Мешканка Маріуполя Ніколь, разом із сестрою та 4-річним племінником, дісталася Запоріжжя 6 квітня. Через що довелося пройти, аби виїхати з тимчасово окупованої території, вона розповіла журналістам Суспільного.
У Маріуполі Ніколь із родиною мешкала у приватному будинку. Дівчина каже, що місто було затишним та постійно розвивалось. Вона щодня любила гуляти в новому парку.
24 лютого, пригадує Ніколь, було десь 5:30 і вона, сидячи біля свого будинку, почула потужний вибух та побачила, як небо наповнилося помаранчевим кольором. Вона злякалась і зайшла в дім. На той момент вона уже знала, що Путін заявив про наступ на Україну.
За словами Ніколь у приватному секторі раніше за інші була вимкнена електромережа. На один день поновився зв'язок і вона намагалася зателефонувати рідним.
"Виклик не йшов, повідомлення було неможливо відправити, але надійшли два повідомлення з номера 777. З таким змістом: "Брати-слов’яни, ми, чеченці, пришли звільнити вас от нацистів". Це одне повідомлення, і друге: "Той, хто добровільно вийде з міста – гарантуємо життя". Все, на цьому зв'язок завершився", — розповідає дівчина.
Ніколь згадує, що одного дня між її будинком та сусіднім влучив снаряд. У цей час вона була вдома з племінником. Каже — їх врятувало те, що снаряд влучив у стовп.
Родина чекала можливості евакуюватися. Щойно почули про автобуси, які мають вирушити із Маріуполя, погоджені "Червоним Хрестом", вирішили скористатися шансом. Ідучи до автобусів, вони потрапили під обстріл.
"Ми йшли по відкритій місцевості, де ми не мали змогу укритися і просто лягали на землю, ховали свої голови та бачили, що у декількох метрах від нас прилітав снаряд. Він розривався, на нас падала земля, але ми молилися і сподівалися на те, що ми підемо далі й все ж дійдемо до свого місця", — розказує Ніколь.
Дівчина додає, що дорогою зустріли російських військових і запитали у них, куди йти, щоб дістатися до Запоріжжя. А, ті, у відповідь, порадили рушати до Донецька або до Ростова.
Врешті, Ніколь із сестрою та племінником сіли на евакуаційні автобуси, що їхали до Нікольського. Там вони побачили що люди чекають автобуси до Донецька та Ростова. Їхати туди родина не збиралась, тож домовилися із водієм, щоб той підвіз їх до Мангуша. Там заночували у дитячому садку та продовжили шлях до Запоріжжя.
"Коли ми вже пройшли лінію перевірки, то почали просто плакати й не могли зупинитися. Люди з Червоного Хреста нас втішали", — розповідає Ніколь.
Діставшись до Запоріжжя, вона з рідними зупинилась у місті на три дні. Потім вони разом поїхали до родичів у Києві. Ніколь каже, все ще сподівається повернутися до Маріуполя і готова долучатися до його відбудови.
"Сподіваюсь, що ті люди, які зруйнували його, що вони відплатять за це, і самі будуть його відбудовувати, тому, що не ми його зруйнували. Можливо, це буде зовсім інше місто, але воно моє рідне, і ми обов’язково туди повернемося", — каже вона.
Читайте також: Харківська родина переїхала до Запоріжжя, щоб будувати нове життя
Жителька Маріуполя з сином та собакою дістались Бердянська автостопом
