На сніданок — чайну ложку їжі, на обід — другу. Як дівчинка з Франківська пережила анорексію

На сніданок — чайну ложку їжі, на обід — другу. Як дівчинка з Франківська пережила анорексію

На сніданок — чайну ложку їжі, на обід — другу. Як дівчинка з Франківська пережила анорексію Unsplash/Diana Polekhina

Першого квітня 2020 року 13-річна Віра з Івано-Франківська вперше поклала на ваги свій сніданок і підрахувала, скільки у ньому калорій. Дівчинка важила 45 кг за зросту приблизно 160 см. Тоді надумала вдосконалити фігуру: стежити за харчуванням, займатися фізичними вправами. За дев'ять місяців дієт і тренувань Віра досягла ваги 30 кг і мало не померла від анорексії.

Суспільне публікує розмову з Вірою і її мамою Оксаною. На їхнє прохання залишитися невпізнаними, ми змінили імена та не називаємо прізвища.

Лютий-березень 2021 року. Криза

Лютий 2021 року. Вулицею Івано-Франківська до обласної дитячої лікарні йшли троє: чоловік, жінка та дівчинка 14 років. Поруч бігла маленька собачка, яка стала членом сім'ї віднедавна.

"Десь 14-15 лютого я прийшла ввечері додому, і мама мені сказала: "Пішли". Я не знала, куди ми йдемо. Навіть тато із собачкою пішов, щоб я не настільки переживала. Тоді я важила приблизно 33 кг за зросту 160 см, але таки продовжувала робити фізичні вправи. Батьки вже не знали, що робити. Мені навіть купили собачку. Я завжди хотіла її. Вже змирилася, що у мене її ніколи не буде, але тато запропонував. Хоча, по суті, з нею більше тато гуляв. Я не встигала, і в мене просто сил не було, але я не хотіла це визнавати. Всі сили йшли на вправи, навчання, на похід до школи та назад пішки", — розповідає Віра.

Історія однієї анорексіїUnsplash/ Scott Webb

Дівчинка щодня виконувала фізичні вправи — по 40 хв. зранку та ввечері

З листопада до лютого дівчинка щодня виконувала фізичні вправи — по 40 хв. зранку та ввечері. Також проходила 25 тис. кроків у день. Вона згадує про це, як про свою "ідею фікс". Розповідає, якщо не виконувала план, то не могла заспокоїтися і нормально спати. Тоді або "відробляла" наступного дня, або ходила квартирою.

"Тоді вже було так, що я на сніданок їм одну чайну ложечку, на обід — другу чайну ложечку. Я робила вправи, майже нічого не їла, ходила до школи з тим рюкзаком і ледве доходила додому. Батьки вже переживали, бо була критична ситуація", — пригадує дівчина.

Історія однієї анорексіїUnsplash/Jordane Mathieu

На сніданок — одну чайну ложку їжі, на обід — другу

В обласній дитячій клінічній лікарні Віра пролежала п'ять днів. Вона продовжувала нічого не їсти, злилася і дратувалася, якщо їй намагалися нагодувати. Запитання сусідок у палаті ігнорувала.

"Мене посадили у візок такий, знаєте, інвалідний. І ми просто поїхали у палату, де мені дали катетер-метелик для новонароджених, тому що у мене була настільки маленька венка, що її не могли знайти", — пригадує Віра.

У ті дні батьки дівчинки були у відчаї. Медики прогнозували: 95%-96% дитина не виживе. У лікарні Віра продовжувала втрачати вагу, бо далі відмовлялася від їжі, а медикаменти за таких умов не діяли.

"Ти заходиш, бачиш дитину на ліжку і розумієш, що вона вмирає. Чоловік брався за голову (плакав — ред.). Говоримо до неї, а вона не сприймає. Пам'ятаю, як я стою у коридорі в обласній лікарні та не знаю, що робити. Мені лікарі кажуть: "Можна починати її штучно годувати, але немає гарантії, що організм прийме". В обласній лікарні медики говорили, щоб ми забирали дитину: "Ми можемо капати, але, бачите, вага спадає. Тут треба лікування психіатра", — розповідає мама дівчинки Оксана.

Жінка каже, телефонувала у медичні заклади Львова та Києва. У столиці доньку погодилися прийняти: сім'я вже купила квитки на потяг, але в останній момент їм відмовили.

"Кажуть: "Ні, ми з такою критичною вагою не беремо дитину, тому що ви її не довезете —вона помре у дорозі. Мороз, зовнішні фактори знесилюють організм, і ви просто її не довезете", — розповідає Оксана.

Історія однієї анорексіїunsplash/ Marcelo Leal

Медики прогнозували, що на 95%-96% Віра не виживе

Тоді Віра ще більше схудла і важила 30 кг. З такою вагою її прийняли в обласну психоневрологічну лікарню. У медзакладі немає дитячого відділення, але дівчинку взяли.

"Я ставала на коліна фактично і просила: "Це останній шанс, щоб дитину врятувати". Головний лікар і ще молода лікарка просто на свій страх і ризик її взяли. Я кажу, що усе життя дякуватиму Богові, що вони ризикнули взяти мою дитину. Добу я не знала, що з нею. Телефоную до них, питаю, а вони: "Спокійно, у нас консиліум, ми думаємо", — пригадує мама.

Віру поклали у реанімацію. Забрали телефон і все, крім книжки та засобів гігієни. Батьків вона не бачила місяць.

"У перший вечір мені сказали їсти кукурудзяну кашу з киселем. Після того у мене дуже болів живіт. Я зателефонувала мамі від однієї медсестри, вблагала її дати телефон. Це було незаконно, бо за планом мені не мали давати телефон. Кажу: "Мамо, забери мене звідси, тут жахливо". А мама сказала: "Ми за тебе молимося, тримайся". Мені це не допомогло", — каже Віра.

Історія однієї анорексіїUnsplash/ Wilhelm Gunkel

Дівчина провела у лікарні понад місяць. З батьками вона не зустрічалася

Дівчинка провела у лікарні понад місяць. Вона пам'ятає, що тоді відчувала, каже, все розуміла, але смутно. Так, ніби й "не було все одно, але й було".

"Говоримо до неї, а вона не сприймає. Потім нам лікарі казали, що так було, бо організм голодував на вітаміни та мікроелементи впродовж певного періоду. Власне, розлад харчової поведінки призводить до того, що змінюється склад мозку. У цьому – найбільша проблема. Дійшло вже до того, що їй було байдуже. Я їй кажу: "Донечко, розумієш, треба їсти, щоби жити, бо інакше не буде". А вона: "Це – мій вибір", – пригадує мама.

"Донечко, розумієш, треба їсти, щоби жити, бо інакше не буде". – "Це – мій вибір".

Квітень-серпень 2020 року. Коли Віра вирішила худнути

Березень 2020 року. В Україні оголосили карантин через пандемію коронавірусу. 12 березня закрили школи, а потім перевели всіх учнів на дистанційне навчання. Віра, як і інші школярі сиділа вдома та була соціально ізольована. Тоді вона тісно спілкувалася із найкращою подругою, яка першою знайшла програму для підрахунку калорій.

"Вона почала важити їжу, записувати це у таблицю. З кожним днем вона зменшувала кількість кілокалорій. Думаю, на початку це було 800 ккал, а потім ставало 700, 600, 500. Ми, по суті, мали тільки одну спільну тему – харчування", – каже дівчинка.

Подруга також розповідала Вірі, що спершу їсть, а потім насильно блювала те, що з"їла.

"Я це бачила і просто хотіла мати дефіцит, тобто їсти все, але з певною нормою. Я говорила, що до цього всього не дійде. Як я стану "анорексичкою" (скептично – ред.)? Ви що? Яке? Мені ще о-отако (розводить руками – ред.)!" – каже дівчинка.

Навесні 2020 року Віра важила 43-45 кг. З першого квітня вона почала рахувати кілокалорії у своєму раціоні. Енергетичність продуктів визначала у спеціальній програмі, про що розповіла батькам.

Історія однієї анорексіїUnsplash/i yunmai

Першого квітня 2020 року дівчинка важила 45 кг за зросту приблизно 160 см

"Спочатку, ми не вбачали у цьому жодного ризику. Це добре, що вона хоче правильно їсти, бо підлітки ненормально харчуються: чіпси, хрустики всілякі. У карантин ми менше часу були вдома, бо працювали, і не могли бачити, як це все проходить. Їжа вдома була постійно, Віра говорила, що харчується нормально. І спершу не було видно ознак того, що вона худне, бо підлітки носять одяг oversize, тому цього не видно одразу", – пригадує мама.

Віра харчувалася незбалансовано та їла все: і торти, і м'ясо, і картоплю, але дозовано – так, щоб не перевищувати межу у 1 000-1 200 ккал у день.

"Програма передбачала білки, жири, вуглеводи та клітковина, але я не дуже стежила, щоби було все. Зазвичай на сніданок я їла якісь грінки з тостерниці, які намащувала або плавленим сиром, або, дуже рідко, маслом і медом. Чай я не рахувала, бо він і так був без цукру. На обід могло бути по-різному. Бувало, їла банан і пачечку йогурту з магазину. Це – ніби правильне харчування, але я не думаю, що збалансоване. І на вечерю могла бути або картопля по-селянськи, або якісь оладки. Тобто взагалі це все не було збалансоване. Солодке я тоді їла, але рідко, бо мені було не вигідно: його мало і воно калорійне. Потім все одно захочеться їсти, а ти вже з’їв свою порцію. Я могла собі його дозволити, але це було мені просто не вигідно", – розповідає Віра.

У травні Віра говорила батькам, що хоче піти до дієтолога та до психолога. Вони не сприйняли бажання доньки серйозно, казали, що карантин і все закрито.

"Я сама хотіла піти. Розумієте, якби батьки знали, як це для мене важливо, думаю, вони би зрозуміли, що треба піти. Але ми не йшли" – каже Віра.

"Вона худнула, але не різко. У серпні дівчинка важила 38-40 кг. Було літо, Віра носила менше одягу і зміни помітили батьки. Після того, як донька розповіла, що не може їсти м'ясо, вони захвилювалися”, – пригадує Оксана.

"У серпні у мене різко почалася відраза до м’яса. Воно мені так смерділо, що я навіть не куштувала. Це просто – ніби блювота, ніби я їм якусь "какашку повну".

Батьки почали стежити за тим, що їсть донька, давати їй більші порції і примусово годувати.

"Я прийшла зі школи, сиджу, а мама приходить з тарілкою сиру зі сметаною і просто мені в рот ту ложку, і починає мене нагодовувати. Мене "прямо по психіці вдарило", пам'ятаю, емоції зашкалювали. І почалося: батьки до школи давали мені максимум, і щоб я вдома їла. Пробували насильно якось це змінити, думали, що проблема усунеться, якщо я наберу вагу. Але вони не думали, як я буду почувати себе морально. І потім стало ще гірше", – каже Віра.

Перекусами, які мама готувала у школу, дівчинка ділилася із подружками. Сама з'їдала зовсім трохи. Вдома ж намагалася їсти окремо від сім'ї, щоб батьки не бачили, що вона викидає харчі.

"Спочатку ми не помічали того, що вона не їсть. Потім я почала у будинку знаходити сховану їжу. Я зрозуміла, що щось не так і що потрібно щось робити, але як знайти підхід?", – пригадує мама.

У цей час дівчинку водили до священників і лікарів: гастроентеролога, психолога, дієтолога, здавали аналізи. Під час відбору крові, вона зомліла, хоча рівень гемоглобіну був у нормі. Також два тижні Віра лежала у лікарні, де лікувала шлунок.

"Ми бачили, що щось не так. До гастроентеролога пішли, бо думали, що це все-таки пов'язано з їжею. Лікар у приватній клініці сказав: “Ну, добре, врегуюйте, хай вона їсть”. Тобто не було меседжів про те, що потрібно щось робити радикально. Але на це все ми втрачали час", – каже мама.

Історія однієї анорексіїUnsplash/ Siora Photography

"Спершу не було видно того, що вона худне, бо підлітки носять одяг oversize", – пригадує мама

Влітку Віра перестала дружити зі своєю подругою. Їй не подобалися поради, які та давала, і те, що вона була ніби "спостерігачем".

"Вона казала, що розлад харчової поведінки повністю не лікується і буде до кінця життя. Що я не зможу ставитися до їжі так, як колись. Тобто вона наганяла якийсь страх", – каже Віра.

З жовтня до січня раціон дівчинки щотижня збільшували на 100 ккал. Якщо у жовтні вона їла десь 600-700 ккал у день, то у січні – 2 000 ккал. Всю їжу важила та притримувалася дієти.

"Пам'ятаю, як мама зі злості розбила ваги. Вони механічні були, все розлетілося. Мама сказала: "Все, ми вже не будемо більше важити". І мій мозок подумав: "Хм, якщо ти вже не можеш важити, може, ти будеш ще менше їсти. Просто їж "на око", але менше", – розповідає Віра.

Коли батьки купили нові ваги, виявилося, що старі помилялися, і дівчинка їла ще менше, ніж думали.

На Різдво поїхали до бабусі. Віра зіпсувала усім свято, плакала, відмовлялася їсти. А після різдвяних свят дівчинка почала їсти ще менше.

"На початку лютого ми сказали: "Ну все, ми нічого не важимо. У неї тоді був, напевно, найвищий криз. Сказали: "Давай так, ми нічого не важимо, будемо їсти так, як колись харчувалися". І тут у неї дуже різко відбувся збій. Фактично за тиждень дійшло до того, що вона навіть чайну ложку овочевого супу не могла з'їсти. Їсть – і в неї рвотний рефлекс починається. Психіка не пускала. Так само відбувалося і з водою", – розповідає Оксана.

Березень-жовтень 2021 року. Повернення

Віра провела у лікарні понад місяць. Її виписали з вагою 32-33 кг, але зі вже зміненим поглядом на їжу. Ще у лікарні дієтолог розробив спеціальне меню, за яким вона харчувалася наступні кілька місяців. Також два рази у тиждень дівчинка продовжувала відвідувати свою психологиню.

"Я розповідала про свої справи, ми працювали над моєю самооцінкою, перфекціонізмом. І з початку вересня я почала ходити до школи. Всі ми переживали, як буде з вагою, якщо я перенервую. Але вага не зменшилася. У березні я виписалася з вагою 33 кг, а зараз я важу 46 кг. Бажання схуднути все зменшувалося і зменшувалося, коли я була у психолога. Бажання зникло у мене ще на початку липня, так, поступово", — розповідає дівчинка.

Тепер мама з донькою вже менш ретельно дотримуються меню, комбінують нові страви. Пробують картоплю по-селянськи та голубці. У школі дівчинка їсть у їдальні, але намагається сідати за стіл з дітьми, які не турбуються за розміри своїх порцій. Єдине, що залишилося після хвороби, — відраза до фаршу. Але м'ясо Віра вже їсть.

Історія однієї анорексіїUnsplash/Annie Spratt

Єдине, що залишилося після хвороби, — відраза до фаршу

"Зараз я вже ходжу не до психолога, а у комп'ютерний клас, на танці, на вокал, до школи, стараюся нормально вчитися. Я вже не відчуваю, що хвороба близько до мене", – каже Віра.

Вона пригадує, чому сама вирішила худнути. Каже, по-перше, "було трохи цікаво, бо раніше ніколи такого не робила", а, по-друге, "коли відпочивала у дитячому таборі, то соромилася піти на річку, бо треба було одягати купальник".

"Ще були моменти у дитинстві, коли я відчувала невпевненість у собі. Мені здається, це повпливало на те, що зі мною сталося. Але загалом моєю метою було просто трохи "підтягнути" фігуру – я не хотіла різких змін. Пам'ятаю, хотіла з квітня максимум до липня на цьому "посидіти", подивитися. Але потім це ніби стало наркотиком. Я вже не могла зупинитися — зважування перейшло у звичку. Я завжди їла м'ясо, але раз – і я вже не могла його їсти", — каже Віра.

Якщо у дівчинки коли-небудь буде подруга, яка захоче схуднути, то вона має, що їй сказати.

"Я б їй сказала, що всім все одно, який ти маєш вигляд. Тебе можуть образити, засуджувати або ще щось, але потім вони обертаються і живуть своїм життям, бо їм все одно. Спілкуються не з тілом, а із самою людиною. Коли ти місяцями думаєш про те, що вони сказали, то просто марнуєш час. Ти можеш використати його на свій розвиток, а натомість витрачаєш на думки про їжу. Інші досягатимуть висот, а ти стоятимеш на місці. Я б сказала тій дівчинці, щоб вона не витрачала час на марне. Але, якщо хочеш схуднути – йди до дієтологів і спеціалістів, і, на всяк випадок, піди до психолога", – радить Віра одноліткам.

Мама дівчинки також закликає батьків більше спілкуватися зі своїми дітьми, прислухатися до них і залучати до розвитку.

Що радить психолог

Сімейний лікар загальної практики сімейної медицини та практичний психолог Радислав Петрів розповідає, що розлади харчової поведінки у дитини, зокрема й анорексію, важко не помітити. Ознаки таких розладів виявляються у побуті та є очевидними, каже Радислав Петрів. Якщо батьки помічають, що їхня дитина повністю відмовляється від прийому їжі або від вживання деяких продуктів, які раніше вона вживала, то їм варто поставити їй два скринінгові питання.

"Перше питання: чи ви відмовляєтеся від прийому їжі навіть тоді, коли голодні? Друге питання, яке дозволяє нам запідозити якусь проблему: чи не лякає вас думка про те, що ви можете набрати зайву вагу? І, власне, якщо відповіді позитивні, ми йдемо далі та застосовуємо скринінговий тест-опитувальник на 26 питань. Він дозволяє нам виявити "дивацтва", розлади харчової поведінки, також – дефіцит ваги, який з'являється відповідно до тієї ваги, яка мала би бути у тому чи іншому віці, у тієї чи іншої статі", — каже психолог.

Опитувальник розладу харчової поведінки називається "ЕАТ-26". Він дозволяє виявити, що є певна проблема і що тут потрібна допомога, розповідає Радислав Петрів.

На сніданок — одну чайну ложку їжі, на обід — другу. Як 13-річна Віра пережила анорексіюUnsplash/Nguyen Dang Hoang Nhu

Розлади харчової поведінки допомагає виявити опитувальник "ЕАТ-26"

"Тепер, якищо є розлади харчової поведінки, ми запитуємо: "Ви не хочете їсти (тобто у вас немає апетиту, не тягне до їжі). І для лікаря це може бути сигналом цілої низки різних соматичних захворювань не психологічного характеру, а гастриту, онкології, ендокринної патології. Тобто людина втрачає апетит не тому, що вона відмовляється, а тому, що їй просто не хочеться їсти. І, звісно, тоді її повинен обстежити терапевт, ендокринолог", — розповідає Радислав Петрів.

Друге питання: "Ви не можете їсти"? Тобто я і хочу їсти, наприклад, але я не можу, тому що мене болить, мене пече, після тих продуктів мені зле. Тут вже питання до хірурга, гастроентеролога, до інших лікарів", – каже психолог.

Позитивна відповідь на третє питанння: "Ви вважаєте, що вам не треба їсти, не можна їсти?", — скеровує пацієнта до психолога. За словами Радислава Петріва, людина, свідомо уникаючи прийому їжі, вважає, що щось у її житті зміниться — вона схудне, стане красивішою.

"Четверте питання: "У мене з'явилася думка, яку я не можу контролювати", тобто втрата контролю, думка, яка мені забороняє їсти. Це тоді — питання психіатрії. Коли людина втрачає контроль над собою, над своїми думками, над своїм внутрішнім станом, емоціями, то, очевидно, що в цьому може бути те чи інше психічне зображення — ранній дебют шизофренії, метафізична інтоксикація. Це може бути приводом звернення до лікаря-психіатра", — розповідає Радислав Петрів.

Тож батькам, по-перше, потрібно поставити ці скринінгові питання своїй дитині, а, по-друге, звернутися по допомогу до сімейного лікаря, каже лікар Радислав Петрів.

Де можна отримати допомогу

В Україні діє безкоштовна психологічна допомога для людей у відчаї. Зокрема, працює онлайн-платформа "Розкажи мені". За допомогою можна звернутися й до громадської правозахисної організації "Ла Страда".

Крім того, працює кризова національна лінія запобігання суїцидів та профілактики психічного здоров'я "Lifeline Ukraine" (телефон - 7333). Вона - цілодобова, анонімна та безкоштовна.

Психологічну підтримку ви можете отримати, зателефонувавши на лінію довіри: 096 000 1558.

Психосоціальну підтримку пропонує і інформаційний центр Червоного Хреста України. Також працює національна гаряча лінія з попередження насильства "Розірви коло".

Читайте нас у Telegram: головні новини Івано-Франківщини

Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Користувачі акаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!

Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди