Що примусило російську армію змінювати тактику ведення війни в Україні, чому українські міста знищують із заборонених видів зброї та який моральний стан у лавах окупанта. Військовий експерт та історик Михайло Жирохов аналізує, що показали 12 днів повномасштабного вторгнення на територію України.
Про невиконані плани та ситуацію станом на зараз
Треба розуміти, які завдання ставило керівництво перед російськими збройними силами. Зрозуміло, що була ставка на блискавичну, дуже швидку військову кампанію, яка мала тривати десь два-три дні. Основним завданням було захоплення Києва, проголошення нової влади, або примус до підписання так званого "Мінську-3".
Угрупування, яке було зібране на кордонах з Україною, націлювалось на це. Крім того, було така собі мрія або установка, що місцеве населення дуже позитивно ставиться до Росії, і жодних перепон, перешкоджання – нічого не буде. Тому війська йшли похідними колонами, без бойового забезпечення, без нічого. Оскільки війна планувалася всього на три дні, то було видано і сухпаї, і дизпалово, і мастило саме на три дні.
І ці колони пішли. А далі почалося те, що російські військові не продумали.
Вони планували, що українська сторона, коли почує, що наступає Росія, просто розбіжиться. Натомість отримали дуже потужну відсіч. І навіть перші удари, які були з повітря, не змогли зламати супротиву української армії. Ніхто не очікував, принаймні в Росії, що буде така кількість територіальної оборони, що люди просто підуть і почнуть воювати.
Тому після перших ударів, після перших боїв вони перейшли до іншої тактики, ми зараз можемо це бачити. За ці дні вони захопили єдиний обласний центр – Херсон. Інші обласні центри продовжують захищатися. У них не було плану "Б". Був план масштабного бліц-кригу, захоплення. А зараз вони переходять до того, що вміють робити краще за усе, те, що вони відпрацювали під час двох Чеченських війн та Сирійської кампанії – вибивання збройних сил з населених пунктів за допомогою ударів з повітря та артилерії.
Про рівень озброєння та наявні ресурси
На Чернігівщині воюють різні підрозділи від різних військових округів. На прикладі танків можна побачити від найновіших Т-72Б3 до стареньких Т-72АВ виробництва початку 80-х років. Говорити про те, що у них немає резервів, було б з нашого боку необережно. Бо армія – величезна насправді. І вони можуть підтягувати резерви, але зараз їм потрібен час, щоб підтягнути ці резерви з-за Уралу, інших частин Росії, щоб продовжувати наступальну операцію.
Коли формувалось угрупування на кордоні з Україною, навіть західні експерти говорили: «Цього недостатньо, вони не почнуть війну. Це взагалі мізер». І зараз вони реально оперують 90% тих військ, які зібрали на кордоні. Вони розтягнули комунікації, не мають палива – організовують логістику. І ця логістика їм дається дуже-дуже важко, бо вона повністю зав’язана на залізничному транспорті. Але в них немає в руках залізничних колій, щоб організувати постачання саме залізницею. Тому вони вимушені організувати постачання автомобільним транспортом, але сил, щоб прикривати ці постачальні колони в них зараз також немає.
Фактично, кожна колона, по досвіду в Чечні або інших локальних конфліктів цього часу, вона має бути прикрита мінімум двома БТР, "Тигром", розвідкою – цих сил зараз в них просто немає.
Керівництво РФ намагається зробити так, щоб білоруська армія почала воювати, і перекласти це на білорусів, щоб вони ці комунікації тримали. Але Лукашенко зараз займає таку позицію, особливо після тих виснажливих боїв, коли українці показали, що
вони вміють воювати з росіянами на повну силу, він не хоче пускати свою армію під ніж.
Про використання забороненої зброї
Є Женевська конвенція, яку Росія не підписувала, і міжнародне право не діє на території Росії. Тому вони вважають за доцільне використовувати все, що є у них в арсеналі.
Це касетні боєприпаси до важких реактивних систем залпового вогню "Ураган", "Смерч", і використовують зараз некеровані авіаційні засоби ураження. Це, наприклад, оці 500-кілограмові бомби, пряме влучення яких повністю зносить стандартну радянську багатоповерхівку, повністю. І ця зброя зараз використовується проти українських міст. Ми бачимо Чернігів, Харків, Суми, десятки інших міст, які повністю розбомблені зброєю, яка в цивілізованому світі не використовується.
Кого Росія відрядила воювати в Україну?
Коли формували це угруповання під кордоном, його формували з контрактників. Тобто, кожна бригада давала своїх контрактників. Збирали батальйонну тактичну групу і направляли до кордону. Коли не вистачало контрактників, то призовників або строковиків просто змушували підписувати контракт. Тобто, є полонені, я бачив декілька таких відео, де вони говорили: "Підписав контракт у 20-х числах лютого". Російська та білоруська армії не контрактні, вони працюють за рахунок призову, і тому в Росії кілька днів тому почали говорити про те, щоб повернути строковиків з України.
Вони визнали, що тут воюють призовники – хлопці, яким 19-20 років.
Про мотивацію та моральний стан у лавах ворога
Якщо невдоволення і є, то воно глухе. Вони люди військові, і, починаючи з військового училища, привчені до дисципліни: наказ – першочергове. Як мінімум, вони свою власну совість та почуття глушать тим, що виконують наказ. Крім того, дуже працює масштабна пропаганда. Знову ж таки, повертаючись до полонених, деяка частина вперто вірить, що це Україна напала на Росію. Перші провокації ще до початку війни з обстрілами російської території, фейковими постановами, – усе це було російською пропагандою, розкрученою до такого рівня, що люди вірять в те, що захищають Росію від злої України та нацистів.
Однак цього року, на відміну від 2014 року, Захід вперше побачив, що в нас іде війна, і з ким ми воюємо. Усі ці вісім років ми намагалися достукатися, намагалися розповісти, що у нас в Україні взагалі відбувається, але Захід не бачив. Тільки зараз, коли є втрати серед цивільного населення, коли використовується така неконвенційна зброя, вони побачили, з ким ми воюємо.
Читайте також:
Тринадцятий день збройного нападу. Чернігівщина. ТЕКСТОВА ТРАНСЛЯЦІЯ
