Суддя-снайпер з Харкова, учасник АТО Олександр Мамалуй знову захищає Україну

Суддя-снайпер з Харкова, учасник АТО Олександр Мамалуй знову захищає Україну

Суддя-снайпер з Харкова, учасник АТО Олександр Мамалуй знову захищає Україну
Джерело фото: pravo.ua

Суддя і снайпер ЗСУ Олександр Мамалуй з початку повномасштабного вторгнення РФ захищає Україну. До 2017 року він очолював Господарський суд Харківської області, брав участь в АТО, написав книгу "Воєнний щоденник", після служби перейшов на роботу до Верховного Суду. Мамалуй та його родина живе на два міста — Київ та Харків. Виданню "Pravo" Олександр розповів, як евакуювалися його близькі та чим війна у 2022 відрізняється від її початку вісім років тому.

Перший день вторгнення та евакуація родини

Я був у Києві, родина — у Харкові. Дружина подзвонила рано-вранці, що обстрілюють харківський аеропорт, чутно вибухи. Миттю прокинувся, поголився (думав, що води може не бути), купив поїсти поки не було великих черг і пішов на роботу. На роботі були екстрені збори суддів, а я зрозумів, що маю бути сьогодні ж, так би мовити, "у лавах". На той час мій Прикордонний загін, де я служив, за другої мобілізації, вже вступив у бій. Закінчились збори, я підійшов до Голови Касаційного господарського суду, пояснив, що "мені пора". Взяв усі відпустки — щоб родина не лишилась в такий момент без грошей і все — ввечері був задіяний в захисті Києва, 25 лютого — брав участь в бойових діях. Загалом до 29 березня я не виїжджав за межі Києва, тільки на Гостомель. На жаль, я не зміг евакуювати родину. Вони робили це самостійно і це було дуже важко.

Вивезли всіх, навіть черепашку

Був період так званих "диких блок-постів", вони їхали від Харкова до західного кордону 10 діб. Моя дружина і її сестра зробили справжній подвиг: вивезли всіх наших літніх членів родини, дітей, котів, навіть доньчину черепашку — всіх вивезли за кордон, нікого не лишили і не втратили. Вони молодці.

Це моя велика провина перед родиною, що не міг їм допомогти поїхати. Звісно, віддалено я намагався полегшити шлях. І тут велику допомогу надали мої колеги з Верховного Суду: на шляху до кордону родина могла зупинятись у них чи їх родичів для відпочинку і ночівлі. Також допомагали інші колеги-юристи, з якими я товаришував чи був просто знайомий, не тільки судді. На цьому шлях багато моїх колег-юристів допомогло моїй родині в той час, коли я не міг. Я за це дуже-дуже вдячний і завжди буду пам’ятати.

Служба у Збройних силах України

Після того, як відігнали росіян від Києва, я перейшов до снайперського підрозділу Збройних Сил України. Не можу назвати ані військову частину, ані назву підрозділу. Я бойовий офіцер на командній посаді, беру безпосередню участь в бойових діях в Східній Україні.

У нашому підрозділі багато моїх друзів ще з першої мобілізації, які розпочали свій бойовий шлях в складі роти снайперів 93 механізованої бригади. Тут досвідчений особовий склад, гарні снайпери, дуже гарна зброя і ми виконуємо важливі завдання: снайперські, розвідувальні завдання, коригуємо артилерію.

"Мрію виховати сина": колишній суддя Олександр Мамалуй з Харківщини розповів про службу в ЗСУ
Олександр Мамалуй. Фото: pravo.ua

Про війну з Росією у 2014 та 2022 році

Навіть АТО була різною для різних хвиль мобілізації, наприклад, для перших трьох і наступних трьох — вона різна. До цієї великої війни було прислів’я "Хто в 2014 році не воював, тої війни не бачив". Я ж був і в 2014, і в 2015 році (крайній раз виходив на бойові завдання у грудні 2015), я бачив цю різницю, вона була дуже великою. Ну а зараз ці бої, їх можна називати такими запеклими, такими важкими… я був у Донецькому аеропорту — навіть це не порівняти. Ця війна — це дуже-дуже важко.

«Тоді, як було: міномет десь ляпне і все»

Авіація, артилерійські системи такі, що я навіть не чув про них. А багато хлопців, які воювали в АТО по 4-6 хвилі мобілізації, вони взагалі артилерії не знають, тоді, як було: міномет десь ляпне і все. Вони не були ані під обстрілами реактивною системою залпового вогню, ані під обстрілами самохідною артилерійською установкою, на звук не відрізняли. Ну вже навчились, звісно. Порівняно з тим, що зараз — в 2014 році було набагато легше. Це мої враження, зрозумійте. Мені тоді було 39 років, а зараз — 47, є різниця.

Про волонтерську допомогу і мрію

Я військо-армійського сухпаю не бачив з початку війни жодного разу — від волонтерів є все. Насправді, дуже допомагають і наш народ, і громадяни інших країн, з усім, все зараз є. Зрозуміло, що бувають перебої з постачанням у тих підрозділів, які довго не виходять з боїв. Але це цілком зрозумілі перебої в логістиці.

«Я б хотів присвятити залишок свого життя після перемоги родині»

Неможливо планувати, що буде через декілька годин. А мріяти? Ні про що більше так не мрію, як виховати свого сина. Він зараз зовсім маленький, а я так багато пропускаю часу, який ніколи не повернеться… якісь його вислови, дії — я їх ніколи не побачу через цю війну. Я б хотів присвятити залишок свого життя після перемоги родині. Родина, насправді, найважливіше у світі.

Читайте також

Тероборона Харківщини освоює нові одиниці російської техніки

"Українське військо має бути нестримним". Військовим, які обороняють Харківщину, волонтери передали 6 автівок

Командиру 92-ї бригади Павлові Федосенку присвоїли звання "Почесний громадянин Кривого Рогу"

Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди