Від стародавніх поховань до міста під землею. Як Нінель Бокій Кіровоградщину досліджувала

Від стародавніх поховань до міста під землею. Як Нінель Бокій Кіровоградщину досліджувала

Від стародавніх поховань до міста під землею. Як Нінель Бокій Кіровоградщину досліджувала Фото: Вікіпедія

Нінель Бокій – історикиня, археологиня та дослідниця, яка приїхала на Кіровоградщину та зробила сотні важливих відкриттів. Серед них: кіммерійські, сарматські, скіфські поховання, поховання угрів, чергові розкопки Мельгунівського кургану та відкриття Торговицького ареологічного комплексу. Вона знаходила та захищала історичні пам'ятки від знищення. Про це розповіла колишня студентка Бокій, а нині також археологиня та дослідниця Ірина Козир в рамках подкасту "Провулиці". Більше слухайте в епізоді.

Слухайте подкасти Суспільного "Провулиці" на зручних для вас платформах:

SoundCloud https://bit.ly/3xSoEqn

GooglePodcasts https://bit.ly/3AK1R1I

ApplePodcasts https://apple.co/3jVOMvv

Де розміщена вулиця

Вулиця Нінель Бокій розміщена у Світловодську на Садовому мікрорайоні. Так її назвали в 2016-му році. До того мала назву – вулиця Гайдара. Аркадій Гайдар – автор дитячих книжок, зокрема “Тимур та його команда” або “Чук і Гек”. Але був чекістом Співробітником Всеросійської надзвичайної комісії по боротьбі з контрреволюцією і саботажем (ЧК) і її підрозділів на місцях. та противником української державності, тому потрапив під дію законів про декомунізацію.

Дитинство та юність Бокій

Нінель Бокій народилася у селищі Новомиколаївка Запорізької області 20-го червня 1937-го року. Її мати, Антоніна, працювала вчителькою, а тато, Михайло, в органах місцевого самоврядування. Кандидатка історичних наук Вікторія Безверха писала, що через роботу батька Нінелі, родина часто переїжджала. Так дівчинка почала ходити в школу в місті Рожище Волинської області, а закінчила навчання у місті Костопіль на Рівненщині.

У 1954-му вступила у Київський національний університет імені Шевченка на історичний факультет, а через п'ять років закінчила його та отримала диплом. Одразу після навчання пішла працювати науковим співробітником у Київський державний заповідник "Софійський музей" та лаборантом в археологічних експедиціях Інституту археології.

З 1962-го не так довго працювала завучем у школі в місті Калінінград у Росії.

Переїзд на Кіровоградщину

Як це сталося, є припущення у археолога, історика та дослідника Миколи Тупчієнка. У своїй статті він писав, що ще в університетські роки Нінель познайомилась із київським археологом-скіфологом Олексієм Тереножкіним. Саме він вплинув на вибір наукових інтересів Нінелі, а саме – скіфської теми. Скіфи — кочовий іраномовний народ. Так називали усі племена, що прийшли на сучасну територію України у сьомому столітті до нашої ери та жили там до третього століття до нашої ери.

У 1964-му році Бокій бере участь у розкопках скіфського поховання поблизу села Медерове Кропивницького району. Курган Високий земляний, рідше кам'яний, насип над стародавнім похованням.виявився пограбованим ще в давнину, але дослідники знайшли гранітну плиту з висіченим зображенням скіфського воїна, рештки обгорілого склепу, кістяк коня, рештки жертовної їжі, зброю, дві грецькі амфори. Такі знахідки настільки вразили майбутню археологиню, що вона вирішила переїхати на Кіровоградщину та пов'язати своє життя з цим краєм.

"Ім'я Нінелі Бокій – дуже відоме в археології. Чому, є маленький, але важливий секрет. Її джерелом та об'єктом дослідження була Кіровоградщина. Здавалося, що це невеличкий регіон, але він розміщений в особливому місці – на перетині степу та лісостепу з Північним Причорномор'ям. Тобто тут є кордон, який відмежовує складні історико-культурні агломерації: кочову та осілу землеробську. Нінель Михайлівні пощастило з локацією, але найбільше, мабуть, нашій Кіровоградщині пощастило з Нінель Михайлівною. Друга причина – її скрупульозне, детальне, всебічне вивчення джерел", – розповіла її колишня студентка Ірина Козир. Дослідниця говорить, що приїхавши на Кіровоградщину, жінка влаштувалася на роботу в місцевому краєзнавчому музеї завідувачем відділу археології, а потім — відділу історії дорадянського періоду. Вона сама формувала археологічну експозицію та шукала нові матеріали.

Поховання угрів у Суботцях

У 1986-му році місцеві села Суботці Кропивницького району копали ями для силосу та випадково натрапили на поховання угрів. Дізнавшись про це, Нінель Бокій разом із студентами поїхала досліджувати місце та відкрила ще два поховання (з 1978 її запросили стати викладачкою історичного факультету у педуніверситеті).

"Це були стародавні угри, які в кінці ІХ на початку Х століття переселились десь з-за Уралу, з Поволжя на свою нову батьківщину за Карпати, де сьогодні є така держава, як Угорщина. Під час переселення територією України угри залишили кілька поховань. Саме такий невеличкий родовий могильник знайшли біля Суботців. Чоловік, жінка і дитина. Комплекс справді унікальний, тому що їх дуже мало на території України. Вони помічають дорогу, якою йшли угри".

Окрім поховання, дослідники знайшли багато артефактів: портупею Частина військового спорядження, перев'яз у вигляді ременів різної довжини і ширини, перекинута військовослужбовцем через плече для носіння холодної зброї, ташки, а пізніше і вогнепальної зброї.із срібними орнаментованими бляхами, на яких вирізьблені люди, вершники, воїни; посуд; поховання коня. Нінель Бокій припустила, що поряд можуть бути ще поховання. І за два роки із студентами дослідила 1800 квадратних метрів місцевості. Але нічого не знайшли.

"В археології є такий принцип: негативний результат – це теж результат. Тобто вона довела, що це все ж таки поховання під час переселення. Угри тут довго не залишалися. Але щоб дати відповідь на таке просте питання, їй довелося витратити два польові сезони і багато часу".

Чергові розкопки Мельгунівського кургану

Мельгунівський кургану розташований біля села Копані Кропивницького району. Його розкопували та досліджували щонайменше чотири рази. Вперше – у 1763-му році. Такий наказ дав головний командир Новоросійської губернії Олексій Мельгунов. Там знайшли дорогоцінності, сплави з металів та інші коштовні речі. Нині вони зберігаються в музеї російського Санкт-Петербургу. Проте сам курган розкопали неправильно та недостатньо дослідили. Тож до розкопок цього місця до Нінелі Бокій приступали ще мінімум два рази: етнограф Володимир Ястребов у 1892-му році та археолог Олексій Тереножкін у 1949-му. Бокій – у 1990-му році.

"Пам'ятка була дуже поруйнована. Що можна було – звідти дістали. Нікому не хотілося витрачати гроші, зусилля та час, знаючи, що там можна абсолютно нічого не знайти. Але археологиня не могла залишити цю пам'ятку понівеченою та до кінця не дослідженою. Вона говорила, що там ще багато загадок. І знаєте, вона зробила знову велике відкриття. Нінель Бокій відкрила рів і довела, що там був скіфський поховальний обряд – там знайшли жертвоприношення і тварин, і людей. Невеличка ділянка кургану була нерозкопаною, бо вона була під дорогою. А в 2019-му вже київська археологічна експедиція поставила крапку у цьому питання і завершила дослідження кургану".

Після закінчення останніх розкопок на місці встановили пам'ятний знак “Лита Могила”.

Місто під землею

Третє важливе відкриття Нінель Бокій зробила у 1997-му році. Все почалося з ініціативи українського історика Олексія Брайченка знайти місце битви на Синіх Водах. У 1362-му році литовський князь Ольгерд розгромив війська татар та приєднав до Великого князівства Литовського більшу частину українських земель. Ця перемога підірвала могутність Золотої Орди і поклала початок звільненню Русі від сплати данини татарській Орді. Шукаючи місце бою, дослідники знайшли Торговицький археологічний комплекс.

"Нінель Михайлівна намагалася шукати ті місця, де гіпотетично могли бути залишки або цієї битви, або поховань. Багато спілкувалися з місцевими людьми, і вони розповідали про знайдені кістки під час земляних робіт та таке інше. Фактично тиждень не було ніяких результатів, аж поки буквально на схилі річки Синюха ми відкрили перше поховання. Там його й не мало бути. А потім ми знайшли інше поховання, де лежала купка монет: дві срібні та вісім мідних, зелених від часу. На срібних ми помітили арабські письмена, це були імена Джучидских ханів Золотої Орди – монети Хана Навруза, кінець 50-х років ХIV-го століття. Саме той час, який нам потрібен".

На цьому могильнику дослідники знайшли понад 600 поховань, розповіла Ірина Козир. На десятьох були монети. "Спочатку ми сконцентрувалися на розкопках могильника. Потім подумали, що треба шукати і поселення. Як виявилось, сучасне село Торговиця розташоване на місті періоду Золотої Орди, яке існувало на березі річки Синюха. Могильник, на який ми натрапили, розташований за околицями цього міста".

Охоронниця археологічних пам'яток

Нінель Бокій не тільки шукала та досліджувала археологічні пам'ятки, а й рятувала й захищала їх. Вона навчилася їздити на мотоциклі, щоб швидше добиратися до місця розкопів. Наприклад у 1975-му році під час будівництва водогону "Дніпро - Кіровоград", працівники порушили сім захоронень скіфської пам'ятки ґрунтового могильника біля Світловодська. Про це написала історикиня Вікторія Безверха.

"Можна говорити про десятки курганів, які досліджувала Нінель Михайлівна на території нашої області. Вона буквально рятувала їх від знищення бульдозером. Зараз так багато людей говорять з ностальгією про радянські часи, але якщо відкрити звіти Нінель Михайлівни 60-х, 70-х років ХХ століття, ми практично побачимо, як часто їй доводилося виїжджати в райони і рятувати пам'ятки. Їх знищували в колгоспах, або ж будівельні організації. На культурну спадщину увагу практично не звертали".

Померла археологиня 1 липня 2008-го року.

Джерела:

  • Чорний О. В. Нінель Михайлівна Бокій – дослідник Мельгунівського кургану / О. В. Чорний // Наук. зап. Сер. : Іст. науки. – Кіровоград : РВВ КДПУ ім. Винниченка, 2014. – Вип. 21 : Актуальні проблеми археології та історії раннього залізного віку. – С. 73–79
  • "Пам'яті Нінелі Михайлівни Бокій"// Археологія.- 2008.- № 4.-С.5-16
  • Археологічні дослідження Н. М. Бокій на Кіровоградщині / М. П. Тупчієнко. // Історія науки і біографістика. - 2015. - № 1
  • Археологічні розкопки Нінель Бокій на Кіровоградщині (1966 – 1978 рр.) / В. Безверха. // Науково-краєзнавчий вісник Центральної України. - 2017.
Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди