До війни працював дизайнером та виховував сімох дітей. Така історія військовослужбовця Олександра з Вінниччини, що зараз несе службу в Хмельницькій області. Чоловік говорить: мав можливість не йти до війська через виховання неповнолітніх дітей, але вирішив добровільно піти на захист батьківщини. Його земляк, Ігор, до війни був приватним підприємцем, займався будівельними матеріалами, виховував семирічного сина, якого з дружиною зараз відправив за кордон. Історію батьків, які заради своїх дітей пішли захищати батьківщину, розповість Суспільне.
Найстаршій дочці багатодітного військового Олександра – 14 років, наймолодшій дитині – рік і три місяці. Чоловік каже, що служити пішов, аби окупанти не прийшли до його родини: " Дітям сказали, що поїхав на роботу на довгий час. А дружина нормально сприйняла, підтримала".
Чоловік працював у поліції. Після виходу на пенсію хотів підписати контракт, але не встиг, бо почалась війна. З дітьми, каже, намагається зв’язуватись, як тільки з’являється вільна хвилина: "От 8 березня було хлопчику, його теж Саша звати, 11 років. Він сказав, що йому подарунків не треба, а треба, щоб закінчилась війна і тато прийшов додому".
Зараз, розповів військовий, його старша дочка теж мріє стати військовою. Його побратим Ігор – приватний підприємець, виховував з дружиною сина, якому два дні тому виповнилось 7 років. Планували поповнення в родині. На початку війни родину вивіз за кордон, зараз спілкуються в мережі: "Дитина, звичайно, розуміє, що це таке. Для нього це в таких тонах, більш грайливих, до того часу, поки не вмикає телевізор і не бачить ті страхіття, жахи, які відбуваються в нашій країні. Пояснюю хлопчику, що зараз такий важкий час, треба бути позитивно налаштованим".
Сину, каже Ігор, пояснює, що зараз він має бути для мами захисником: "Щоб він був крепким, сильним, на нього зараз вся надія і опора".
Ігор згадує, як син проводжав його на мобілізацію: "Довге прощання – зайві сльози. В нас якось це швидко відбулося: потиснули один одному руки, по-чоловічому, обнялись. Ну, і побажали один одному успіху й удачі".
Військовий говорить, що в кожній телефонній розмові запевняє свого сина, що здобуде для нього перемогу. Діана Колесник, Іван Мовчан, Новини на Суспільному, Хмельницький.
Читайте також
- Як живуть студенти-переселенці з Донеччини у Хмельницькому
