З перших днів війни Мирослав Шило залишився ночувати у своєму ресторані й почав випікати хліб та безплатно роздавати його людям. За майже місяць окупації міста Тростянець, говорить сам Мирослав Шило, це місце стало для місцевих жителів символом надії. Про те, чому вирішив допомагати та що змінила для нього війна, Мирослав розповів журналістам Суспільного.
Пункт видачі гуманітарної допомоги – саме так зараз працює ресторан та магазин Мирослава Шило. Це місце єдине, де під час окупації він разом з командою небайдужих людей випікали хліб і безплатно роздавали його людям.
Поки у місті була електрика – випікали до 1700 хлібин за добу. Потім на дизельному генераторі вдвічі менше. Аби взяти борошно на місцевій фабриці, волонтерам довелося домовлятися з окупантами.
"І як була глибока окупація, це, мабуть, вже на другий чи на третій тиждень. Ми звернулись на Mondelēz, хоч там стояли російські війська. Сказали, що з супроводом начальника служби безпеки вони пустять на територію наші машини, щоб ми відвантажили, для того, щоб випікати людям хліб і ми вже під їхнім дулом там завантажували", – розповідає він.
З перевірками російські військові до них, говорить Мирослав, приходили близько 5 разів:
"Вони приходили як ніби перевіряти, але я собі бачив як вони просто забирали хліб. Він же був отак у ящиках. Вони приходили забирали скільки їм треба, вони в мене не питали дозволу, можна чи не можна".
За час окупації дружину та свою 5-місячну дитину Мирослав не бачив жодного разу, залишаючись ночувати у ресторані. Війна, каже, багато чого змінила для нього особисто.
"Говорити перестав боятись, шукати правду перестав боятися. Головніше і важливіше правди немає нічого. Ніякі гроші, ніяка зброя не переможе правду. Після цього, як пережили окупацію, я неодноразово потрапляв під обстріли мінометні. Валявся по під домами в канавах – ну стріляють же. Доводилось ходити, ми ж ще й займались похованнями людей, тому що не було нікого", – говорить Мирослав.
Білий прапор, що майорить над закладом, говорить чоловік, можливо, врятував людей, які й досі сюди приходять по допомогу. Його тут вирішили залишити на пам’ять.
"Сподіваюсь, що це через це нас ніхто там не штурмував і не чіпав. Тут на території не було ніяких військових конфліктів. Черга стояла кожного для людей по 500. Тут ніхто не провокував нічого", – каже Мирослав.
Разом з ним з перших днів окупації працювали кілька людей, які й досі залишаються поруч. "Та просто людина, важливо було. Тому що, якби таких людей не було – важко було б жити", – говорить волонтер Сергій Шевченко.
Зараз чоловік мріє про відпочинок і повернутися до спокійної роботи та власної справи.
"Оця точка, коли давали по пів буханки з генератора, то в нас взагалі нічого було б їсти. Але я собі більше це бачу як оплот надії якийсь, що є хтось, хто думає про це місто. І я дружині своїй казав, що я тепер не можу уявити собі, як може бути по-іншому, якби ми цього не робили, якою була б Тростянецька історія", – додає Мирослав Шило.
Що відомо
- Тростянець звільнили 26 березня після майже місяця російської окупації.
- У звільненому Тростянці 30 березня знайшли тіла закатованих мирних мешканців. Загиблими виявилися 55-річний та 53-річний чоловіки.
- На околиці Тростянця в лісосмузі здетонувала граната на розтяжці. Внаслідок вибуху один чоловік загинув, двоє отримали травми.
- 7 квітня електромонтери Тростянецької експлуатаційної бригади АТ "Сумиобленерго" підірвалися на протитанковій міні. Один загинув, двоє отримали тяжкі поранення.
Читайте Суспільне у Telegram
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber
Підписуйтеся на наш Instagram
