У Місто Добра в Чернівцях потрапляють матері, які мали опинитись на вулиці. Здебільшого це жінки, які постраждали від домашнього насильства або ті, які потребують кращих умов для своїх дітей. Водночас засновниця проєкту Марта Левченко каже, що центр не є "готелем чи санаторієм". Це місце розвитку. Тут мами вчаться читати та писати, отримують нові навички, втім основне для Марти — навчити їх турбуватись за дітьми та допомагати іншим. Про це вона розповіла у подкасті Суспільного Буковина "Вагомі".
Як перші мами потрапили у кризовий центр?
Мами, які потрапляли у кризовий центр, не мали де жити або тікали з домівок. У декотрих могли забрати дітей через відсутність світла в хаті чи дитячого ліжечка. Тоді вони приїжджали у невеликий орендований особняк, де ми розташували центр. Шукали мене у соцмережах.
Ми створили центр, щоб не допустити, аби діти потрапили в інтернат чи дитбудинок. Аби вони не росли в ізоляції, як часто це бувало з їхніми матерями. Ми придумали такий стаціонар, де з мамами працюватимуть медики, психологи. Де їх вчитимуть правильно купати та годувати дитину, ба навіть її любити — читати казки, обіймати.
Багато наших мам виросли в інтернатах, або про них не піклувались батьки, тому вони не мають моделі поведінки "матір-дитина".
Як ви працюєте з мамами, які постраждали від домашнього насильства?
Більшість мам центру страждали від домашнього насильства — їх били, над ними знущались. Були ті, що терпіли десятки років. Ми навчились знімати побої та вести судові справи, аби захистити жінок центру.
Коли ми починали працювати з травмами мам — то мало говорили про домашнє насильство. У селах взагалі не підіймали цю тему, допоки не бачили розбитих вікон, не чули криків. Тобто поки це не заважало їм. Тому ми вивчали цю тему, вчились і наші психологи. Для безпеки у центрі є камери спостереження, а дітей відвозять у школу з охороною.
У вас на сторінці у Facebook є багато історій мам, які розповідають про насильство у себе в сім'ї. Чи не проти вони публічності?
Ви ніколи не побачите їхнього обличчя і не дізнаєтесь імен. Допоки вони до цього не будуть готові. Коли вирішені питання психологічні та юридичні — ми пишемо не анонімні історії. Мами самі хочуть, щоб про них розповіли, аби вберегти інших. Вони хочуть, аби ще раз сказали, що побої — це не про любов, цього не можна терпіти.
Вони хочуть, щоб ми розповіли, що нове життя може початись і в 50 років, що не потрібно здаватись. До мене підходять і кажуть: "Напишіть мою історію, я думала, що була на самому дні. Я видряпалась, можливо, це надихне інших".
Чи є певний термін, за який мама має піти з Міста добра?
Ні, бо всі жінки різні. Мамі з переламаними ребрами та вибитими зубами потрібен один термін, тій, яка лише вчиться читати — інший. Їй потрібно пройти шкільну програму, лікуватись та працювати з психологами. Мамі, яка має дві вищі освіти — ще інший. Їй треба, наприклад, лише допомогти знайти роботу.
Кожна жінка, яка у нас живе, має свій план розвитку. Його складають з психологами. Має свого наставника та курси, які хоче відвідувати. Наставником є успішна жінка у тій сфері, де хоче розвиватись мама.
Ми будуємо центр розвитку мам, де буде швейна майстерня, для того, аби вони отримували професію. Також тут вчаться на візажистів, манікюрниць, кухарів.
Чому важливо вчити мам, поки вони перебувають у центрі?
Ми не готель і не санаторій. Це Центр розвитку мами, бо по-іншому у цьому немає сенсу. Бо через умовні два місяці мама може знову повернутися до кривдника.
Вчимо їх, аби вони могли забезпечувати самих себе. Декотрі з них допомагають іншим мамам. У нас є мама, яка працює у нашій гуманітарній місії, а менеджеркою Міста Добра зараз є наша колишня підопічна. І вона, мабуть, одна з найкращих, хто був на цій посаді.
Жінки у Центрі зараз шиють екоторбинки та інші речі, які потім підуть для ще одного такого у центрі в Одесі. Також вони готують їжу для безпритульних людей. Це теж частина реабілітації?
Відчути себе потрібним — це дуже важливо. Як і важливо відчути себе частиною більшого. Наші жінки печуть хліб, готують обіди для безпритульних — це я вважаю найважливішою роботою.
Жінки виходять самі на Соборну площу і роздають їжу. Вони бачать, що є люди, яким вони можуть допомогти, що вони потрібні. Так вони вчаться віддавати добро, з цим і ростуть їхні діти.
Слухайте епізод про Марту Левченко від Суспільне Буковина тут.
Читайте також
Будуть ясла та майстерня. У Чернівцях будують центр розвитку для жінок та дітей у кризових умовах
