"60 днів в окупації. Вийшов, живий". Цей лаконічний допис з автопортретом зробив рівненський аквареліст Олександр Бобришев у своєму Facebook. Повномасштабне вторгнення РФ застало митця у Харкові. Виїхати звідти до Рівного йому вдалося лише 26 квітня. У цьому проміжку Олександр Бобришев зробив двадцять акварелей з пейзажами Харківщини й навіть влаштував виставку для тих, хто був поруч з ним в окупації.
А вже в Рівному, у своїй майстерні, Олександр Бобришев написав акварельний автопортрет, в якому втілив пережите в окупації. Цю роботу художник написав для виставки в галереї "Євро-Арт", а сам поїхав до Польщі. Там має кілька запрошень на пленери і майстеркласи.
Про історію автопортрету і якими були 60 днів в окупації , Олександр Бобришев погодився розповісти в ексклюзивному інтерв'ю журналістці Суспільного Валентині Гордич.
– Я знала, що війна застала Вас в Харкові, а потім вже аж у травні побачила допис з автопортретом про 60 днів в окупації. Яким був перший із цих днів?
– 24-го я почув вибухи, подивився у вікно. Це було 5:05, бо я навіть зробив відео, як вилітали ракети з тієї сторони. В Харкові завили сирени, сигналізації автомобілів, я взявся дзвонити друзям, сестрі, дехто думав, що це щось разове і швидко закінчиться. А зранку вже були великі черги до супермаркетів, маленькі магазини й деякі аптеки взагалі були зачинені. Знайома запропонувала поїхати на дачу в Старий Салтів, це селище в північно-східному напрямку від Харкова. Дала півтори години на збори. Забирав мене від метро на Салтівці її син службовим автомобілем. Людей на станції вже було багато, сиділи з валізами, клунками.
– Фарби й папір встигли схопити в дорогу?
– Тільки це й взяв, два блоки акварельних і фарби подарункові, мені якраз нагороду напередодні вислали за виставку з Гданська. Документи ще взяв, два паспорти. Старий Салтів теж безперервно обстрілювали, з літаків розбомбили греблю, міст, це десь за кілометр від нас. Вода, електрика в селищі були, але ніхто не вмикав світла, зі зв'язком були з перебої, бо то у вишку поцілили, то кабель перебили. Спочатку ремонтували, а потім і це все зникло. Виїхати неможливо, місцевих окупували вже повністю, поставили там свою владу, а потім добралися й до нас. Перевіряли документи, переписали всі паспорти, сказали, куди не ходити, бо будуть стріляти без попередження. А потім приїхали на БТРі, за ним два вантажні автомобілі, наставили кулемет і наказали зайти в дім і не виходити, поки не закінчиться спецоперація. А спецоперація – це в них вичищати все підряд. Казали, що для них тут "непахане шоколадне поле", купа обладнання, телевізори в кожній кімнаті, пралки, кавоварки, мультиварки, автомобілі.
– Страх був?
– Як сказати, коли вибух поруч і людину в домі відкидає до стінки, то звичайно думаєш, що це відбувається. Страх був за інших людей, які панікували. Намагався їх заспокоювати – не допомагало. Я сідав на подвір'ї на розі будинку, він дерев'яний, зі зрубу, і малював. Думав, що три-чотири стіни по діагоналі автоматом не проб'ють.
– Що малювали? І чи не доводилося змушувати себе, бо від декого з художників у Рівному чула, що після 24 лютого їм на початках було не до творчості?
– Я насамперед людям, які були поруч, хотів показати, що я спокійний. Бо в реальній небезпеці не можна панікувати, не можна постійно бути в пригніченому стані. А малював те, що бачив довкола. Я настільки концентрувався на роботі, що не реагував на усе інше. Загалом, зробив там понад двадцять акварелей, навіть показ влаштував, а потім ці роботи подарував жінкам на згадку.
– Чи присутня війна у тих роботах, якісь наслідки обстрілів, наприклад?
– Ні, такого не було. Там річка Сіверський Донець, коли зруйнували греблю і велика вода пішла й полишалися озерця, такий утворився пейзаж. Один сусід попросив зробити воєнну картину і пояснив, яку саме хоче. Я намагався пояснити, що таке, як він розказав, навряд чи можна буде повісити на стіну. І домовилися, що зроблю одну таку, як він хоче, а другу таку, як я собі це уявляю. Першою він був задоволений, а коли показав йому свій варіант, то він погодився зі мною, що ту дійсно не повісить, я ця буде висіти. Так що дві роботи там я навіть зробив під замовлення й отримав за них... щуку, величезну з ікрою (сміється – ред.).
– Такого гонорару, певно, ще не отримували за роботу?
– Хороший гонорар в тих умовах. Ми там рибу теж ловили, щось з того улову їли, а щось міняли на цукор і чай. Бо ж харчів із собою мали небагато. Товстолоба одного були впіймали великого й обміняли на три пачки цукру і пачку чаю, теж нормально. Риба там велика і смачна була – окуні, линки, лящі, один сом навіть попався. Стільки у звичному житті ніколи б не ловив, але там інше, там було виживання. Треба було ловити, щоб їсти й обміняти на щось.
– Як і на чому готували?
– Пічку якусь сусід спорудив. Це ж дача, то й мангали, коптильня і гриль навіть були. Рибу коптили, в пічці готували їжу. І оце ввесь день на вулиці треба було топити, сушити, готувати. А коли дощ іде, то і дрова сушиш, і сам сушишся. Так і жили. Потім зібралися евакуюватися, але зв'язку не було ні з ким. Зі знайомими якось вдалося виїхати назад до Харкова. Там мені було вже спокійніше якось, хоча руїни довкола, поруч ракети прилетіли, в сусідній будинок влучили, магазин розвалили. А з Харкова вже потягом добирався. Їхав не на Здолбунів, бо там прилетіло вже, а на Львів, звідти – на Рівне.
– Розкажіть про "Автопортрет. 60 днів окупації. Харківщина – 2022". Можливо, я не дуже добре знаю Вашу творчість, але не пригадую, щоб були саме автопортрети.
– Є два. У 2014 році я зробив автопортрет в окупаційній зоні, в Криму. А другий я намалював уже в 2022-му в Рівному. Я не планував нічого тут малювати, а просто хотів побути в майстерні й зібрати матеріали, які треба для Польщі. Але сталося так, що в "Євро-Арті" мені сказали, що готують виставку, присвячену війні, і попросили мою роботу. Запропонував уже готовий абстрактний пейзаж "Покидаючи велике місто". Але потім вирішив підстригтися, бо обріс за ті два місяці. Брови там такі сиві стали, волосся, як кульбабка. І просто вирішив сфотографуватися таким до стрижки. А як повернувся з перукарні, то вирішив з того фото зробити портрет. Хотів вкласти у нього ввесь той свій стан, хоча не був певен, що впораюся.
– Зізнаюся, що Вас такого у творчості бачу вперше.
– Я таких серйозних робіт досі не робив і теж, коли побачив готову роботу, то здивувався. Три дні його робив, а коли вставив у раму – мене аж перетрусило. Бо зрозумів, що вдалося. А вдруге мене перетрусило вже через застосовану техніку акварельну. Я взагалі не використав білила, ані краплі, лише маскуючу рідину. І досі я думав, що ліпше портрета скульптора, який втрапив у топ-20, і дівчинки в капелюшку не зроблю. Але ця схожа до них за майстерністю, тільки енергетика інша. Це треба було все це дійсно пережити, щоб вийшла така робота. Хоч насправді, фотографія, з якої писав, звичайна, нічого в ній особливого нема. Але додав емоцій, зробив обличчя не загоріле, а саме закопчене, обвітрене, задимлене.
– Розкажіть ще про кримський автопортрет.
– Проти харківського він – зефірчик. Бо ж там війни такої не було. В Криму я мав будиночок і сад, щороку їздив за цим доглядати, підрізати, обприскати. Поїхав туди й у 2014-му, але руки вже не підіймалися на роботу в садку. Зловив там якийсь зв'язок і почав шукати в ноутбуці, щоб дізнатися, що відбувається в Україні. Навушники одягнув і звернув увагу на своє відображення в ноутбуці, зробив фотографію і вже з неї ще там почав портрет, а завершив вже в Рівному у майстерні. Зробив у 2014-му, але підписав 2015-м. Не хотів його показувати нікому, але на виставці в "Євро-Арті" будуть обидва.
– Зараз Ви в Польщі, поїхали на пленер?
– Їхав просто так, але коли дізналися, що я в Польщі, мене тут добре знають, то запросили в щецинській академії дати майстеркласи з акварелі для студентів, з понеділка, 16 травня, вже розпочинається пленер, а потім запланована на червень моя персональна виставка, в іншому місті організовують благодійний аукціон, на якому збиратимуть кошти для біженців з України, там є мої роботи, телефонували й питали, чи можна їх задіяти для цього. Я, звісно, погодився. А потім – пленери один за одним.
Побачити "Автопортрет. Перші дні окупації. Крим-2014" і "Автопортрет. 60 днів окупації. Харківшина – 2022" Олександра Бобришева рівняни зможуть 8 червня на презентації збірної виставки художників у "Євро-Арті"
Що відомо
- Олександр Бобришев переїхав у Рівне в 1977 році, доти жив у Харкові. Він працює в техніці станкового живопису. Етюди художник пише олією, а тоді переводить в акварель. Він виробив власні техніки й прийоми роботи і свій упізнаваний художній стиль. 45 років життя Олександр Бобришев присвятив акварелі, написав сотні сюжетів і мав десятки персональних виставок у різних країнах. У 2017 році він увійшов в топ-20 акварелістів світу за портрет "Скульптор" на виставці в Гонконзі.
Читайте також
- Пейзаж на загал: у День художника Олександр Бобришев дав майстерклас
- У Рівному відкрили експрес-виставку одного з кращих акварелістів світу
Читайте нас у Telegram: екстрені новини та щоденні підсумки
Підписуйтесь на рівненське Суспільне у Viber
Долучайтесь до нас в Instagram
