"Служба турботи про психічне здоров’я" почала надавати підтримку батькам, які виховують дітей під час війни. Її створили у квітні 2022 року під егідою міжнародного благодійного фонду "Право на захист".
Про це в етері Українського радіо Карпати розповіла координаторка служби, івано-франківська психологиня і психотерапевтка Анна Шийчук.
"Ми допомагаємо людям справитися з тим стресом, який є навколо", — каже Анна.
З її слів, "Служба турботи про психічне здоров’я" є всеукраїнською ініціативою, що об’єднала психологів з різних міст України. Усі послуги — безоплатні. Все відбувається онлайн. Люди можуть отримати консультації, долучитися до вебінарів, а також записатися в групу підтримки батьків.
"Людям важливо і дуже цілюще зараз бути в середовищі "таких як я". Це — універсальне правило під час будь-яких великих стресорів і, зокрема, під час війни воно дуже добре працює. Наприклад, коли я перебуваю в середовищі психологів, таких як я, які працюють у кризових службах, я зцілююся, тому що ми говоримо однією мовою", — розповідає психологиня.
Анна пояснює ефективність перебування у спільнотах схожих до нас людей тим, що "ми отримуємо психологічні травми не від самих травмувальних подій, а від самотності у проживанні цих подій".
Батьківство — теж ідентичність, яка об’єднує, і, зі слів Анни, під час війни воно інакше, ніж у мирний час.
"Спілкуючись у групі, одна мама бачить іншу, яка так само переживає певні речі. Вона живе в іншому місці, за тисячу кілометрів від мене, але ми — подібні. У той момент, коли ми відчуваємо, що "я не одна, що ти така, як я, що нас уже двоє або й десятеро", це відчуття зцілює, тому що ми чуємося не самотніми й стаємо від того сильніші", — каже Анна Шийчук.
Заняття з батьками проводить київська психологиня Юлія Осипова. Зі слів Анни Шийчук, Юлія 15 років консультує сім’ї, а також є мамою трьох дітей і може ділитися власним досвідом. Крім заняття у групі, яка збирається раз на тиждень, Юлія ділиться інформацією у батьківському чаті.
Найактуальніші питання, з якими звертаються батьки, — це, зі слів Анни, дитячі тривоги й зміни від переживань, пов’язаних з війною, батьківська розгубленість, потреба у простих інструкціях, чим зайняти дитину, як переобладнати її побут, як допомогти дитині "пережити різні види жахіть війни".
Анна каже, що так пишуть про свої потреби люди, але за цими формулюваннями психологиня бачить приховані потреби: як батькам справитися з невизначеністю, яка є навколо, як пережити страх, сум, злість за те, що їхні діти зараз перебувають не в безпеці, як підтримати себе, набратися ресурсу, витримувати дитячі переживання через війну.
Психологиня зауважує, що батьки у період дорослішання дитини повинні витримати її почуття, пов’язані з тим, що відбувається в її житті. Але на відміну від побутових проблем цивільного часу, тепер "ці почуття стосуються дуже великих складних тем, при тому, що батьки так само це переживають". Тож психологічна підтримка потрібна, щоб батьки мали більше запасу бути добрими батьками, мати готові відповіді, як діяти у тих чи інших ситуаціях, стати стійкішими. Анна каже, що в таких групах батьки отримують різні способи, де набиратися ресурсу.
Поради від Анни Шийчук: як не зривати злість на дитині
По-перше, усвідомлювати, що "я дуже злюся", і пам’ятати, хто насправді є адресатом нашої злості: "Я злюся не на цю мою дитину, доньку чи сина, а я злюся на росіян, які вторглися в мою країну". Це — складне усвідомлення, але ми мусимо собі це нагадувати, каже психологиня.
"От мама приходить у групу і каже: "Я вже не витримую своїх дітей, я хочу їх покусати", а інші батьки починають кивати: "Так-так, я теж, от же ж паскудство". І якось вже легше стало, тому що емоція — злість — мала можливість бути сказаною. А коли емоція висловлена і почута кимось — вона нас відпускає", — пояснює Анна Шийчук.
З її слів, треба спеціально, спрямовано знаходити способи вираження злості.
"Ми мусимо знати, що вона у нас є, цей гнів є, і легше не стане. Мусимо впровадити у своє життя способи вивільнення цієї злості. Найперше — навчитися прямо говорити: "Я дуже злюся на те, що…" І кожного дня це буде щось інакше: "Я дуже злюся на те, що зробили те то і те то" або, що я прочитала таку-то новину". Вчитися говорити це в межах кожного дня, бо злість має особливість накопичуватися і вибухати", — говорить Анна Шийчук.
По-друге, обов’язково додавати фізичної активності: мити посуд, прибирати в хаті, ходити пішки.
"Не обов’язково ходити в спортзал, але робити зарядку, бігати, вигулювати пса — робити будь-що фізичне, бо злість виходить із потом. Змушувати тіло рухатися більше, ніж ми це робимо у звичному часі. Коли ми маємо фізичну активність, нашої злості ставатиме менше", — каже психологиня і додає, що цих двох правил — достатньо.
Щоб скористатися послугами "Служби турботи про психічне здоров’я", треба приєднатися до Telegram-каналу "Психолог на зв’язку". Там є закріплені повідомлення з формами запису на онлайн-консультації й у батьківські групи, анонси вебінарів, всі інформаційні матеріали.
Читайте також
- У Верховині запрацює піврічний проєкт "Шелтер" для інтеграції переселенців
- Від робоклубу до оригамі. Як в Івано-Франківську працює проєкт безоплатних гуртків "ФранКоло"
- Другий фронт. Репортаж зі штабу "Гуцульських волонтерів"
- У модельній школі Івано-Франківська волонтери безкоштовно навчають дітей-переселенців
Читайте нас у Telegram: головні новини Івано-Франківщини
Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини й ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Користувачі акаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!
