Життя навпомацки. Як живуть незрячі у Кропивницькому

Життя навпомацки. Як живуть незрячі у Кропивницькому

Життя навпомацки. Як живуть незрячі у Кропивницькому Фото: Pexels

Щорічно 13 листопада в світі відзначають Міжнародний день незрячих. У 2000-х роках при обласному товаристві незрячих була налагоджена система працевлаштування незрячих, нині зайнятість людей з вадами зору скоротилася в шість разів – з 200 до 32 людей, говорить заступниця директора Кропивницького УТОСуПідприємство об'єднання громадян "Кропивницьке учбово-виробниче підприємство" Українського товариства сліпих. Валентина Раєва. Суспільне поцікавилось, як живуть незрячі люди у Кропивницькому та з якими проблемами зіштовхуються у повсякденному житті.

Нині на обліку в первинних організаціях УТОСуУкраїнське товариство сліпих - це Всеукраїнська добровільна громадська організація інвалідів по зору, яка діє на території України відповідно до Конституції України, чинного законодавства і свого Статуту. перебувають 1335 жителів Кіровоградської області, розповіла голова Кіровоградської обласної організації Українського товариства сліпих Ірина Казанцева. "Людей з вадами зору набагато більше, просто не всі звертаються до УТОСу. Молодь соромиться, а люди старшого віку – бояться надавати свої паспортні дані, особливо це стосується жителів сіл".

За словами Валентини Раєвої, на місцевому підприємстві УТОСу працюють 32 людей, 23 з них мають інвалідність. У 2000 році, коли основною діяльністю підприємства було виготовлення фільтрових елементів для сільськогосподарських машин, штат працівників налічував майже 200 людей. Зараз тут виготовляють лавки, шкільні меблі, елементи дитячих та спортивних майданчиків. Великих прибутків виготовлення цієї продукції не приносить.

"Нині система УТОС не може забезпечити всіх роботою. На обліку у Всеукраїнських організаціях перебуває близько 50 тисяч людей, з них працює шість тисяч. 20 років тому в організаціях УТОСу працювали близько 35 тисяч людей", – Валентина Раєва.

"Щоб організувати робоче місце незрячій людині треба, аби біля неї постійно перебувала ще одна людина, яка б перевіряла якість продукції. До того ж, робочий день незрячої людини не вісім годин, а сім з половиною години. От і виходить, що праця незрячої людини є дорожчою, працедавець неохоче бере таких людей на роботу".

Вибір професії

33-річна кропивничанка Інна Криворучко має I групу інвалідності. "Я бачу тільки на одне око – відсотків п'ять-шість. Сталося відшарування сітківки, внаслідок цього втратила зір".

Дівчина працює в УТОСі третій рій, веде гурток "Господарочка". Каже, знайти роботу незрячій людині у Кропивницькому нелегко. Жінка має диплом реабілітолога, але за фахом влаштуватися на роботу не змогла.

Життя навпомацки. Як живуть незрячі у КропивницькомуФото: Інни Криворучко

Праворуч Інна Криворучко навчає шрифту Брайля

"В поліклініку мене не взяли, бо я не мала медичної освіти, а працювати реабілітологом у школі не змогла тому, що не мала педагогічної освіти. Нині очолюю гурток "Господарочка", навчаю незрячих людей готувати їжу, доглядати за собою та своїми руками. За свою роботу в УТОСі отримую близько двох тисяч гривень на місяць".

40-річний Роман Чабаник почав втрачати зір у 16 років. Чоловік має диплом інженера-механіка. Влаштуватися на роботу за основним фахом не зміг, тому вирішив самостійно вивчити програмне забезпечення. Тепер працює програмістом в обласному центрі з гідрометеорології.

"Що змусило мене змінити фах? Напевно – життя. Основи програмування вивчив самостійно за допомогою роликів в YouTube. Хто хоче, той завжди зможе змінити щось у своєму житті".

Світ на відстані руки

Раз на рік представники УТОСу проводять психолого-практичні реабілітації для незрячих. Такі заходи допомагають не лише адаптуватися до життя, але і знайти друзів, розповіла Валентина Раєва.

Життя навпомацки. Як живуть незрячі у КропивницькомуФото Вікторії Романчи

Учасники психолого-практичної реабілітації навчаються користуватися смартфоном

"Важливо людину витягти з чотирьох стін. Саме тому ми проводимо такі психологічні заходи за межами міста. В цьому році, наприклад, ми були на Арабатській стрілці, село Щасливцеве. Реабілітація триває два тижні. За цей час ми навчаємо незрячих людей основам шрифту Брайля, як користуватися смартфоном, як пересуватися містом за допомогою тростини. Ми навіть навчаємо різати хліб. До нас приходять люди, які в 30 років не можуть приготувати собі їсти, або помити за собою посуд, бо за них це роблять їх рідні".

Життя навпомацки. Як живуть незрячі у КропивницькомуФото: Вікторії Романчи

На реабілітації незрячих людей навчають користуватися комп'ютером.

Кропивницький безбар’єрний?

Пересуватися центральними вулицями Кропивницького незрячій людині стає дедалі легше, говорить Інна Криворучко. "З’являються звукові світлофори, у комунальному транспорті запрацювали звукові сповіщення зупинок. Але небезпечними для незрячих досі лишаються віддалені райони міста, де відсутні тротуари".

Життя навпомацки. Як живуть незрячі у КропивницькомуФото Вікторії Романчи

Причини погіршення зору Найчастіше погіршення зору спостерігається в шкільному віці (короткозорість чи далекозорість) або після 40 років (цукровий діабет, глаукома, катаракта), розповіла Суспільному кропивницька лікарка-офтальмолог Тетяна Корінна. "Вберегти гострий зір допоможе обмеження часу біля комп’ютера та регулярне відвідання окуліста". За словами Тетяни Корінної, при ранній діагностиці та профілактики очних хвороб у половині випадків вдається відвернути сліпоту.

Читайте також

  • На Кіровоградщині перевіряють заклади на доступність для людей з інвалідністю.
  • У кропивницьких школах та дитсадках зібрали на переробку понад тонну паперу.
  • У центрі Кропивницького з’явився “Поцілунок” на стіні.
Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди