить. Це прямо в ефірі. І що робити? Ми тікаємо в підвал і чуємо вибух за селом", — розповідає Максим.
Надалі журналістику планує міксувати з музикою, якій сьогодні не так багато приділяє часу: "Я, коли замерзаю, бо в Охтирці холодно – я граю на барабанх і тоді я зігріваюсь. І в домашньому побутовому рівні".
Сьогодні ж чоловік найбільше мріє про перемогу та вже уявляє, якою буде зустріч із його учнями, із якими допоки підтримує зв'язок лише онлайн: "Це наш репетиційний клас, це багато чаю, печива, тортиків. Будемо ділитися музичним досвідом і потім почнеться музичний джем. Будуть тільки українські пісні, тільки патріотичні".
Авторка — Христина Довбня.
Читайте також
- "Ми розуміли: або загинемо тут від авіабомби, або в дорозі" — історія подружжя з Маріуполя, яке переїхало до Сум.
Читайте Суспільне у Telegram
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber
Підписуйтеся на наш Instagram
