До Дня святого Миколая Суспільне поцікавилося, як живуть люди у селах зі співзвучною до свята назвою. За даними сайту Верховної Ради станом на 1 лютого цього року в Україні 97 Миколаївок. В одній із таких на Черкащині побували журналісти.
У селі Миколаївка Звенигородського району люди живуть без пошти, магазину, дитячого садка та школи. Втім, там живе одна школярка, усього жителів — менш як вісімдесят, розповів староста села Валентин Скорик.
"Молодь виїжджає, бо роботи немає, але сільський спокій вабить містян", — зауважив Валентин Скорик.
Миколаївка Черкаської області розташована на березі річки Рось. До Київської області — п'ять кілометрів. До обласного центру — більше сотні. Раніше тут вирувало життя. Уздовж ґрунтової дороги — хати, що лишилися. Різні за оздобленням, формою та станом. Втім, є те, що усіх мешканців цих обійсть об'єднує: вони тут народилися.
Без магазину в селі жити звикли, розповіла пенсіонерка Надія Дмитрівна:
"До нас їздить машина, яка привозить продукти. Ми купуємо хто що хоче".
Край села — меморіал розстріляній кінноті. Що то була за подія — пам’ятає сестра Надії Дмитрівни – Антоніна Миколенко.
"Німець за Россю сюди стріляв. Коней тоді багато поранили, солдати прибігли в село до нас. Я все про це знаю, бо я все це бачила", — розповіла пані Антоніна.
Надія та Антоніна — найстарші жительки Миколаївки, обом за дев’яносто, зауважила соцпрацівниця Наталія Кальченко. Вона в селі теж одна із вісімдесяти, хто лишився.
"Тоді в нас робота була, тоді село жило – дійсно! В нас одна дитина. На теперішній час у школу ходить одна дитина".
П’ятикласницю Богдану щодня до сусіднього села Заріччя возить шкільний автобус.
"Я встаю в 6.40, а виходжу о 7.20. Живу з бабусею і дідусем, а мама в Києві, приїжджає до мене часто",— розповіла Богдана.
Втім, якщо миколаївська молодь їде до великих міст у пошуках роботи, то за чистим повітрям та спокоєм до села приїздять кияни, зауважив староста села Валентин Скорик. Пані Ельвіра створила екосадибу.
"Тут легко. Тут швидко відновлюєшся. І я знаю, багато хто приїжджає, особливо жінки, їм тут сильно подобається. Вони відпочивають від суєти, розслабляються", — розповіла пані Ельвіра.
У її будинку піч, вишиті рушники та розписи.
Вміють у Миколаївці веселитися: коли в будинку культури співає колектив "Зарічаночка", то люди сходяться звідусіль, розповіла учасниця колективу Ніна Одноволик:
"Ми приходимо сюди до них, як свято, це — зустріч. Хтось із місцевих вишиває, хтось різьбить по дереву. Ми разом зустрічаємося і спілкуємося".
Втім, за словами соцпрацівниці Наталії Кальченко, треба миколаївчанам не багато:
— Щоб дорогу нам зробили.
— Треба нам лікаря.
— Щоб були діти, і можна було з ними гратися.
За словами старости Валентина Скорика, поки охочих створити у Миколаївці підприємство, а відтак, дати робочі місця, не було. Перспективу ж він бачить у розвитку зеленого туризму. Тим, хто за це візьметься, обіцяє всіляко сприяти.
Читайте нас у Telegram: головні новини Черкащини та України
Читайте також
