Місто Тростянець на Сумщині російські військові окупували 24 лютого. Перший гуманітарний коридор звідти організували 10 березня. Дві родини, які змогли виїхати у третю хвилю, розповіли Суспільному свої історії.
Родина Марини Андрієнко — одна з тих, хто змогла виїхати гуманітарним коридором 15 березня із Тростянця. Жінка розповідає: до їхньої сім'ї війна прийшла 0 6.00 24 лютого.
"Мені зателефонувала мама зі слізьми і сказала: "Прокидайтесь! Розпочалась війна!". Вона подзвонила і сказала: стріляють, я ще відповіла: "Мамо, про що ти, 21 сторіччя на дворі, яка війна. Агресія якась можлива, але думки навіть ніхто не допускав, що почнеться таке", — згадує Марина.
Говорить: тоді розгублені не знали куди їхати, коли ж почались перші вибухи поряд, ховалися у підвалі. Магазини у місті російські солдати пограбували у перші дні окупації, а вдома, розповідає жінка, великих запасів їжі не тримали.
"Жменьку цукру ми вже розтягували, лише дітям до каші. Почали діставати з погреба запаси: компоти були, бо вже не варили нічого. Коли вже почалися більші обстріли, почали вимикати світло", — розповідає вона.
У центрі міста російські військові розташували колони своєї техніки і обстрілювали навколишні населені пункти.
"Коли об 11 вечора почали стріляти — ми визирнули у вікно: видно заграва "граду". Ми сиділи і молитви майже на пам’ять вивчили, постійний мандраж. А дитині — три роки. Вона чоловіку говорила: "Тату, неси мене швидше", — каже Марина.
Від постійних вибухів та вібрації їх будинок почав давати тріщини, прорвало труби опалення. Марина розповідає: вперше виїхати разом з трирічною донькою спробувала першим гуманітарним коридором, який організували 10 березня. Але того дня їх автобус тричі розвертали, вчетверте вона сама не сіла в автобус. За ще п’ять днів, дізнались, що є можливість виїхати. Зібрались за 15 хвилин — посадили дітей, взяли речі і виїхали. На виїзді російські військові забирали у всіх телефони.
"У них була велика сільська тачка, на одному колесі, і вони говорили віддавати телефони. Кнопкові, з сімкартами, всі, які були. І коли в якийсь момент ми намагалися зберегти хоч якийсь телефон, бо ми розуміли: нас зараз окремо завернуть кудись і ми — без зв’язку, було страшно. Намагались кудись ховати. А вони говорили: "Нам все одно: дасте ви нам зараз телефони чи ні. Вас там далі з радарами будуть перевіряти. Буде гірше. Страшно стає, віддаєш усе, аби просто виїхати", — каже жінка.
50 кілометрів від Тростянця до Сум родина їхала 10 годин. Весь час їх перевіряли на російських блокпостах.
"Ми взяли з собою компоту і води, і пів пачки сухариків у нас залишалось. Дорослі не їли взагалі, а їм давали сухарі і воду. І в мене дитина питала: "Мамо, чому ти плачеш?", — каже Марина.
У цій же колоні їхала зі своєю родиною Юлія. Їх будинок був поряд із місцем, де розташувались російські військові.
"У нас два рази за три дні потрапив снаряд у сусідній будинок. Осколки потрапили нам у вікна. Були дірки, де — повисипалися. У сусідньому будинку ми допомагали усім забивати вікна, ремонтувати, бо там були маленькі діти: семимісячна дитина, двомісячна дитина. Стрільба була постійна", — розповідає вона.
Юлія розповідає: виходити майже не можна було, як тільки виходили – людей починали обстрілювати.
Зв’язку у місті не було, але люди допомагали, один одному, розповідає Юлія.
"Завдяки сусідам, знайомим якось ми виживали, один одному допомагали. В кого що є — давали. Той самий хліб пекли, ділилися тим хлібом. У мене сусід працював на фабриці, він ходив під кулями. Вони там стояли з автоматами. Борошно відвантажували, щоб людям пекти хліб", — згадує вона.
Зараз жінки з родинами залишаються у Сумах, але найбільше за все сподіваються після перемоги повернутись до свого рідного міста.
Що відомо
- У Тростянці на Сумщині сталась масштабна пожежа.
- У Тростянці на Сумщині російські військові обстріляли подружжя пенсіонерів, які їхали до лікарні.
- 20 березня військові РФ обстріляли у Тростянці приватні будинки, загинули троє пенсіонерів.
Читайте Суспільне у Telegram
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber
Підписуйтеся на наш Instagram
