Тарас Прохасько: "Письменнику, якого може змінити нагорода, треба ще зі собою працювати"

Тарас Прохасько: "Письменнику, якого може змінити нагорода, треба ще зі собою працювати"

Тарас Прохасько: "Письменнику, якого може змінити нагорода, треба ще зі собою працювати" facebook

Письменник та журналіст, представник літературної резиденції "Станіславський феномен" Тарас Прохасько цього року став лауреатом Шевченківської премії. Про те, чи змінилося життя у статусі лауреата, як він ставиться до соцмереж та до рутинної праці творця текстів, - в інтерв'ю Суспільному Карпати.

Чи змінилося щось з врученням вам Шевченківської премії як письменнику, окрім того, що більше почали "приставати" журналісти?

– Для мене нічого не змінилося. І я дуже сподіваюся, що так нічого і не зміниться. Я вважаю, письменник, якого може змінити премія чи будь-яка інша нагорода, – це особа, якій потрібно зі собою ще трохи попрацювати. Бо такі обставини не повинні впливати на погляди, спосіб висловлення чи інші речі…

Я мав на увазі чисто практичні речі: нові пропозиції, наприклад…

– Чисто практичні речі… Я зрозумів, якою болісною темою у світі української інтелігенції, у світі інтелектуалів, творців є будь-які відзнаки. Як довколалітературні процеси є поживою для різних переживань, проживань, емоцій. Я побачив, наскільки серйозним є проговорення нюансів нагородження будь-кого: і до , і після…

Я це бачив, я це знав, що будь-яка нагорода у нас пов’язана з такою "живою" частиною суспільного дискурсу. Але тепер я бачу, наскільки це стосується мене. Є такий досвід.

Тарас Прохасько: Письменнику, якого може змінити нагорода, треба ще зі собою працюватиfacebook

Тарас Прохасько: Письменнику, якого може змінити нагорода, треба ще зі собою працювати

Я читав інтерв’ю з вами в контексті книжки "Так, але", за яку вас нагородили, і помітив, що часто люди називають її "збірка". Як вам слово "збірка"? Чому питаю, бо багато авторів не хочуть вживати цей термін. Вважають, що це не "збірка", а "книжка", бо вона цілісна.

– У цьому випадку я не можу заперечити поняття "збірка", бо це найточніше означення. Це дійсно є вибірка, підбірка – це вибрані тексти, вибрана коротка проза, яка в різні роки публікувалася на сайті "Збруч". І, незважаючи на те, що на рівні відбирання, і я, і редактор вибудовували якусь певну лінію, якусь ідею магістральну, – все одно, вони вже були ці тексти. Кожен з них жив майже тиждень, будучи актуальним, а потім переходив у минуле, в архів.

Завдання моє, як самоупорядника, було в тому, щоб з кількох сотень текстів підібрати ті, які б укладалися у велику фразу якусь.

– Коли ви їх писали, то не думали, що то має бути книжка?

– Я ніколи про таке не думав. Я вкладав у кожне з них максимум ставлення як до повноцінної творчості. У мене ніколи немає ставлення до газетного чи публіцистичного матеріалу, як до другорядного чи до схеми, яку я знаю, як робити, – і можу зробити у будь-який момент те, що пасує для газети чи сайту. І незважаючи на те, що це триває вже багато років, я щотижня переживаю це як перший акт творення. Хочу втекти від прийому, який вже виробився, щоб по-чесному, по-справжньому це було щось нове та інше.

Тарас Прохасько: Письменнику, якого може змінити нагорода, треба ще зі собою працюватиfacebook

Тарас Прохасько: Письменнику, якого може змінити нагорода, треба ще зі собою працювати

Чи колонки дають вам сатисфакцію в літературі? Вас не обтяжує те, що потрібно "за календарем", раз в тиждень писати?

– Повторюся: я до цього ставлюся, як до повноцінного акту творчості. Це не є тим, що можна назвати, знову ж таки не в негативному значенні, "халтурою". Коли робиш те, що вмієш, те, що знаєш, але вимоги не найвищі.

Тут я щоразу ставився як до творчості, і тому сатисфакція є повна. Тому що я кожен раз вклав те, що хотів, і те, що зміг з того, що хотів.

А стосовно режиму… Це просто такий інакший, "розтягнутий" режим справжньої праці прозаїка. Тому що прозаїк, якщо він пише більшу форму, повинен, якщо не кожен день, то принаймні регулярно працювати.

І мені для того, щоб зробити якусь велику форму, бракує передовсім робочого часу. Тих кількох годин в день, коли можна сидіти і працювати. І я насправді не знаю, що моїй голові, моїй психіці пасує: чи віднаходження кожного дня цих кількох годин для спокійної повільної праці, чи цей, передбачуваний раз на тиждень вибух, коли я знаю, що це все одно буде, і я до нього готуюся та відтягую його до останнього моменту, а потім перебуваю в ньому. В кожному разі це є інша робота. Тому що всі ці короткі тексти є дійсно написані за годину-півтори максимум. Це є річ, яка з великою інтенсивністю випускається в той момент.

– І з мінімальною редакцією…

– З мінімальною редакцією. І що найважливіше – залишається оцей момент співпраці з тим часом, з тим днем, з тим моментом. Тому що навіть при такій короткій формі неможливо (принаймні я такого не роблю), щоб наперед спланувати кожен абзац, усю схему, як усе має бути. Це, як їзда на санах по якомусь горбі, коли їдеш не по трасі – з’їжджаєш, і сам не знаєш, як далі буде, –куди тебе поверне думка за цей короткий час.

В одному зі своїх інтерв’ю ви говорили про одвічну мету – передати спокій. Бо коли людина має внутрішній спокій, то легше жити. Мені цей спокій завжди відчувався у ваших творах. Але таким умовним антонімом "прохаськівського спокою", можливо, є амбіційність кудись рватися, щось пробувати. Виїхати в Київ, там чогось досягати. Те, що так притаманне молоді – якось там себе проявити. Мені здається, це заперечення спокою. У вас таке було – "битися головою об лід"?

– Я не можу стверджувати, що інтенсивна діяльність або пошук чогось є антонімом спокою. Я від цього відмовився. З того, що я пишу, може здаватися, що цей спокій пов’язаний з певним способом життя, з певним поглядом на весь цей темп і все таке інше. Але я знаю, що схованка, відмежування чи втеча від ритму, від суєти – це не є гарантія спокою. У способі життя спокою не слід шукати. Спокій можна віднайти лише всередині – мені йшлося про внутрішній спокій. Це потребує занадто багато часу, щоб про це говорити. Але, коли є внутрішній спокій, можна "спокійно" кидатися у гонитву, у переслідування, у втечу, у хаотичний пошук. Можна перебувати в хаосі довколишньому, зовнішньому, але при цьому зберігати спокій.

Той спокій, про який я говорю, - це усвідомлене життя. Тобто, здавати собі справу, що з тобою відбувається, який ти є, що ти відчуваєш, який у тебе зв’язок зі світом, що ти можеш і хочеш зробити. Що є твоєю ілюзією, що є твоїми марними рухами, що ти можеш, що ти не можеш, чого ти хочеш.

– Спокій – це розуміння?

– Спокій – це усвідомлення самого себе і свого стосунку зі світом.

– Він у вас є?

– Я намагаюся, щоб цей спокій був. Принаймні рідко зауважую, що я з’їжджаю з тих рейок, коли я сам можу стежити, що зі мною відбувається, який я, який мій вибір.

Тарас Прохасько: Письменнику, якого може змінити нагорода, треба ще зі собою працюватиfacebook

Тарас Прохасько: Письменнику, якого може змінити нагорода, треба ще зі собою працювати

Що ви думаєте про соцмережі, якщо ви взагалі про них думаєте?

– Я думаю, що це дуже новочасний інструмент. І відповідно він не є річчю в собі. Тому важливо, які вміння, бажання, мотиви кожного, хто ним користується. Я не присутній у соцмережах. Але є сторінка моїх прихильників. Це роблять незнайомі мені люди, які підбирають матеріали про те, що стосується моєї діяльності чи навіть приватних речей.

Я не вважаю перебування у соцмережах чимось недобрим чи негативним. Це знову ж таки поєднано зі спокоєм. Це дуже точно у побутовому сенсі можна порівняти з алкоголем. Він сам по собі є нейтральним – чудесна штука, чудесна хімічна формула, чудесна історія, чудесна дія, чудесний вплив на ту чи іншу реакцію, яка відбувається в організмі. Але, залежно від ставлення до алкоголю, він може опанувати людину – вона може перестати контролювати, впливати на свої стосунки з ним, бути ним побореною і поглинутою звичайною залежністю.

І те ж зі соцмережами: якщо вміти ними користуватися як безпечним інструментом і безпечною речовиною, то з них можна користати дуже сильно. А коли людина схильна до залежності і не має внутрішнього стержня, тоді соцмережі перетворюються на одну з форм залежності. Коли є залежність, то воно все однаково працює.

А ви чому не користуєтеся соцмережами – нецікаво чи теоретична залежність?

Я знаю, що я схильний до залежності, і в мене їх вже стільки, що додавати до них ще й соцмережі я б не хотів. Крім того, воно не має для мене практичного значення: там нема таких речей, такої інформації, яка була б для мене посутньою, важливою. А просто фрагменти людських життів ціною непроживання своїх, власних моментів, – я такого не хочу.

– В одному з ваших інтерв’ю ви казали, що нам бракує культури саморефлексії. І я собі подумав: соцмережі – це форма саморефлексії чи ексгібіціонізму?

Можливо, це форма саморефлексії. Але до неї завжди додається оцей момент того, що це є публічне, відкрите. І мало хто з людей, пишучи текст чи роблячи фотографію як текст, може переступити відчуття, що це будуть оцінювати інші люди. Тобто, мало є саморефлексій, які би стосувалися тільки внутрішнього вжитку.

Текст ніколи не є чистим у сенсі саморефлексій, тому що це є елемент вибудовування свого уявного "Я". У будь-якому випадку. Коли я комусь себе представляю, то уявляю, яким я є у чиїсь уяві і ким би я хотів бути.

Тому найвідвертіші тексти все одно стають цеглинками побудови отого свого "Я–на–показ". Я не хочу сказати, що це є свідома маніпуляція чи махінація. Просто важко переступити через цей "образ". Такі саморефлексії повинні би бути більш інтимними і більш реалістичними. Саморефлексія має сенс тоді, коли ми очищуємося від ілюзій, від самообману. А назовні це дуже важко зробити будь-кому, навіть найчеснішій і найщирішій людині.

Тарас Прохасько: Письменнику, якого може змінити нагорода, треба ще зі собою працюватиfacebook

Тарас Прохасько: Письменнику, якого може змінити нагорода, треба ще зі собою працювати

Вас завжди називали і називають філософом. Які ваші стосунки з філософією?

– Мої стосунки з філософією є приватними і такими, які безпосередньо відповідають цьому поняттю "філософія". Любов до розмислів, до думки. І саме цей акт роздумування і спостеріганнями за своїми ж роздумами є для мене тим, що можна назвати "моєю філософією".

Я не є фаховим філософом у тому розумінні, який передбачає знання дуже багатьох поглядів, думок, оцих кроків мисленнєвих багатьох філософів. Це не ерудиція. Це є сітка, якою можна "ловити рибу". Та "риба", яка стає результатом професійної філософії, вона якраз забезпечується знанням різних думок і їхніх пов’язаностей. А я цього не знаю. Я не є освіченим у філософії – не знаю, хто що сказав…

– Читаєте їх?

– Мало. Був час, коли читав більше. Звичайно, прочитав тих, яких вважаю підставовими – без знання яких, вважаю, тяжко думати про конструювання думки.

У літературі що вам ближче: любов до думки чи любов до письма як стилю, слова, якихось лінгвістичних штук?

– Мені найбільше подобається відповідність, адекватність – коли є думка, історія, мова і композиція як спосіб висловлення, – коли всі вони відповідають головному задумові, настрою книжки. Тобто мені подобається, коли є цікаві думки, вкладені в матеріалізовані певні важливі історії, висловлені доречними реченнями.

Мені подобається адекватність втілення відповідно до задуму, мети. Якщо хтось хоче написати еротичний твір, то я би волів, щоб він збуджував. Якщо хтось хоче написати якусь сагу, в якій хочеться перебувати годинами щодня, я хочу, щоб вона була так зроблена, щоб це було мікросвітом, в який пірнаєш.

Немає літератури гіршої чи ліпшої. Є література адекватна до мети, поставленої автором.

Автор: Богдан Ославський

Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди