Перемогла рак та створила онлайн секс-шоп. Історія дівчини з Чернівців

Перемогла рак та створила онлайн секс-шоп. Історія дівчини з Чернівців

Перемогла рак та створила онлайн секс-шоп. Історія дівчини з Чернівців Джерело: Instagram / kotliar_photo

Ольга Гердега з Чернівців чотири роки боролася з раком і перемогла. Вона переїхала до Одеси та створила бізнес — стала власницею онлайн секс-шопу. Понад два роки Ольга в ремісії, до того пройшла 30 хіміотерапій, 18 променевих та лікувалась в Китаї.

Ми поспілкувались з нею у День боротьби проти раку. Про те, як змінювалось ставлення до шрамів на тілі через лікування та реакцію людей на секс-крамницю — в інтерв'ю Суспільного.

Про випадіння волосся, сприйняття себе та побачення

Випадіння волосся впливало на сприйняття себе як жінки. Але більше через реакцію суспільства. Саме люди навколо давали зрозуміти, що зі мною ’’щось не так’’. З мене часто сміялись, коли бачили мене лису, обзивали по-різному, фотографували. Все це було неприємним. У такі моменти це "задівало", хоча я ретельно це приховувала.

Було складно й коли випали всі вії та майже всі брови. Зі мною не знайомились хлопці, ніхто за час лікування навіть не покликав мене на побачення. За три з половиною роки я жодного разу не цілувалась. Це надавало відчуття, що я не приваблива, якась не така, що зі мною щось не ок. Хоча це не так.

Важко відчувати себе привабливою жінкою під час лікування та дії різних препаратів, хіміотерапій. Але це не повинно ставити на людині клеймо.
Перемогла рак та створила онлайн секс-шоп. Історія дівчини з ЧернівцівДжерело: Instagram / olya_gerdega

На фото Ольга Гердега

Про ставлення до тіла та шрамів

Перший мій шрам мене лякав. Лякало і тіло, яке змінювалось від препаратів. Часто я не впізнавала дівчину в дзеркалі. Вона була зовсім мені не знайомою. Зараз ще багато питань до себе, хочеться мати кращий вигляд, міцніше тіло. Але це вже питання до мене самої. Я вже можу займатись спортом, навіть стрибати зі скакалкою. Не супердовго, але я можу це робити! А були моменти, коли я не могла і два кроки зробити.

Зараз шрами — нагадування, що я супергеройка для себе.

Я не відразу звикла до шрамів. Хоча вони — нагадування, що я супергеройка для себе. І це я також досі лише усвідомлюю. Багато чого за період свого лікування я знецінювала в собі та своїх вчинках.

На фото Оля ГердегаДжерело: Instagram / olya_gerdega

На фото Оля Гердега

Зараз вони частина мене. І зовсім не лякають.

Про любов та турботу до себе

Над любов’ю до себе я все ще працюю, а щодо турботи — трішки змінила ставлення. Раніше про це взагалі не думала. Мені завжди казали, що в першу чергу потрібно думати про інших, а не про себе. Адже це нібито егоїстично.

Фото Олі для проєкту «Важлива»Джерело: Instagram / olya_gerdega

Фото Олі для проєкту «Важлива»

Ще на етапі реабілітації я освоїла курси тайського масажу, де відчула зв’язок духовності з нашим тілом. До цього також прислуховувалася до тіла, запитувала себе: ’’А чого я зараз хочу?’’. І частіше обирала себе. Це все ще не завжди діє, але я вчусь. І вчитись ще є багато чому.

Про роботу після лікування

У Києві я натрапила на вакансію менеджера в секс-шопі, який мені дуже подобався. Подобалась їхня подача інформації, відкритість і цінності, які вони несли. І я потрапила до них в команду.

Про власний секс-шоп

Я не довго працювала у секс-просторі в Києві. В один зі своїх вихідних я опинилась в Одесі. Вихідні затягнулись з локдауном. Це довга історія, повчальна, але все ж моя. Зібрала речі та переїхала. На той момент це рішення здавалось правильним. Мене туди заманило, як мені здавалось, серце.

Фото Олі з ОдесиДжерело: Instagram / olya_gerdega

Фото Олі з Одеси

В Одесі розчарувалась у варіантах роботи, які були до душі, через дуже низьку заробітну плату. Мене запрошували в проєкт, де планували створити secret room, а моїм обов'язком було організувати окремий простір, кімнату-магазин з девайсами. Тому що я мала досвід роботи в секс-шопі. Але мою роботу фінансово оцінили дуже низько і я вирішила створити щось для себе. Так і з’явилась моя онлайн крамниця.

Багато людей відписалися в Instagram, коли я розповіла, що відкриваю онлайн крамницю 18+. Мені писали різне.

Дехто питав, як я так можу, адже люди переймались за мене, поки я лікувалась, а тут відкрила "сатанинський" магазин. Дехто говорив, що моїм батькам має бути соромно.

Я вже не зважаю на думку інших. Хоча ні — все ще вчусь. Але тепер я нікому нічого не пояснюю. Не бачу в цьому абсолютно нічого жахливого. Секс присутній в житті кожного. За останні роки люди стали більш розкутими. Вважаю, що дуже важливо говорити про секс відверто, це формує нашу сексуальність та сприйняття себе.

Про налагодження власного бізнесу

Важко лише в тому, що я часто не реалізую свої ідеї, бо не маю достатньо хисту в створені власного бізнесу. Зараз це все на дуже маленькому рівні. Мені хотілося б рости, говорити про більш важливі речі, про секс-освіту, та поки в мене це погано виходить. Я досі борюсь зі своїми страхами, щоб мати змогу рухатись далі та рости.

Про стереотипи під час і після лікування

Їх було дуже багато. Люди вважали, що рак передається. Багато хто цього боявся. Прирівнювали рак відразу до смерті. Що рак — це обов’язково операція. І що хімієтерапія — це просто система, яку тобі капають і ти йдеш собі додому, що тут такого. Що рак можна вилікувати нетрадиційними методами. Тут окрема нескінченна тема. У мене цілий список безглуздих речей, які мені пропонували.

На фото — ОляДжерело: Instagram / olya_gerdega

На фото — Оля

"Думаю, я змінилась після лікування"

Будь-які ситуації в житті можуть вплинути на наші зміни. Багато чого не відбулося б в моєму житті, якби не рак і відчуття, що життя коротке. Що не знаєш, коли твій останній день. Хоча зізнаюсь, зараз, після ремісії, я боюсь більше ніж тоді. Тільки тепер масштабніше, бо я можу будувати своє життя як завгодно і це трохи лякає після того, як існувала лише одна ціль — побороти рак і залишитись живою.

Як дізналась про те, що перемогла рак

Рік тому я почала погано почуватись й переймалась, що в мене рецидив. Пройшла повторну комп'ютерну томографію. Побачила, що залишкова пухлина не змінила своїх розмірів і навіть зменшилась. Запитала в лікаря, чи можна вважати це ремісією. Він сказав, що так. На той момент я вже два роки як повернулась після CAR-t імунотерапіїодна з форм імунотерапії, де використовують спеціально модифіковані Т-клітини, які є частиною імунної системив Китаї.

Оля під час лікування в КитаїДжерело: Instagram / olya_gerdega

Оля під час лікування в Китаї

Попри менші розміри пухлини, ми з лікаркою не квапились радіти. Адже до того я була в кроці від смерті та існував ризик, що пухлина знову почне прогресувати. Тому ми вживали термін "часткова ремісія", поки вона не змінювалась.

Пам’ятаю, мені хотілось і кричати від радості, і мовчати, щоб випадково нічого не виявилось помилкою. Так би мовити, ’’щоб не наврочити’’.

Хотілось святкувати та зробити щось дике, та, на жаль, в той момент поруч не було дійсно близьких мені людей і цю подію знецінили для мене. А я була не проти гучної вечірки. Думаю, я це заслужила.

Про час на адаптацію після хвороби

Реабілітація була довгою. Лише через рік я почала відчувати, що можу знову щось планувати в житті. Я повернулась не в найкращому стані з Китаю і ще два місяці майже не могла ходити. Було складно. Я задихалась через кілька кроків. Коли пухлина почала зменшуватись, стало легше, та все ще було досить складно.

Мене чекало ще дуже багато перешкод у підтримці мого організму і лікуванні. Мені потрібна була консультація торакальних хірургів, а вони посилали мене назад в Китай. З підтекстом: "де лікувалась, туди і йди". Мені хотілось просто, щоб все це нарешті закінчилось, а лікарі були лікарями.

Про те, що під час лікування допомагало залишатись оптимісткою

Люди, які з’являлись на моєму шляху, вплинули на мене і додавали мені сил. Моя племінниця тільки народилась, коли я проходила лікування. Було весело бавитись з нею, і не посміхатись було майже неможливо.

Коли вона бачила мою лису голову, вона дуже смішно пищала і плескала по ній долонею.

Зі мною траплялись речі та люди, які додавали мені віри в себе та просто були поруч. Хтось приїздив з іншого кінця міста, лише щоб зробити мені укол, хтось ходив зі мною по магазинах, ми міряли одяг і сміялись в роздягальнях. Ходили в кіно, на концерти, гуляли і їли смаколики. Мені дарували поїздки. І хоч не у всіх могла побувати через самопочуття, та це було приємно до сліз.

Фото Олі з ОдесиСуспільне Буковина

Фото Олі з Одеси

У період лікування (між хімієтерапіями) важливо не забувати просто давати собі різні, навіть маленькі приводи для радості. Святкувати дні народження з друзями, хоча б з кексом зі свічкою замість торта. Подарувати собі квіти без приводу. Покататись на каруселі. Зробити фотосесію, бувши "лисиком". Знаю, в багатьох немає жодного лисого фото, але це не про сором, це про прийняття себе в новій ситуації під назвою життя.

Хочеться, щоб люди були більш обізнані щодо раку. Не потрібно боятись людей з онкологією. Не називати їх "онкохворими", це сприймається якось негативно. Надаю перевагу терміну "онкоодужуючі". Підтримувати та не сприймати їх ходячими трупами. Життя продовжується, просто воно стає іншим.

Що відомо

  • За інформацією МОЗ, щороку відбувається приріст онкозахворюваності на 0,3—0,9%. При цьому темп зростання захворюваності молоді вищий, ніж населення інших вікових категорій.
  • У 2014—2018 років в середньому щороку реєстрували 136 тисяч нових випадків злоякісних новоутворень, за даними національного канцер-реєстру України.
  • МОЗ радить щороку проходити профілактичні огляди.
Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди