Група жінок з Путивля об’єдналися у волонтерську групу на початку повномасштабної російської агресії. В окупації військовими РФ їм вдавалося допомагати з ліками і всім необхідним не тільки путивлянам, а й плести маскувальні сітки для ЗСУ. Їх діяльність помітив благодійний фонд з Південної Африки.
Ольга Шевцова працює вихователем в Путивльському мистецькому ліцеї, як волонтерка, говорить, теж займається мистецтвом.
"Першу сітку плели, коли тут окупація була, плели таємно. На Чернігів відправляли. Боже, як ми її передавали, трусилися. Кор.: – Тут же були російські блокпости, як ви її перевезли? – Ну, є такі люди, які сміливі, відважні. Заховали і відвезли. А, взагалі-то ми вже багато сіток з моїм навчальним закладом, в якому я працюю, у нас там теж патріотичний колектив, який дуже завзято долучається до цієї роботи", — розповідає вона.
Також жінка додає: "Вже наплели 250, приблизно, м². Кожен вузлик, кожен переплетик – це з молитвою робиться, з чистим серцем, з любов’ю до Батьківщини, до тих хлопців, які нас захищають і хочеться, щоб ці сітки стали бронею для них".
Людмила Литвиненко до 24 лютого була підприємицею. Нині закрила свій бізнес і стала волонтеркою. Зараз жартома називає себе офіс-менеджеркою: приймає і сортує речі, які приносять путивляни і те, що приходить поштою, а потім роздає кому що треба.
"Нашим хлопцям із ЗСУ це — здебільшого продукти, а речі віддаємо внутрішнім переселенцям, багатодітним. Кор.: — І багато переселенців у вас? – За списками нашої громади десь 450 людей, але до нас звернулося більше ніж 100 людей. Це — Харків, Київ, Буча, Шостка. Посилки приходять із Києва, з Польської Республіки, із Ромен – це наша область, із Конотопа", — каже пані Людмила.
Керівниця волонтерської групи Ольга Бутова показує кімнати, де збирають речі для немовлят. Говорить, що їхня волонтерська група допомагала молодій породіллі, яка 22 лютого приїхала з Києва у гості до батьків і через війну змушена була тут залишитися.
"Дзвонить мені об 11:00 ночі і каже: Олю, я, мабуть, буду народжувати. Я кажу: дуже-дуже гарно. Забирали ми нашим волонтерським штабом разом з військовими. Коли ми прийшли до неї в пологовий — і вона бачить людей у формі з автоматами, вона каже: це ж наші? Я кажу: наші, наші! Я кажу: як назвеш? Вона: мабуть, Джевеліна", — розповідає вона.
Ольга Бутова, говорить, що 24 лютого була в шоковому стані, а потім, разом з подругою написала пост у фейсбук і його помітила волонтерка з Південної Африки.
"Був дзвіночок по ватсапу — і пані Наталія каже: я — представниця асоціації українців в Африці, якби вам не було смішно, але ми хочемо вам допомогти. Я кажу: ви — в Африці, ми – Путивль, маленьке місто, не всі про нього знають. Вона каже: я вас знайшла у фейсбуці. Я — ну чим ви можете нам допомогти? Логістики немає, ми — в окупації. Вона: давайте, ми подумаємо і я вам передзвоню. Через два тижні, коли ми поїхали на Суми, підвозили для територіальної оборони харчування, в мене дзвіночок — Пані Наталія, каже: ми придумали як вам допомагати", — розповідає пані Ольга.
Південноафриканський фонд допоміг волонтерам з Путивля коштами у придбанні ліків, палива для перевезення всього необхідного.
Представниця африканського фонду зараз розміщується у Києві, куди вивезла батьків, які проживали на окупованій російськими військовими Харківщині.
"Я дуже рада знайомству з людьми, з волонтерами, у тому числі — з Олею Бутовою. Це людина з дуже великим серцем. Я взагалі дуже пишаюся волонтерами, які самовіддано, відважно захотіли цим займатися бо, знаєте: волонтерству ж не вчить, це йде від душі, від твого пориву", — говорить представниця фонду Gift of the Givers, ПАР Наталія Вентер.
Африканський фонд, назва якого у перекладі означає "Подарунок дарувальників" заснував лікар Імтіаз Суліман у 1992 році, говорить представниця фонду в Україні Наталія Вентер. Фонд допомагав людям в усьому світі, які потерпають від голоду і стихійних лих. Відтепер він допомагає українцям, які постраждали від російської агресії.
"Коли я звернулася про допомогу до Імтіаз Сулімана, і фонду "Gift of the Givers", він хотів охопити якомога більше території з допомогою. Спочатку він допомагав Івано-Франківській області. Ми там допомагали громадам, потім все почало розростатися. Ми дуже допомагали Микуличам, де на початок війни переселенців було більше, ніж 6 тисяч людей. Допомагали переселенцям, які жили у Моршині. Потім ми перекинулися, допомагали дуже багато Чернігівщині, Славутичу, Ірпеню, Бучі", — сказала Наталія.
Читайте Суспільне у Telegram
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber
Підписуйтеся на наш Instagram
