Один місяць на передовій у селищі Піски Донецької області був ужгородець Тарас Деяк. Захищати Україну пішов добровольцем у 2014-тому. Зараз він очолює громадську організацію «Карпатська Січ».
17 серпня 2014 року – перший день Тараса Деяка на військовій базі в селищі Піски Донецької області. Туди разом поїхали восьмеро людей. Завданням було – замінити побратимів.
ТАРАС ДЕЯК, ужгородець:
«У руки мені дають «СКС», яким я взагалі не вмію користуватися. З кишень вивертають патрони. Кажуть: поки тримай це, на один день, а далі буде видно. Тобто зброї трохи бракувало. Міномети, гармати. Усе літає, підривається. Не розумієш, де свій, де не свій. Перший день приїхали під вечір, поставили чергувати. Усе стріляє, «трасера» літають. Зрозумів – ось війна. Зрозумів, що можливо, треба було більше готуватися. Тобто було важкувато. Але через три дні адаптувався. Уже забув, що треба бронежилет одягати. Уже ходили й пили каву з командиром-подолянином. Снайпер якраз там стріляв, ми там сіли в альтанці з ним, якраз над нами постріляв. Ми собі пригнулися, допили каву, пішли далі».
Бойовий день Тараса Деяка починався о 17:00 із розпорядку завдань і людей, котрі мають їх виконувати. Тривав бойовий день до 5 години ранку.
ТАРАС ДЕЯК, ужгородець:
«Завжди там були приколи якісь. Раз, коли забули рацію, то якраз хлопчина підбіг. З вишки зліз. Я бачу, думаю, чого він злазить, він має бути на вишці? А ми сидимо в засідці, чекаємо, щоб ніхто не підійшов. Він біжить до нас і каже: «Чого ви тут сидите? Тут зараз наші будуть крити мінами». Росія вже наступає. У нас тоді була одна втрата – один двохсотий хлопець. Ми відійшли. 30 секунд і почали, дійсно, крити мінометами. То така доля, збіг, що так сталося. То війна».
Про те, що треба йти на передову, думав ще в лютому 2014 року, після анексії Криму. Із Закарпаття разом з Тарасом поїхало десятеро людей. Дорогою до Донбасу помер один побратим.
ТАРАС ДЕЯК, ужгородець:
«Протягом того часу українська армія то наступала, то відступала. Було багато втрат. Багато побратимів наших померло, друзів, котрих ми знали, з котрими ділилися шматком хліба, підтримували тісний зв'язок з родичами. Вони загинули і тому питання стало ще гострішим. Ми зрозуміли, що ми маємо бути там. Я особисто маю бути там, тому що це мій обов’язок – захистити свою країну, захистити свою сім’ю, дати надію майбутньому поколінню».
Мету перебування на передовій пояснює так:
ТАРАС ДЕЯК, ужгородець:
«Було розуміння того, що треба відстояти Україну, українські кордони, українськість, тому що до нас їде окупант. Ми не їхали воювати, чи в нас вирувала пристрасть іти завойовувати Донецьку землю. Вона й так є українською. Ми не йшли воювати проти донеччан, проти луганчан, як зараз навіюють у пресі. Ми йшли воювати й жадали війни з Росією, яка в нас забрала Крим, яка шляхом спекуляції одурманила населення нашого сходу».
Рідний брат і мама Тараса Деяка підтримали рішення хлопця піти на передову добровольцем.
ТАРАС ДЕЯК, ужгородець:
«Коли виїжджали з дому, мама мені дала такий оберіг, який я тримав завжди біля серця у себе. Я їй казав, що їду на полігон в Оріховицю, на тренування. Але вона розуміла. Ми телефонували, не часто, але… Зрозуміло, що хвилювалася. Плакала, хвилювалася, але в якийсь момент змирилася, бо зрозуміла, що такого сина виховала. До того ж рідний брат казав, що вона може гордитися своїм сином, який робить такі справи».
14 березня в Україні відзначають День добровольця. Хто такі добровольці Тарас Деяк пояснює так:
ТАРАС ДЕЯК, ужгородець:
«Ми патріоти своєї Батьківщини. Якби не добровольці, ми б не дали часу змобілізувати українську армію. Добровольці дали реальний час, аби перерахувати збройний склад України, передивитися, яка у нас зброя є, чим воювати, провести перемовини, чи закупку автоматів, бронетехніки й так далі. Ми дали час для того, щоб Україна встала і зрозуміла – у нас іде війна».
За захист української держави Тарас Деяк отримав нагороди.
ТАРАС ДЕЯК, ужгородець:
«Це учасника АТО. Це медаль, яку видавали всім учасникам Антитерористичної операції. Мені дали на день народження. Це від Української православної церкви. Мені дали таку нагороду, там Володимир зображений. Це медаль «Бойовий волонтер». Це вже медаль Кабінету Міністрів України. Мені її вручав прем’єр-міністр тогочасний Гройсман. Я навіть не очікував».
За словами Тараса Деяка, він готовий повернутися на передову знову, щоб боронити Україну від ворога.
