Рівнянин Віталій Гордієнко – автор YouTube-каналу "Загін Кіноманів". Майже 400 тисяч підписників стежать за його оглядами фільмів та інтерв‘ю з акторами і режисерами. Відеоблогер розповідає, як Україну показують у російському кіно, чому немає "хароших рускіх" і чому не варто довіряти Максиму Кацу та Юрію Дудю.
Кінокритик Віталій Гордієнко доводить, що дивитися українське — це модно, а знімати своє — прибутково. Суспільному він дав ексклюзивне інтерв'ю у Рівному.
Перше відео на вашому YouTube-каналі було створено 12 березня 2017 року. Як виникла така ідея і чому саме "Загін Кніоманів"?
Ця ідея виникла влітку 2016 року, я відкрив для себе YouTube в цілому, і я захотів стати ютубером. Там можна заробляти гроші, а це літо між 1 і 2 курсом, багато одногрупників працювали десь офіціантом чи ще щось, а мені було 17 років, я не міг ніде працювати. І я дізнався, що в YouTube можна заробляти, спробував себе в цьому.
Але я робив футбольні відосики. Відкрив канал Ukraine Football, там до цих пів ці відео є. Потім їх почали банити і я зрозумів, що треба робити відео власного виробництва, бо відео належить там якійсь прем’єрлізі, це ж вона зняла, а не я, я не можу це монетизувати. Виник запит на щось своє. Я почав цікавитись кінематографом того літа і 3 серпня вийшов фільм "Загін самогубців". Він був на хайпі і я подумав, що цікаво розказувати про кіно, я ж на актора навчався.І я подумав, що цікаво було б назвати канал "Загін Кіноманів". Я пів року ходив з цією ідеєю, поки не зустрів одного з найкращих товаришів, якому я розповів цю ідею. А він каже – давай знімемо в четвер відео. Я написав сценарій, ми зняли це все, я змонтував, виклав, так і понеслось.
Зараз на YouTube-каналі майже 400 тисяч підписників. А з якого відео все почалося? Те відео, яке вибухнуло, почалися коментарі, підписники і лайки?
Було багато відео, які вибухали до 100 тис переглядів, коли я робив огляд "Кіборгів", найцікавіші фільми року, які вийдуть. Але ці всі відео не давали хвилі, вони не давали хвилі, яка накривала і в котилася. Вони просто вистрибували і все, скачувалась статистика до стандартної. А ось хвиля, яка почалася і перша така знакова, яка донесла мене з восьми до 100 тисяч, це було відеоінтерв’ю з акторами і акторками серіалу "Спіймати Кайдаша". Це був карантин і я був знайомий з багатьма з них особисто, з кимось мав контакти через знайомих. І я йшов з магазину, пам’ятаю, і подумав про те, що було би круто з ними зробити інтерв’ю.
Всі в захваті були від цього серіалу. Всі беруть по одному інтерв’ю, а я можу взяти всіх одразу, з’єднати в якийсь півторагодинний матеріал. Я зробив і це стало дуже цікаво людям, у Facebook понеслись репости, люди дуже підтримали. І потім кожне наступне відео було все краще і краще по переглядах. І про акторів дубляжу, потім про QTV робив відео, потім про старі телешоу, Україна в американських фільмах, Україна в аніме. Зараз відоси про Україну в російських фільмах, теж воно там на два мільйони залетіло. Кожен раз нова і нова хвиля додається.
МаючиYouTube-канал, можна заробити? Це бізнеспроєкт чи хобі?
Поки я був непопулярний — це було хобі, бо це було безкоштовно. Я витрачав на це свої сили, час, гроші. Але зараз це вже повноцінна робота, можу сказати навіть, з вересня 2021 року я звільнився з театру, де працював два роки актором і повноцінно переїхав до Києва. І повноцінно працював лише в YouTube.
Спочатку це було як хобі, а зараз це як бізнеспроєкт?
Ну я не скажу, що я ставлюся до цього як до бізнеспроєкту, на якому хочу заробити. Я ставлюсь до цього як до соціальної місії зараз. Я — один з передових воїнів інформаційного фронту. Це пафосно звучить, але мої відео викликають резонанс і я стимулюю людей більше дивитисья українського і відмовлятись від російського, і мені здається, що у мене дуже добре виходить. Операція по відриванню української аудиторії від Росії пройшла досить вдало. Могла би краще, звісно, але, зрештою, багатьох відвернув від цього. Але зараз це має пройти наступна операція – показати людям, що українське – класне. У мене є багато класних відео про Україну, але зараз є нова аудиторія, яка не дивитсья старих відео, і треба цій новій аудиторії дати щось.
Зараз готую про "Тіні забутих предків" Параджанова, в чому феномен цього фільму. Хочу зробити це таким документальним фільмом, в якому покажу, як навіть в умовах тоталітарного режиму можна створювати щось прекрасне українське. Розкажу, наскільки у нас є чудовий кінематограф. У нас був Довженко, розстріляне відродження, пауза, Параджанов. У нас в ментальності немає відчуття, що ми маємо історію кіно. Ну, щось там було в радянському союзі. Для багатьох не існує українського кіно і його історії. А воно є і воно одне з найкращих в світі.
А як змінилося кіно з 2014 року?
Це переродження, відродження. Його не було в період незалежності, практично не було українських фільмів. Виходило 1-2 фільми на рік, зараз виходить 35. В 2022 році до вторгнення вийшло принаймні 3-4 крутих картини, які я особисто раджу подивитись. Це тільки два місяці, у нас розвиток скажений в цьому плані. Держкіно постаралося, фінансування йшло. І я щасливий, що воно так розвивається. Сподіваюся, після того, як ми переможемо, у нас буде про що розказати, буде багато історій, які варто донести людям, буде багато митців, щоб розповісти ці історії.
Чотири картини, які ви згадали, що це за фільми? Що порадите нашим глядачам подивитись?
Я завжди одне і те саме говорю. "Атлантида", однозначно. "Додому", мені здається, дуже важливо його глянути. "Стоп земля", "Мої думки тихі". Це такий мейнстрімний топ. Бо є, наприклад, "Співає Івано-Франківськ Теплокомуненерго" — прекрасна документалка, я її дуже люблю. Є "Припутні", прекрасна трагікомедія. Є "Герой мого часу". Є фільми по типу "Погані дороги", кіборги — розкішні роботи, але не все можна вмістити в топ-3. Мене часто це питають і я розриваюсь. Кожен раз називаю інші фільми, і різна аудиторія вибере оці.
Багато хто виріс на російських фільмах, і це зрозуміло, чому. Зараз молодь мало знає про українське кіно. В чому, на вашу думку, проблема?
Та грошей мало. Для піару грошей мало. Банально, але все впирається в гроші. Держкіно не дає коштів, не фінансує просування і не дають кошти на створення. В Україні занадто мало кінотеатрів, в смт і селах немає кінотеатрів. У Рівному один кінотеатр. Це знущання. Як ми маємо популяризувати кіно, якщо нема де його дивитися? І не було легальних сервісів, зараз вже вони є. Але все одно цього мало. Все одно немає якогось сервісу, як Нетфлікс, який би давав українську озвучку на всі серіали. Тому гроші треба для популяризації.
Треба, щоб держава зайнялася цим, щоб це стало у вас топзавданням. Українізувати аудиторію. Зараз чомусь у держави завдання донести російськомовним людям, що Україна — це класно, причому вони це роблять російською. Вони думають, що якщо ти російською зробиш для них, то вони перейдуть. Не так це працює. Якщо показуєте українське і говорите українською, то люди потягнуться. У мене є знайомий з Луганська, і він казав, що не бачив живих людей, які спілкуються українською. І перший його спогад про те, чому він зацікавився українською, це був альбом Вакарчука “Суперсиметрія”. Це було для нього потрясінням, що можна так круто звучати і не російською. І в результаті він тепер спілкується українською і живе у Львові.
Блогери ведуть свої сторінки російською мовою, тому що вважають, що буде більша аудиторія. Не було страшно починати українською? Чи це родзинка, яка у вас є?
Так і є. По-перше, в Росії вже тих кіноблогерів просто куди не плюнь. Хто мене буде дивитись, якщо там же є неймовірний вибір? Я російською не вмію спілкуватись. А українською я не знайшов тоді в YouTube і я вирішив, що я закрию цю нішу. Це ексклюзив. Люди будуть дивитись мене, я мав зв’язки з кіносвітом, бо я актор. Я не виконав завдання максимум, не настільки люди полюбили саме українське кіно, але зрештою, я думаю, я допоміг в цьому плані людям полюбити його. І так, це була моя мета — саме українською мовою робити. Тим більше зараз я взагалі не розумію, навіщо починати російською. В Росії немає монетизації, з російського YouTube тікають перегляди, а в Росії в цілому немає майбутнього. Переходь на українську і ти будеш мати гроші й популярність.
Чи відчувають українці те, що намагаються насаджувати росіяни? Чи відчувають вони ту ненависть народу, яку вони показують у своїх фільмах? Чи, можливо, подивляться і не помітять?
Є фільми і серіали, в яких дуже тяжко це не помітити. Як “Ми з майбутнього — 2”: українець їсть сало, запиває горілкою і всіх називають москалями, хоче вбивати всіх росіян. Але є фільми, де це неочевидно. Ніби нормальний фільм, а десь підтекстом є персонаж — українець тупуватий, або якісь слова про Крим. І от з таких деталей складаються загальні враження. От що ми знаємо про США? Ті, хто не був в штатах, все що ми знаємо — це або новинне, або кінематограф. Кінематограф — це міцний засіб пропаганди і демонстрації образу іншої країни. Ми багато країн знаємо тільки з кіно. Наприклад, Китай – Джекі Чан в голову приходить, і так само будувався образ країни. В Америці до 2014 року образ України був – країна мафіозі і дешевих проституток, я теж аналізував це. Зараз — це вже інше, ми вже починаємо будувати новий образ України. А в Росії ми були просто бідні родичі: “Ладно, ви наші, але ми вас не дуже любимо”.
Окрім відео про кіно, з початку пандемії і з початку війни дещо змінилася тема відео. Зрозуміло, чому з 24 лютого так відбулося. Як на це відреагували підписники? Чи зменшилась кількість переглядів, чи збільшилась?
Коли в світі стається стресова ситуація, яка зачіпає всіх, то зрозуміло, що ти починаєш думати, чи є сенс говорити про кіно. Коли була пандемія, фільми перестали виходити в прокат, відповідно, треба було щось думати, ти ж маєш щось робити. YouTube для мене в таких ситуаціях — це така розрада, бо я роблю щось, що може підтримати людей.
В пандемію я почав розповідати про канали про дубляж, про старі телешоу. І я завжди боявся це робити. Але кіно і так не було, тому експериментував наповну. Людям сподобалось. І я після того зробив дуже мало оглядів насправді, дуже. А зараз це зрозуміло, що я не маю права, наприклад, про Бетмена розказувати. Тут в Бєлгороді хлопки, а тут Бетмен. У нас відбувається цікавіше, ніж в кіно. Я сходив вперше після початку війни на Uncharted. І я дивлюсь, і я такий “Ну що за дурне кіно, це не настільки цікаво, як те, що відбувається зараз в житті”. Не настільки емоційно для тебе, і ти дивишся, і тобі кіно так тяжко сприймати. Це якісь картинки, видно актори і графон. Мабуть, після цього я розлюбив таке кіно, але буду бачити.
Я зрозумів, що я не можу робити про кіно, і треба робити щось, що допоможе зараз нам. Я виокремив теми, які б наблизили нашу перемогу, допомогли людям усвідомити певні речі, перейти на більш проукраїнську позицію. Дуже багато хто зараз відмовляється від російського культурного простору. Їм треба хтось, хто українською буде розповідати щось їм. І їм треба фундамент новий. У них вибили ґрунт з-під ніг і вони в цьому вільному польоті. Їм треба заземлитися, відчути, що є якась позиція, якої вони теж будуть притримуватись. І хтось якщо висловить з блогерів – їм це імпонує, вони приймають цю позицію дуже швидко. Мені здається, що багато хто завдяки моїм відео знайшов цей ґрунт.
У відео ви говорите, що хороших рускіх для України немає. Згадуєте і Максима Каца. Я розумію, що він відповів вам, вас звинуватив в маніпуляції. Наскільки відомо, як каже сам Кац, він не розуміє української. Як він тоді подивився ваше відео? Чи були якісь ще дописи в його адресу?
Ой так, він багато в Twitter писав. Йому “староннікі пєрєвєлі”. Він образився, написав багато всяких постів. Продовжує писати, уникає мого імені і каналу, щоб не дай Бог не прорекламувати. Але після мого відео дуже багато хто від нього відписався. Коротше, зачепило ліберала російського, що українська аудиторія не хоче його дивитись.
Але це було відверто з вашого боку про Каца і Дудя. Деякі люди дивляться і думають, що ці люди нібито підтримують Україну, з якихось там конкретних фраз. Це було з вашого боку відверто, навіть дуже. Як сприйняла це аудиторія, що писали в коментарях, і чи читали ви їх?
Складно, я насправді відмовляюсь від прочитання коментарів. Тільки ті, що в топі залайкані найбільше. Це дуже деструктивне, бо з’явилося багато критики. Ясно, яка фанбаза у Дудя і Каца і хто я проти них в аудиторному вимірюванні. Але є багато людей які підтримали, і які відписалися. До мене люди підходять на вулиці і тиснуть руку: “Дякую, я після вашого відео усвідомила і відписалася”. Є люди, які звинувачують, що я піарюся, хайплю, збираю аудиторії, чисто за бабло все роблю. Я намагаюся просто бути корисним і вичистити наш інформаційний простір від цього.
Так тут є таке дискусійне питання, що, розповідаючи про них, я тільки більше їх заношу. Але мені здається, що якщо люди від них відписуються, то це я не заношу, а навпаки руйную їхні плани по русифікації української аудиторії. Звісно, до всіх достукатись неможливо, бо коли ти три роки дивишся Дудя, і тут якийсь чувак каже “а він поганий”, то, звісно, ти не приймеш цю позицію. Але зерно вже посіяно, якщо ще три-чотири рази хтось скаже, що вони погані, то воно проросте. Я всипав цими зернами, але думаю, що все буде ок, і люди будуть переходити. Головне його давати.
А чому, на вашу думку, є такі люди, які намагаються знайти “хароших рускіх”?
Це простий механізм психіки, коли ти в щось вірив, коли воно для тебе було важливим, коли ти його любив, і тут раптом трапляється якась подія, яка змушує тебе відторгнутись від цього, то звісно — ти будеш намагатися знайти хоч щось хороше в тому, що там було. Люди в принципі, і українці зокрема, намагаються знайти щось хороше. Не може бути, щоб все було погано, щось має бути хороше. “От бачте, він донатись армії! Він поїхав в Варшаву і зібрав гроші для українських біженців!” А нічого, що на концерт прийшли українські біженці, дали йому гроші, і він їх назад вернув українським біженцям. Що це за сюрреалізм? Він класний тепер? Тому люди чіпляються, бо швидко відрізати від себе цього не можна. Треба якась база, основа, яка нова вже буде для них.
Якщо повернутися до українського кіно. Ви робите огляди. Чи є фільми українські, які неякісні, які не варто дивитися. Можливо, щось з останніх?
Бачите, не все українське класне, а все російське апріорі хе*ня. В Росії розкішний контент, я визнаю це. Просто нам його не варто дивитись. В Україні не весь контент прекрасний. Це нормально. Давайте дивитись свій і поганий і хороший контентю, а не чужий, російський. Можна дивитись англійський, французький кінематограф. Але, повертаючись до запитання, поганих фільмів купа. У нас людей, які хочуть зібрати бабло, вистачає. А є просто люди, які хотіли щось гарне, але вийшло таке собі. “Король Данило”, наприклад.
Якщо говорити про міжнародну кіносіпльноту, як, на вашу думку, вона сприймає українські фільми?
Є міжнародні кінофестивалі, і так, зараз багато українських кінорежисерів прописалися там. Валентин Васянович, наприклад. Дуже багато з’являється. Наріман Алієв, наприклад. Людей, які роблять якісне кіно, яких возять по фестивалях, і їх чекають на фестивалях. У Венеції фільми Васяновича вже як рідні сприймаються. У нас є фільми світового масштабу. У нас є “Плем’я”, “Тіні забутих предків”. Грошей бракує для промоції. Ці фестивалі — це теж історія в бюджеті полягає. Вони чекають на наше кіно, але це не так просто, треба виборювати свій імідж, культурний імідж в світі. Давайте пробувати, давайте це робити всі разом.
Зараз нам дають багато можливостей. На Каннах дали купу всього: і кіноринок дали показати, і фільми наші взяли. Дуже лояльно поставились. Давайте користуватись цією ідеєю. Зараз буде запит на українське кіно. Зараз багато хто захоче подивитись, що там у нас таке. За останні роки назбиралося, можна продавати.
У вас є фільми, які ви дивилися 5-10 разів, або один фільм, який ви найчастіше дивились саме з українського сегмента?
За іронією долі, найбільше разів я дивився “Дзідзьо. Перший раз”. Так сталося, я не скажу, що я його люблю, я його не люблю. Але так сталося, що я дивився його тричі.
Тричі — це найбіліша кількість?
Так, я не з тих, хто любить передавлюватися фільми. Я “Гарі Поттера” дивився останній раз в 2015 році і я уникаю, коли його десь показують. Це класна історія і я не хочу щороку її пам’ятати. Я хочу через 10 років сісти, перечитати книги, передивитись фільми і заново отримати ці емоції. Потім знову забути на 10-15 років. Я не хочу оце кожен рік, навіщо це мені, я хочу стерти все і заново. Так само з українським кінематографом. Я глянув “Мої думки тихі”, я бачив двічі їх. “Припутні” і “Носорога” бачив двічі. І я не хочу їх переглядати зараз. “Співає Івано-Франківськ Теплокомуненерго” — класне кіно, я його пам’ятаю і я не хочу його дивитись. Хочу, щоб я все забув, і просто пам’ятав свої емоції.
А перед тим, як робите огляд, скільки разів дивитесь фільм? Два рази чи один?
Я ходжу в кіно один раз і відразу роблю огляд.
Одного разу достатньо?
Швидкість має бути. Ти швидко маєш опублікувати, це має бути гаряча тема. Ти не можеш дозволити три дні дивитись і ще три дні робити відео. Я намагаюсь на допрем’єрних показах дивитись фільми. “Носорога” я подивився двічі, я скажу, що якщо є можливість, то треба дивитись декілька разів. Я “Носорога” не так хотів похвалити, як після другого перегляду. Перший раз ти не знаєш, що далі буде. Відповідно, ти досить часто слідкуєш за сюжетом. І досить часто сюжет може розчарувати. А коли ти вдруге дивишся, ти вже знаєш все, що на поверхні, і ти дивишся глибше. Операторські кадри, тематика, що режисер хотів показати, які алегорії.
Яка основна ваша мрія? Що ви хочете донести вашим каналом? Про яку цифру підписників мрієте? І Чи буде змінюватись тематика відео?
Найбільша мрія, що я хочу донести — щоб просто люди полюбили українське. Щоб це стало модно. Поетичне кіно – модно. Довженко – модно. Сучасні режисери – модно. Все має бути класне. Стосовно підписників – мільйон, поки така мета, далі я не знаю, про що можна мріяти, якщо я наберу мільйон. Таке прагнення є і я думаю, що це цілком можливо.
Чому варто дивитись українське?
А воно про нас. Ви ніде більше такого не знайдете. Голлівудські фільми шаблонні, однакові і нецікаві, якщо ви їх дивитесь дуже багато. А в українських ви можете побачити себе, свого сусіда. Ви можете більше дізнатись про свою країну і людей, які живуть поряд з вами. І це зовсім інша естетика і зовсім інші відчуття після перегляду. Тому я голосую за українське кіно. Якщо вибирати між новим голлівудським і українським, то я виберу українське.
Тематика каналу буде змінюватись?
Я хотів, я вже думав. Мені багато хто писав “Поміняй назву на “Віталій Гордієнко”, розказуй що тобі цікаво”. Але наразі мені подобається, що це “Загін Кіноманів”, і я хочу розповідати про культурний простір. Кіно мені подобається. Попри те, що багато хто думає, що кіно — це дуже популярно і круто, але перегляди не такі великі як у політичного контенту. Кіно не настільки популярне. Тому мені хотілось би зробити це популярним, і зробити з українських акторів і режисерів рок-зірок. Бо хто як не соціальні мережі і медіа мають це робити.
Читайте нас у Telegram: екстрені новини та щоденні підсумки
Підписуйтесь на рівненське Суспільне у Viber
Долучайтесь до нас в Instagram
