Євген Тузов разом зі своєю мамою, собакою та ще десятьма земляками виїхав з Маріуполя до Дніпра. Як розповів Суспільному чоловік, майже місяць вони просиділи в укритті спортзалу, де не було води, світла, газу та їжі.
"У нас це все було, як один день. Прокинувся вранці — й класно.Такий настрій. За офіційними даними, у Маріуполі до війни було одне з найбільших кладовищ в Європі. Усе через "чудову" екологію. Зараз Маріуполь — це одне велике кладовище. Якщо коли-небудь ми дізнаємося хоча б про 50 відсотків втрат, які маємо там, люди, які плакали по Бучі, у них будуть епілептичні напади", - говорить Євген.
Як виживали
У Маріуполі чоловік мав власну школу, де проводив тренування зі змішаних єдиноборств. Розповідає: один з його найкращих учнів, 19-річний Сурен Оганджанян, вийшов зі своїм собакою у двір біля будинку, коли туди прилетіла міна. Батьки так і поховали його там.
"Страждала велика кількість мирного населення. Ми там виживали без світла, води, практично без харчів. Це було дуже складно.У певний момент, коли не було більше можливості знайти їжу, чоловіки йшли та відчиняли магазини. Брали хліб, наприклад, або інші продукти для своїх родин. Я не вважаю це мародерством. Це необхідність виживання", - говорить маріуполець.
Євген каже: дійшло до того, що люди почали їсти своїх хатніх улюбленців.
Чоловік розповідає, як добували воду, за якою в одному місці збиралися до десяти тисяч людей.
"Була машина, ВАЗ-12, у багажник завантажували невелику цистерну та їхали до джерельця. На той момент вже жодні валюти не діяли, найкращою валютою були цигарки. Там черга стоїть, приїжджає людина з укриття, дає хлопцям пару пачок цигарок, щоб без черги набрати води. Набирає води, сів і поїхав в укриття. Зливає там цю воду. Знову сідає та їде за водою", - говорить Євген.
Вибиратися з міста вирішили на власних автівках 16 березня, коли російські військові розмістили свої танки біля будівлі спортзалу. Того самого, де було укриття.
"Чи живі рідні — не знаю"
Разом з Євгеном з Маріуполя виїхала і Вероніка. Каже: у місті було страшно, проте усі робили все, що могли. Намагалися піклуватися про багатьох людей, це допомагало триматися.
"Було спокійне мирне життя, а потім неочікувано прийшов “руській мир”, який нікому не потрібен. Загинуло дуже багато людей, дорогих", - розповідає вона.
У жінки у Маріуполі залишилися родичі: батьки, сестра, діти. З ними немає жодного зв`язку. Немає ані продуктів, ані води. І чи живі вони досі — Вероніка не знає.
Євгену у Дніпрі вдалося відкрити власний шелтер. Нині він допомагає іншим вимушеним переселенцям.
Авторка — Олександра Тронь
Читайте також
- Жителі Маріуполя, які евакуювалися до Дніпра, планують відкрити "хаб соціалізації" переселенців
- В Дніпрі відкрили перший гуманітарно-інформаційний хаб "Я-Маріуполь. Дніпро"
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
