«Страшно було постійно»: історія добровольця з Хмельниччини

«Страшно було постійно»: історія добровольця з Хмельниччини

«Страшно було постійно»: історія добровольця з Хмельниччини

Доброволець з Хмельницького Микола Зозуля, на фронті з псевдо Боксер, після повернення зі сходу очолив обласне відділення Всеукраїнської організації «Ветеранське братерство». Чоловік каже: вирішив допомагати ветеранам АТО і ООС, про яких на мирній території влада згадує кілька разів на рік.

«Я зразу сказав: адресно, комусь одному, допомагати не будемо. Ми взяли на себе такі дії, як проєкти, щоб був вибух для всіх».

Проєкти стосуються організації дозвілля ветеранів АТО та ООС. Та поки все в стадії розробки. Чоловік розповідає: взявся за громадську роботу, бо бійців, які були на передовій, в цивільному житті ніхто не розуміє.

«А, війна десь там, поки сюди не прийде…Нерозуміння людей, які оточують. Влада - і попередня, і ця, взагалі на цьому не розуміється. Або жаліли, як раніше, а це їм зовсім не потрібне».

Одна із проблем, яку нарешті розв’язали на урядовому рівні - набуття офіційного статусу учасника бойових дій бійцям добровольчих батальйонів. Микола Зозуля каже: він своє посвідчення отримав нещодавно. Та додає: добровольці йшли на фронт не за пільгами, і чимало з них цими пільгами не користуються й дотепер.

«Я нічим не користуюся. Навіть землю не брав, хоча маю право. Ну, ще в маршрутці їжджу безкоштовно. Люди йшли, вмотивовані ідеєю».

Микола Зозуля пішов добровольцем на фронт навесні 14-го року після нетривалих навчань.

«Після подій, які були на майдані, я вирішив, що не маю права сидіти вдома, треба якось впливати на зміни в країні. Сорок хвилин на збори. Зібрав рушник, мило, носки і поїхав. На передовій я був в спортивних штанах. Ні зброї, ні їжі не було. Зброю ми вже знайшли там. Волонтери, тільки волонтери, більше нам ніхто не помагав. Військові помагали сухпаями. Прості люди передавали, якась бабуся, видно, передала невеличкий куль очок каші».

Військові збройних сил 93 бригади, з якою й працював батальйон, ставилися до добровольців добре, каже чоловік.

«Більшу частину розвідки для 93 бригади вели ми. Вони нам довіряли, ми – їм. Вони нам допомагали, ми — їм».

У 14-му році, згадує Микола Зозуля, і українські добровольці, і кадрові військові зазнали великих людських втрат.

«Район ДАПУ-дуже багато. Зранку з сєпарами було договорено про перемир'я на годину, і просто їх вивозили. І вони не завжди дозволяли поранених вивозити. Було таке, що викладали їх на БМП і чітко говорили, що вони не рухались. Бо сєпари говорили - побачимо, що хтось живий, рухається, ми їх спалим. Страшно було постійно. Коли кажуть, що не було страшно, то виникає питання, чи вони там були».

Про жодні перемир'я й угоди з сепаратистами колишній вояк каже, що навіть чути не хоче. Як і про те, що на тім боці фронту - такі ж люди.

«В 14 році вони руки нашим хлопцям відрізали за тризуб на руках, хлопці серце вирізали. Ми всі ходили з гранатами, бо знали: в полоні вони нас закатують. І в кращому випадку ми помремо».

Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСпортСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди