"Він по іншому не міг" – про сина, Андрія Терещенка, розповідає його мати пані Світлана. Юнак у 2014-му поїхав боронити Донецький аеропорт, а 2 грудня, під час обстрілу, отримав поранення в голову.
До Дня захисника і захисниць України – історія черкащанина Андрія Терещенка та його мами Світлани, яка нині допомагає військовим на сході.
Цього року Андрієві мало б виповнитися 30. Його кімната – кольору неба. Його мати Світлана Терещенко довго зважувалася, аби бодай щось у ній змінити:
"Вважалося, що ще частинка Андрія тут знаходиться. Я не могла нічого міняти", – розповіла жінка.
Блакитний – це був улюблений колір сина, додала жінка. Тепер у кімнаті світло та сонячно і є своє небо і зірочка…
"Зірочка, сонечко… Я навіть не знаю… Оскільки він зірочка й сонечко – все разом".
Пані Світлана пригадує, що син брався за найважче. Завжди був в перших.
Він сам прийшов до військкомату, бо дивувався, що йому не прислали повістки, розповіла пані Світлана:
"Каже, чого мені нема повістки?
– А ти хочеш служить?
– Да!
– Де?
– А де складніше?", – переказує діалог із сином жінка.
Андрій Терещенко 2014-го поїхав боронити Донецький аеропорт. Провів там чотири найзапекліші місяці. Пройшов і штурми терміналів, й обстріли.
Мама Андрія показує нам світлини сина:
"Ось, дивіться. Різниця між цими фото кілька місяців. Втім, здається ніби минув не один рік. Це так війна змінює людину. Тоді син враз помужнів. Тобто люди на війні дорослішають набагато".
Читайте також: "Мамо, я на війні": черкащанка "Марго" про життя жінки на фронті
Того дня в Андрія була температура під сорок. Однак він пішов у бій. Він був його останній, розповіла мати юнака.
"Хлопці настільки були впевнені, що він лежить з температурою, що коли він впав, то вони не зрозуміли, що це Андрій спочатку – просто трьохсотий. Це була робота снайпера. Вцілив чітко в голову. Куля буля розривна", – розповіла пані Світлана.
Андрієві тоді було 23 роки. Вдома його чекали рідні та дівчина. І подарована вівчарка Злося. Тепер вона біля Світлани поруч завжди, і під час інтерв’ю також. Час від часу скавулить, коли згадують про хлопця. Жінка розповідає, що вона теж сумує:
"Собака жодного разу не була на кладовищі, тим більше коли Андрія ховали. Якось ми взяли її з собою.Вона прибігла чітко до Андрійкової могили, лягла на могилку і видно як плаче собака – доріжки сліз".
Читайте також: Із фронту повернувся з собакою: черкаський доброволець пригадав дні на війні
Світлані Терещенко в цій кімнаті, що була колись Андрієва, – затишно: серед світлин та нагород сина. Лише тут жінка може спати спокійно. Нині вона й сама має бойовий досвід: у 2017-му стала військовим медиком і поїхала на схід України – піклуватися про бійців.
"Мені хотілося хлопцям дати те, що я не додала Андрієві", – додає жінка.
Своїм сином пишається і знає, що інакше він вчинити б не зміг.
"Мені часто ставлять питання – ну як це було не зупинити? Я розумію: з одного боку, як мати, я не хотіла, але ж по-іншому він не міг. Він виховувався в інших цінностях".
Читайте нас у Telegram: головні новини Черкащини та України
