Чернігів – місто, яке з перших днів війни під постійними обстрілами російської артилерії та авіації і тривалий час в блокаді. Понад місяць Збройні Сили не дають російським окупантам зайти в обласний центр, а оборона міста-героя Чернігова ламає плани ворога по оточенню Києва.
За вмілі дії української армії, армія російська мститься мирним жителям. З артилерії та літаків скидають снаряди і бомби на школи, дитсадки, бібліотеки, готелі, кінотеатри, стадіони, житлові будинки, вбиваючи при цьому сотні містян і позбавляючи житла тисячі.
До цього всього Чернігів переживає інфраструктурну кризу: російська армія цілеспрямовано знищувала Чернігівську ТЕЦ, яка забезпечувала місто теплом та електрикою та била по системі водопостачання (лише на одну із водонасосних станцій прилетіло понад 60 снарядів, - ред..).
Понад 2 тижні місто без тепла, електрики, централізованого постачання. Газ є в окремих мікрорайонах, а мобільний інтернет лише в центрі.
На фоні всіх цих подій, не маючи "зелених" коридорів, Чернігів масово покидали люди. За відчуттями героя цього інтерв’ю, міського голови Владислава Атрошенка, в місті лишилося менше половини довоєнного населення – 120-130 тисяч людей. Тепер, після того, як російські бомби знищили 2 мости, якими могли евакуюватися люди, зробити це майже неможливо.
При цьому в місті, де з довоєнними 285 тисячами населення, на день помирали 8 людей, тепер ховають по 40. Всіх – у траншеї на території старого кладовища(діюче розташоване на лінії вогню, - ред..). Зараз до всіх цих проблем додалася ще й проблема з виробництвом домовин – їх до Чернігова надсилають навіть з громад, які розташовані в тилу у російської армії.
Все те, що відбувається зараз в Чернігові Владислав Атрошенко називає гуманітарною катастрофою, а дії російської армії вважає спрямованими на те, щоб його змусили здати місто. Робити це він не збирається за жодних умов і вважає, що ця війна знищить не Україну, а росію.
З міським головою Чернігова спілкувався Андрій Тіток. Йому він розповів про те, який найважчий день пережив за місяць вторгнення, в яких умовах живе та як харчується, чому спочатку не повірив у російську агресію, та що перше зробить після перемоги.
Ця війна зруйнує не Україну, а росію
Пішохідний міст, який єдиний залишився "дорогою життя" у Чернігові - обстріляли. За моїми даними, було, як мінімум, 50 обстрілів конкретно туди за півдоби. Яка зараз ситуація, чи можливо до Чернігова доставляти гуманітарну допомогу?
Є підтвердження того, що російські окупанти ведуть війну не зі Збройними Силами України, а ведуть війну на знищення мирних громадян, вони воюють з мирними українцями. Вони хочуть залякати, посіяти паніку, зневіру в усіх українців, зокрема, чернігівців. Я переконаний, що це їм не вдасться і ці листівки, які вони розкидають по області, що вони не воюють з мирними українцями, ми бачимо реалії, які відбуваються.
Половина знищена приватного сектора, Подусівка, знищені пригороди з напрямку Михайло-Коцюбинського, Олександрівки.
Знищені житлові будинки, знищений міст.
Це для того, щоб лишити Чернігів в ізоляції, і для того, щоб люди почали тиснути на владу. За їхніми намірами, щоб чернігівці почали розглядати для себе варіант здачі міста. Я вважаю, що досягнуто зовсім зворотного результату. Так само, буде досягнуто зворотного результату, коли росія почала війну з Україною і мала на меті завоювати Україну, чи змінити політичну владу, а закінчить тим, що вона зруйнує росію. Ця війна зруйнує не Україну, а росію. Кожен за все заплатить. Ми не маємо сьогодні шансів розглядати питання здачі міста. Нам треба вистояти. Ця енергія, непереможна сила. З нами Бог, з нами правда, ми вистоїмо і переможемо російського агресора.
З приводу пішохідного мосту. Все-таки лишаються варіанти, як доставляти місту гуманітарну допомогу. Не будемо говорити які, але вони лишаються?
Я переконаний, що ми вирішимо всі проблеми, як би важко це не було. Не буде цього моста, буде інший варіант, не буде іншого варіанту, буде третій варіант. Все одно, місто буде жити і боронити себе.
Я співчуваю чернігівцям, але живу в таких же умовах
Чернігів зараз без води, без централізованого водопостачання. Електроенергія в окремих районах почала з'являтися.
Комунальники разом з Обленерго, разом з Чернігівгазом - це герої. Вони молодці. Є непоодинокі випадки, коли водії комунальної техніки попадали під обстріли, і коли вони попали під бомбардування - загинули дві людини, під час виконання своїх завдань. Сьогодні інфраструктура міста знищена на 60-70 відсотків. Електроенергія є, як несистемне явище. Якщо вдається з'єднати якісь дроти, з'являється якась електроенергія, але на відстані 30 км під усіма мережами, які є - точаться бої. Тому, кількість пошкоджень вона перевищує можливість в цей час відновити ці мережі.
Я завжди людям пояснюю, що на сьогоднішній день, враховуючи специфіку, що бої точаться навколо Чернігова, і навколо Чернігова полягають головні, магістральні мережі. Це все, що я можу сказати. На сьогоднішній день, виведено з ладу ТЕЦ, ми не маємо власної генерації, і не будемо її мати найближчим часом. Два тижні назад, цілими шматками, було вирвано під час важких бомбардувань, одна і друга мережа діаметром 800 мм. Сьогодні навіть мову не можна вести про подачу тепла в місто, розмерзлися внутрішньобудинкові мережі. Якщо б ми, суто гіпотетично, відновили теплопостачання, то ми б позаливали будинки.
Сьогодні місто знаходиться у реальній гуманітарній катастрофі. Вже два тижні люди знаходяться без електроенергії, без води, оскільки для того, щоб була вода, потрібно подати напругу на електродвигуни, які дістануть цю воду, потрібно, щоб цілими були мережі. Якщо мережі пробиті в багатьох місцях, і в них немає тиску, а якщо дати тиск - вода буде витікати з дірок просто. Вона не подасться на п'ятий, десятий чи чотирнадцятий поверх.
У невеликій частині є газ. Я співчуваю мешканцям, але я сам живу у тих же умовах. Я почув одного зі своїх заступників, який розповів, що йому дзвонила дружина і каже: "Ти ж дивись там, будь біля міського голови". А той же знає мій розклад і знає, що я їжджу по місту, каже: "Що ти маєш на увазі?". А вона каже, що він же сидить у бункері, ти будь поряд, не ризикуй життям. То я хочу до всіх звернутися, що я живу тим самим життям, що і чернігівці. У мене немає спеціальних укриттів, бункерів чи чогось подібного. Я не ношу бронежилетів, я не їжджу в броньованих машинах. Зброю я, звісно, отримав. Зброю я отримав, бо по місту бігають купа ДРГ (диверсійно-розвідувальна група, - ред), і якщо будуть якісь ризики, слава Богу, армія навчила користуватися.
Якісь у вас є довоєнні блага? Електрика, вода. Хоч щось у вас є, там де ви живете?
Я не живу в одному місці - з причин безпеки. Звідки у мене візьмуться якісь блага, якщо вони проходять через певні мережі. А їх немає. По повітрю не можна отримати воду чи електроенергію. Можливо, це буде у майбутньому, але поки - такої можливості немає. Я харчуюсь дуже просто, там де люди їдять бутерброди чи тарілку супу, то я сідаю разом з ними. Холодильник пустий - не було світла. Я завіз харчі родичам де було світло, потім - там перестало. Короче кажучи: "Все, як у всіх".
Скільки спите? Який ваш звичайний робочий день?
Якщо бомблять, спимо краще. Якщо тихо, підскакуємо і хвилюємося, чому тихо? Я жартую, але це стає правдою. Спимо стільки, скільки вдається. Годин 5-6 спимо і вистачає.
Я через п’ять діб перестав на артилерію реагувати, але коли авіація - було страшнувато. У вас є таке, чи ви й на авіацію вже не реагуєте?
Я ніякий не супергерой, не Бетмен, я - звичайна людина. Можливо, внаслідок якогось свого життєвого шляху - у мене більш стійка психіка, ніж у звичайних людей. Я в цьому плані загартований. Якогось страху "звірячого" у мене немає, але раціональність повинна бути у кожної людини при здоровому глузді, щоб просто не загинути десь під бомбардуванням, то це просто безглуздо. От такі підходи у мене. Як Господь розпорядиться, так і буде. Я можу привести приклад, що на одному з комунальних підприємств, охоронець вагався чи відправляти з Чернігова дочку. Він прийняв рішення - відправити, і вона загинула під обстрілами на в'їзді в Київ. От така доля її спіткала. Це якийсь жах.
Чи є можливість у Чернігова з міського бюджету тим комунальникам, які залишилися, платити гроші? Чи є готівка, щоб давати людям, які постійно працюють під обстрілами і наражають себе на небезпеку?
Я дав доручення зробити інвентаризацію хто і де знаходиться. Де у мене знаходиться начальник управління архітектури і його підлеглі, де знаходиться начальник управління культури і його підлеглі. Ми зробимо зараз інвентаризацію повністю по системі влади, хто і де знаходиться на сьогоднішній день. Які причини того, що людина не знаходиться у Чернігові. Хто її відпустив з роботи. Згідно чого людина покинула своє робоче місце. Ми визначимося, зараз, у мене немає цього рішення. Я зранку сказав на нараді своїм колегам, що ми збільшимо заробітну плату. А чи правильно платити заробітну плату тим, хто поїхав. Є таке, що хтось поїхав, і не попередив свого керівника. Заробітну плату треба заробити. Це складне питання, адже є чоловіки, є жінки. Я не повинен допускати марнотратства, якщо людина не працює, неправильно платити бюджетні гроші. Це заробітна плата, якщо вона не працювала - за що їй платити?.
Багато таких людей?
Закон не забороняв їхати - це помилка, я вважаю. Я просив неодноразово в різних інтерв'ю, що коли отака навала ворожа, щоб всі чоловіки, які можуть тримати зброю у руках, боронили свою землю. Зараз виходить так, що є розумні, які не вірили в нашу перемогу і не вірять - повтікали, боячись за свою шкуру. І є якийсь дурний дядя Вася, якому не страшно за своє життя, а він мусить захищати більш розумних. Потім - виявиться так, що ми переможемо росію, і цим "розумним" треба буде дивитися в очі дяді Петі, чи дяді Васі, які його захищали. Я вважаю, що можна було цього не допускати, зобов'язавши всіх і це нормально. Всі люди, без інвалідності, які здатні тримати зброю - пішли на передову. Це треба було і державі подумати про це. Це виборці, це платники податків, різні люди, за різним характером, різним духом.
Момент, який мене найбільше пригнічує - це ситуація зі смертю людей, як людей цих ховають. Скільки офіційно, за вашими даними, людей загинули і чи є ще місця для поховань на старому кладовищі?
Ми маємо облік тільки тих померлих, які потрапляють в лікарні поранені і помирають, коли їх не вдається врятувати. От тільки ці померлі є у нас на підрахунку. Якщо люди гинуть на передовій, військові, або цивільні люди гинуть внаслідок бомбардувань, вони потрапляють в морг, їхніми обліками займається прокуратура. Ці дані для мене закриті. Цих загиблих, яких ми бачимо - це більше 200 в місті. Загиблих на передовій, загиблих військових у мене цих цифр немає. По поранених ми отримуємо щодня по 15, по 17 до 20. Відповідно цю цифру помножити на 2, це від 30 до 40 поранених щодоби. Звісно, це більшість військових. Менша частина - цивільні.
Мені дуже важко чути від лікарів, коли я з ними спілкуюся і вони доповідають про те, що скільки людей поранено, скільки важкопоранених. Кажуть: "От прооперовано скільки, троє з них – не мають шансів на життя". Це означає, що людину прооперували, зашили, що лишилося. Лікарі ж знають можливості людського організму, вочевидь, вони бачать, що ця людина не проживе. Це страшні речі. Ніколи не думав, що прийдеться мені стикатися з цим.
Чи є зараз дефіцит місць для поховань, дефіцит домовин? Я бачив, що з інших громад області домовини надсилають на Чернігів, тому що у Чернігові не вистачає робочих рук для цього.
Зазвичай, перед початком війни, ми ховали щодня приблизно 8-9-10 людей. З початку війни ми ховали по 40 людей. 40 гробів треба було зробити, немає електрики. Це ж не просто знайти генератор, це треба запустити програму через генератор, знайти людей додатково. Яцево не працює, бо там фактично - зона бойових дій. Саме тому на Яцево не працює кладовище, тому треба розробляти інші кладовища, пристосовувати до поховань. Я сподіваюся, що після війни ми перепоховаємо цих людей по-людськи, з дотриманням всіх християнських обрядів.
Чоловік згорів, його серед мертвих і серед живих нема
Яка ситуація з тих, які ви бачили за цей місяць, вас найбільше вразила і нажахала?
Мене жахає, коли я бачу людське горе і коли людина не скаржиться, а терпить. Це мене зачіпає дуже сильно. Коли вже людина мертва, я бачив багато і такого, у мене жаху чи паніки нема. Я більше реагую на горе живих людей. Коли я був у лікарні, молоді, красиві жінки, коли вони лежать в коридорі - на це важко дивитися.
Коли шибки всі вибиті, а в коридорі +10..+11 - на це важко дивитися. Мертвій людині не болить, вже цієї людини нема, тому можна жаліти родичів.
Який день за цей місяць для вас був найважчим?
Найбільш жахливих, я вже не пам'ятаю, чи це один, чи це два дні. Коли рознесли 21 школу на Подусівці, авіабомбардування було на Чорновола (тоді внаслідок авіабомбардувань житлових кварталів міста загинули 47 людей, десятки були травмовані, - ред..).
Що для вас тоді було найважче?
Те скільки людей загинуло. Це жахіття. Застосування в ясний день, на малих висотах, страшних бомб на житлові квартали. Я у своєму житті не стикався з цим. Уявіть собі, я приїхав за 15 хвилин після бомбардування, і якраз приїхали служби ДСНС, вони між собою говорить, що 20 загиблих, потім - 35. Я поряд був, я чув ці розмови. Потім з'ясувалося, що один знайомий пішов в кардіодиспансер зустріти жінку після роботи. То дружина вижила, бо вона не встигла вийти, а чоловік згорів, його серед мертвих і серед живих нема.
У нас дуже постраждала директорка 21 школи. У неї важке поранення ока, ноги.
Я більше був на Подусівці, декілька діб був на Бобровиці.
У мене є фото, я його сам зробив, коли на Малиновського стояла коняка, вона була у шоковому стані. Стояла і не рухалась (у Чернігові в мікрорайоні Бобровиця 17 березня, через обстріли загорілася конюшня, рятуючись від пожежі, 20 коней вибігли у місто, - ред).
Я хотів привести групу журналістів, я дивився маршрут, яким це можна зробити. Я приїхав на Бобровицю в один день, а потім приїздив один з народних депутатів тим маршрутом, і я дивлюся, що я ще вчора бачив екскаватор на узбіччі стояв цілий, а зараз він горить, горить приватний будинок. Це означає, що йде бомбардування, обстріли кожної доби. Я вражений, які руйнації завдаються інфраструктурі.
Боляче, коли знищене наше комунальне транспортне підприємство. Багато років закуповувалися ці машини, вони згоріли.
Нищиться інфраструктура, розбомблена вщент ТЕЦ. Її ж не півроку треба відновлювати. Буде жовтень місяць, треба буде розпочинати опалювальний сезон, як його розпочинати? Опалювальний сезон ми розпочнемо, але не в 2022 році, а в 2024 році. Мінімум треба 2 роки відновлювати це. Це мінімум і дуже швидко.
Ви суму збитків рахували приблизно?
Хіба це можливо? Я приїхав на ТЕЦ, через годину на ТЕЦ прилетіло. Насипали міни. Якщо там декілька мільйонів доларів стоять окремі технічні вузли. Їх треба замовити, виготовити, зробити проєкт. З точки зору процедур, я це все розумію. Якщо буде скільки грошей, скільки потрібно - мінімум два роки, а враховуючи проектні роботи, тендера - три. Якщо будуть ці гроші. А ми ж живемо в нашій державі, і я б не хотів так, що Чернігів постраждав найбільше, а кошти пішли в іншому напрямку.
Владиславе Анатолійовичу, актуальне для багатьох чернігівців питання, пов’язане з гуманітарною допомогою. Чи вистачає її в місті?
Якщо хтось каже, що у нас всього вистачає, то я вітаю цю людину. Я кажу, що нічого не вистачає, будь ласка, допомагайте вся Україна. Нам потрібні ліки, нам потрібна їжа, генератори. Я вважаю, що за умов ізоляції, так казати більш правильно, ніж казати, що у нас все в порядку. Тому, я кажу свідомо, що у нас не вистачає нічого. Ці запаси, що у нас є - це та економія, яку ми не довозимо тим категоріям, які цього потребують. Ми не знаємо, що буде через тиждень. Треба людей налаштовувати, що найважчі випробування - попереду. Ми їх обов'язково витримаємо. Те що страждають чернігівці, це загальноукраїнська проблема. Хто розуміє це - той допомагає, щоб ми затримали ворога. Це і допомога військовою технікою, це з боку військово-політичного керівництва держави, допомога їжею, медикаментами. Ми не знаємо завтрашнього дня, і наскільки ситуація може погіршитися. Тому, будь-які запаси, які ми зможемо сьогодні сформувати - будуть дуже корисні.
Чернігів роздратував росіян
Олексій Арестович недавно сказав, що з Чернігова хочуть зробити другий Маріуполь. Ви погоджуєтеся з цією тезою?
Нам треба демонструвати єдність. Якщо б Олексій Арестович не мав посади, я б більш відверто висловився. Оскільки, він офіційний радник президента України, я не хочу коментувати багатьох його висловлювань. Особливо тих висловлювань, які стосуються виснаження росії. росії потрібно організувати сухопутний коридор до Криму. Там ситуація трохи інша. Там є позиція нашого українського бізнесмена Ахметова, який підтримує Азов. Там зуб на зуб іде. Чернігів, я вважаю, роздратував росіян. Вони думали тут парадним маршем пройти, як це було в багатьох інших містах, до речі.
Ви, до речі, очікували, що будуть настільки тримати Чернігів?
Я ніколи не займався військовою стратегією. Кожен повинен займатися своєю справою. Єдине, що можу сказати, що з якої статі я повинен втікати з Чернігова чи віддавати комусь Чернігів. Мене обирали люди, я буду залишатися з людьми, я буду боронити свою землю, бо у мене іншої нема. У мене немає, як в інших діячів, паспортів інших країн. Я - громадянин України, я народився і виріс у Чернігові. Ми будемо стояти до останнього і підтримувати військових, на плечах яких лежить головний тягар.
Владиславе Анатолійовичу, з приводу чернігівців, які залишилися. З Олександром Тарнавським (очільник чернігівського осередку Нацкорпусу, - ред..) записував інтерв'ю, він сказав, що війна відкинула чернігівців у кам'яний вік, але зробила їх більш духовними, такими, які розуміють проблеми інших людей.
Здебільшого я бачу, що ці люди, які залишаються, які не втекли - вони залишаються свідомо. Ті люди, з якими я спілкуюся, є відповідальними по відношенню до своїх колективів, які залишились. Вони забезпечують життєдіяльність міста, вони забезпечують інфраструктуру. Є загальний патріотизм і боротьба за нашу землю. А є стосунки “земні”, що він би і поїхав, але його друзі, товариші - поряд. Як вони до цього віднесуться. Так чи інакше, люди, які залишилися, вони роблять це свідомо. Вони ділять буханку хліба. Він абсолютно має інший смак, ніж у мирне життя. У них є чітка позиція. Лишаються прості люди, роботящі, які свідомо роблять свою роботу, ризикуючи життям, і вони вірять у перемогу України.
Росіяни викрали у Сновську голову громади Олександра Медведьова, та ще одного вашого однопартійця, підприємця Григорія Божка, він теж був у “Рідному домі”. Як думаєте, для чого вони таке роблять?
У мене є багато подібних питань. Викрадали старост Новгород-Сіверської громади, викрадали багатьох навіть по Україні мерів. Очевидно, це спроба впливати на те, щоб вони погодилися на співробітництво з росіянами. Яким чином вплинуть на мене, важко відповісти.
На Вас виходили?
У мене проста історія, я з невідомих номерів не беру. Не знаю, мабуть, були спроби такі. Деякі спроби, через деяких людей - були. Про ці спроби відомо СБУ.
Коли вже навіть бомбардування почалися, я думав, що це провокація, а не війна
Яка найбільш радісна подія сталася для вас, за цей час?
Радісна подія для мене, що кожного ранку, коли я бачу, що мої підлеглі роблять організовано і якісно в тих умовах, в яких сьогодні дозволяє ситуація. Я щасливий бачити таких людей, мені приємно працювати у такому колективі. Це великий простий колектив людей, яких я не помічав до війни, і з яким я з великим задоволенням працюю. Це прості робітники з своїми долями, своїми сім'ями. У мене вірить Чернігів, у мене вірить Україна. Мені надзвичайно це приємно.
Мене надихають ті люди, які тверді у своєму намірі відстояти Чернігів. Це багато людей, люди похилого віку. Я бачу їх стійкість, воно додає мені стійкості. Я бачу, що з такими людьми ми не переможні.
Війна об'єднує. Мені В’ячеслав Чаус (голова ОВА, - ред) розповідав, що у нього зараз стали друзями ті, хто раніше були вороги.
Були люди, які на моєму імені намагалися бути відомими, обирали собі найпростіший і найкоротший шлях. Я завжди відносився до цих людей, що вони обрали такий спосіб заробляти собі на життя. Ображався, але особисто не ворогував з ні з ким. Я це відверто кажу. Були критики, які зараз підходили і тиснули руки, вибачалися і браталися. Це приємно, я радий, що вони залишилися, не втекли і зараз на передовій, в теробороні.
За декілька тижнів перед повномаштабним вторгненням, ви, як і багато людей давали дуже низький відсоток на те, що росія нападе. 10% ви давали. Коли ви зрозуміли, що війна неминуча?
Коли вже навіть бомбардування почалися, я думав, що це провокація. Я не вірив в це ніколи. Розуміння прийшло, коли 30 гелікоптерів йшли на Вишгород. Знайомий рибалка мого підлеглого якраз зателефонував і рахував. От тоді я зрозумів, що це війна. Я орієнтувався на пару тижнів (війни, - ред..), думав це якесь непорозуміння.
А зараз що думаєте?
А зараз я чесно кажу, що найгірше - попереду. Я не виключаю застосування більш важкої, високоточної зброї, яка може застосовуватися з далекої відстані для знищення всього живого. Я маю на увазі більш сучасні ракети, окрім хімічної і ядерної. Ми це повинні витримати, вижити, тоді буде переломний момент у війні. Європейцям треба зрозуміти, що позиція їхня повністю ідентична з позицією Європи в 1939 році, під час початку Другої світової війни. Вони думали, що вони віддадуть Гітлеру, ще якусь країну. Зараз Європа думає, що Путін вирішить всі питання з Україною, і він на цьому заспокоїться. Це дуже не розумна позиція, не далекоглядна і боягузлива. Якщо вона буде продовжуватися, то є всі шанси за цю позицію поплатитися. Якщо схаменуться європейці, нададуть нам серйозну зброю, якою ми могли б серйозно захищатися, то вони ще можуть зберегти себе в такий спосіб. Третя світова війна в такий спосіб - точно буде спровокована. Путін буде бачити, що вони боягузи і він буде далі наступати на боягузів.
Після перемоги я зберу друзів і побратимів, 200 грамів вип'ю з ними, а може більше
Бачу по багатьох людях, які зараз в Чернігові. Вони за цей місяць постарішали на роки і це видно. Наскільки Ви постарішали з постійними переживаннями і турботами?
Бог його знає, я не звертав на це уваги. Я вважаю, що чоловіки повинні бути трошки красивішими за мавпу, головне, щоб розумний, аби був не дурний.
Що ви перше зробити після перемоги?
Після перемоги я зберу друзів і побратимів, 200 грамів вип'ю з ними, а може більше.
Як ви думаєте, коли ми переможемо?
Я не хочу давати ніяких прогнозів. Якщо вона буде в межах півроку і без застосування хімічної і ядерної зброї - слава Богу, якщо так буде. Я не чекаю швидкого закінчення війни.
Читайте також:
"В Чернігів ми так і не потрапили". Журналіст 1+1 отримав осколкове поранення дорогою в місто
