"Накривали дітей, щоб вони не чули літака". Як рятували дітей з Ізюмського реабілітаційного центру

"Накривали дітей, щоб вони не чули літака". Як рятували дітей з Ізюмського реабілітаційного центру

"Накривали дітей, щоб вони не чули літака". Як рятували дітей з Ізюмського реабілітаційного центру
Фото надане Євгенією Яровою

На початок повномасштабного вторгнення російських військ в Україну в Ізюмському міському центрі соціально-психологічної реабілітації для дітей залишалось сім підопічних, розповіла Суспільному директорка центру Євгенія Ярова. Півтора тижня ховалися в укриттях, а потім вирішили евакуювати дітей у безпечні місця.

Про початок вторгнення РФ

З 24 лютого, коли почалася повномасштабна війна Росії проти України, в Ізюмі ще не було чути вибухів, згадує Ярова.

"Наше місто ще кілька днів жило своїм звичайним життям. Тобто ми читали новини, бачили це все по телевізору, але в нас було все добре. У нас було світло, був зв’язок, була вода. Тобто ми не відчували всіх цих жахіть. Всі вважали, що це десь-десь далеко. І може це закінчиться одним, двома днями. І евакуювати дітей навіть ніхто не планував", — каже жінка.

За словами Євгенії, попри те, що місто певний час ще жило спокійно, тривожні валізки були готові: "Діти були зібрані. Тому що до 24 лютого надходили листи — приготуватися (на випадок нападу), чи є бомбосховища для дітей, чи там все є: вода, ліки та інше. Тобто надсилалися листи з обласної адміністрації, і ми готувалися. Ми це не ігнорували".

Про укриття

У центрі підготували підвал — знесли теплі ковдри, заготовили воду, їжу, ліхтарики, ліки. До секунд розписали алгоритм: хто за що відповідає та як виводити дітей в укриття.

"Бомбосховище... Розумієте, всі кажуть — бомбосховище, розуміючи, що це підвал. Звичайний підвал. Овочесховище — це може бути бомбосховище. Але насправді, коли я почала вже в екстреному порядку розбиратися, це все взагалі не бомбосховища. Немає запасного виходу взагалі. Але розуміли, перебувати цілодобово там неможливо. Взагалі це шкідливо для здоров’я. Там холодно, сиро, тобто це підвал звичайний".

"Накривали їх, щоб вони не чули літака, який кружляє" — як рятували дітей з Ізюмського реабілітаційного центру
Фото надане Євгенією Яровою

Вибухи в місті почалися 28 лютого, говорить Євгенія.

"Ми туди бігали, коли це все почалося. З перших вибухів. У нас вже розповідали про те, що замінували мости біля нашого міста. Я зрозуміла, що не можна дітей залишати у цьому підвалі. Жахлива ніч була 3 березня. Над нами літали літаки. Я розуміла, що ми можемо просто не добігти до того підвалу. І ми зберігали правила двох стін. У нас стара будівля, взагалі стара будівля. Це колишній дитячий садок. В коридорі у приміщенні ми облаштували місця — матраци, подушки. Діти у нас були там", — каже вона.

Евакуація дітей

У березні, коли почали обстрілювати місто сильніше, Євгенія Ярова вирішила перевезти дітей до бомбосховища, що розташоване у місцевому Палаці культури, де вже переховувалися люди з навколишніх будинків.

"Нам привезли воду, їжу для дітей, цукерки. Матраци, ковдри. 4 березня вночі потрапила бомба у водопровід. Тобто вимкнулось у нас взагалі світло і вода. Нічого не було. Було до того тепло, а саме в той день четвертого числа випав сніг. Дуже холодно. Грітися нічим. Телефони зарядити нічим. Майже пропав зв’язок. Я розумію — сира їжа, там картопля, морква, м’ясо, риба — всім цим ми були забезпечені. Але приготувати не було де", — згадує Євгенія.

Саме тоді вирішили евакуюватися, та через вибух у місті плани довелося змінити. Військові не виходили на зв’язок. Допомоги шукали у поліції.

"В ту ніч був обстріл, розтрощило відділ поліції. Та не зважаючи на це, все десь він (керівник Ізюмського відділу поліції — ред.) знайшов вихід, знайшов своїх працівників і вони нас супроводжували. Знайшли машину, хто вивезе дітей".

Дітей вивозили на машині людей, які разом з Євгенією перебували у бомбосховищі. На той час у Євгенії було семеро дітей з центру і двоє з лікарні: "Вони не з мого центру, сироти. Просто в лікарні не було чим годувати, вимкнули світло. Без жодних документів. Куди було їх дівати? Розуміла, що будь-які блокпости — я їх не провезу. Але на свій страх і ризик, я зателефонувала до служби у справах дітей обласної адміністрації — кажуть: "Треба рятувати".

"Накривали їх, щоб вони не чули літака, який кружляє" — як рятували дітей з Ізюмського реабілітаційного центру
Фото надане Євгенією Яровою

Виїхати вдалося до Святогірська. Там переночували і поїхали до Дніпра. Фахівці служби Дніпровського району розмістили дітей у чотирьох дитячих будинках сімейного типу. У квітні дітей відвезли до Чернівецької області. Там відкрили центр для дітей-сиріт, дітей позбавлених батьківського піклування та тих, хто опинився у складних життєвих ситуаціях, які тікають від війни.

"У чотирьох дітей, які перебували в тих же дитячих будинках сімейного типу, була програма спільно зі службою Дніпровського району і Туреччини щодо евакуації. І четверо моїх дітей разом з дитячими будинками сімейного типу виїхали до Туреччини. П’ятеро дітей на цей час перебувають у Чернівецькій області", — розповіла Ярова.

Як діти сприймали події

Діти переживали стрес та не розуміли, що відбувається, розповідає керівниця центру: "Все треба було робити швидко, коли діти у спальні, бігом їх треба витягнути в коридор у ці дві стіни, щоб дотримуватися правил безпеки. Малим дітям пояснювали, що це така гра, що це такі умови. Дорослі вже, звичайно, яким 11-15 років, в мене діти 17 років, розуміли, яка це "гра". Розповідали, що це необхідні правила, що ми повинні так робити".

У центрі було чутно літаки: "Ми їх накривали, щоб вони нічого не чули, накривали кількома ковдрами, щоб вони не чули літака, який кружляє. Це дуже чутно. Коли ти в будівлі — а це все гудить, гуркотить. Я не знаю, як вікна не повилітали — це диво".

Як поводяться діти, які першими пережили жахіття війни, Євгенія побачила у 2014 році, коли до їхнього центру почали заселяти перших біженців з Донбасу: "У нашому місті є традиція 9 травня: факельна хода, салют на горі Крем'янець. Це чутно з усіх кінців міста, і діти, які у мене були з Донбасу, коли чули салют, падали на землю і закривали голову. Ось як навчили, як по інструкції. Я бачила, як поводяться діти, які довгий час перебували під обстрілами".

Окупанти розграбували центр

Центр розташований на околиці міста. Це крайня точка перед приватним сектором. Поряд із закладом живе кухарка центру. Вона розповіла Євгенії, що окупанти розграбували заклад.

"Навіть тюль і штори зняли. Оргтехніка, комп'ютери, ноутбуки, ксерокс, дивани, ліжка, навіть матраци винесли. Розумієте, дитячі матраци винесли. За вивісками можна було зрозуміти, що це для дітей, які знедолені. Винесли все", — говорить Ярова.

"Накривали їх, щоб вони не чули літака, який кружляє" — як рятували дітей з Ізюмського реабілітаційного центру
Фото надане Євгенією Яровою

Євгенія каже, що з центру встигла забрати з собою особові справи дітей, яких вивозила та трудові книжки працівників. У закладі працює 13 людей — медики, вихователі, няні, кухарі, помічники вихователів, завгосп. Під час війни, попри те, що мости були заміновані, щодня ходили на роботу, говорить керівниця центру.

"Вони — герої. Ці працівники живуть на іншому березі річки. Для того, щоб потрапити на роботу, вони мають перетнути міст. І коли це почалося, вони перетинали міст на свій страх і ризик. Невідомо, чим може завершитись ніч, підірвуть мости, і працівники просто не потраплять додому до своїх родин, до своїх дітей. Та, попри це, працівники залишали свої родини і приходили до діточок. Вони з ними ночували, вони з ними перебували і не залишали їх. Навіть коли жахіття почалося у центрі міста, коли скинули на місто бомби", — згадує жінка.

Частина працівників евакуювалася, у самому Ізюмі залишилось троє колег.

Читайте також

226 дітей загинули через збройну агресію РФ — Офіс Генпрокурора

"Мамо, я знав, що ти мене врятуєш": історія евакуації з Ізюма

Головні історії тижня в одному листі

Підписатися на розсилку Суспільного
Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди