Їй 93, закінчила 4-ри класи: жителька села Жеведі про ставлення до свята 8-го березня

Їй 93, закінчила 4-ри класи: жителька села Жеведі про ставлення до свята 8-го березня

Їй 93, закінчила 4-ри класи: жителька села Жеведі про ставлення до свята 8-го березня оригінальне

Їй 93, вона закінчила 4-ри класи, з 12-ти років працювала у колгоспі на буряках. Це про Наталію Плуток. Нині жінка живе у Жеведі Чернігівського району. Як каже сама, 8-ме березня не святкує і значення цьому святу не надає. Про історію жінки далі.

Наталія Плуток прогулюється біла своєї хати. Їй 93. Каже, палицю взяла до рук рік тому. Жінка ділиться спогадами зі свого дитинства.

«Я чотири класи закінчила, а знаєте тоді, ще час який був. Ходити треба було в друге село 7 кілометрів. Так, літом можна було, а взимку, тепер вже бач, діток возять, а нас ніхто не возив, а треба пішки ходити, а яка зима. Тоді зими були великі, багато снігу падало. Чотири класи закінчила і вже мамці тоді ходила допомагати на норму. Усе що є відбували у колгоспі», - згадує Наталія Плуток.

У свої 12, Наталія почала працювати у колгоспі.

«І буряки сапали, і картоплю, і льон рвали у ручну. А тоді вже трохи вже пожили, так комбайни стали і льон рвати, і картоплю копати уже багато полегшували роботу».

Народилась і жила Наталія Плуток у Сапоновій Гуті – селі, якого більше не існує. Звідти їй довелося переселитися до Жеведю.

«Тут вийшла заміж, бо в нас ж була війна, в село і партизани їздили до нас. Партизанське село було, та тоді нас вже вигнали з нашого села, з окопів. Бо німці стріляли, а десь і хати попалили, у селі тільки 8 хат залишилось».

Заміж Наталія вийшла в 23 роки.

«В голові треба заміж йти, бо не охота в дівках залишатись. Після війни прийшло три хлопці: невбиті, живі. А нас дівчат 30 було в селі ну хто нас буде брати? Нікому брати, бо вже взяли тих, що відслужили і там вони голови десь поклали бідні. Так я перша заміж вийшла. Тоді уже ще подруги виходили, а тепер вони усі чисто померли, подруги мої, нема, одна я осталась», - каже Наталія.

Наталія Плуток розказує, познайомилась зі своїм чоловіком на будівництві у Гончарівському, там вони після війни працювали.

«Фундаменти заливали, цемент розводили, а вони цеглу укладали. Якраз я йому підносила, цемент той, так ми з ним і познайомились, і прожили».

Зі своїм чоловіком Олексієм вони прожили разом 40 років, народили двох дітей. Чоловіка жінка називає «хазяїном».

«Жили разом вдвох, треба ж було один одному вгодити, щоб було добре. Це ж я прийшла із Гончарівського, уже не пустив мене хазяїн і послухала я його, не треба було слухати. Там би я робила, так і хату виробила і в Гончарівському би жила. Хазяїн у мене такий, казав Наташо, аби тебе хто вдарив я би сходу вбив би», - згадує жінка.

Великого значення святу 8-го Березня жінка не надає і зараз не святкує.

«Ну нас вже 8 березня, так у колгоспі уже я останній час робила, так дарували, хоч платочки, хоч матерією і вже там зібрання було, вітали нас».

Квіти каже жінка, їй ніколи не дарували.

«Ніхто ніде не рвав, ніхто не приносив, ніхто не поздоровляв, так ми і прожили отак».

Зараз із жінкою вже більше 10-ти років живе її дочка Надія Каня. Їй 62, так жінка каже про свою маму.

«Хороша, добра, ласкава. І важко було і легко і по-всякому було».

Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди