Із фронту повернувся з собакою: черкаський доброволець пригадав дні на війні

Із фронту повернувся з собакою: черкаський доброволець пригадав дні на війні

Із фронту повернувся з собакою: черкаський доброволець пригадав дні на війні Суспільне Черкаси

Павло Прибіш у жовтні 2014 року поїхав на фронт добровольцем у складі 131 окремого розвідувального батальйону. Там він прослужив рік та додому, на Черкащину, повернувся не сам, а із "собакою-воювакою" Айзою. До Дня захисника і захисниць України Суспільне поспілкувалось із бійцем, який розповів про свої бойові дні на фронті.

Сказав, що піду на фронт, а вона — підтримала

Павло Прибіш за освітою історик, та, коли почались бойові дії на сході України, залишитися осторонь не зміг:

"Я просто не міг не поїхати. Своїй дівчині на той час, а тепер дружині, розповів про своє рішення, вона ж – підтримала".

За словами Павла, він зі своєю, тоді ще майбутньою, дружиною познайомився в студентські роки:

"Дружина — це найкраще, що трапилось зі мною в житті. Ми з нею познайомились ще в університеті. Мені тоді здавалось, що ми були зовсім різні: я навчався на історичному факультеті, вона — на фізичному. Але ледь не з першого погляду я зрозумів, що це моя людина. Моє рішення стати добровольцем вона сприйняла неоднозначно: я пояснював, що немає куди діватись, потрібно захищати країну. Вона розуміла, що хоч це довго, це страшно, але всіляко мене підтримувала: збирала, допомагала".

Павло пригадав, як дружина приїжджала до нього на фронт:

"Вона приїжджала до мене, коли я був на війні: вісім годин в один бік їхала лише для того, щоб п'ять хвилин потримати мене за руку. Тому підтримка дружини – дуже важлива. До поїздки на фронт ми були неодружені, та після мого повернення одразу пішли та розписались, бо коли тобі 20 років, почуття того, що ти можеш померти – відсутнє, оскільки ніхто не їде на фронт помирати. Таке тривале життя на відстані нас загартувало".

Із фронту повернувся з собакою: черкаський доброволець розповів пригадавСуспільне Черкаси

Дружина бійця Алла Прибіш розповіла, що відмовляти чоловіка від поїздки на війну не стала, бо знала, що в такий момент потрібно лише підтримати:

"У той час ми просто зустрічались. Якось він покликав мене на побачення і сказав, що є серйозна розмова. Тоді він і повідомив, що йде захищати Україну. Спочатку я була шокована, не знала що робити, але знала точно, що відмовляти його не варто. Тому вирішила підтримати. Коли він був на фронті, я йому збирала передачки, з відправленням мені допомагали волонтери. Іноді й сама відвозила. На відстані ми були рік: було важко, переживала багато. Коли він не підіймав слухавку — це ще пів біди, розуміла, що може бути зайнятий. Але, розмовляючи з ним телефоном, іноді я чула якісь звуки зброї й він в цей момент прощався – от оце очікування наступного дзвінка було найстрашнішим, чекала його кожної секунди".

Із фронту повернувся з собакою: черкаський доброволець розповів пригадавСуспільне Черкаси

За словами Алли, очікування тривалістю в рік дали парі розуміння того, що разом можна пережити і здолати все:

"Коли його відпускали на декілька днів відпочити, це були найщасливіші моменти. Це не порівняти з тим, як чекають людей із-за кордону, бо я чекала його з того місця, звідки взагалі можна не повернутись. За рік, коли були на відстані, зрозуміли — якщо ми витримали такий період, ми зможемо разом пережити все".

Пригадала Алла й про поїздку у вісім годин на фронт:

"Якось волонтери їхали у його бік і мене забрали з собою. Своїм батькам боялась сказати, але вони зрозуміли, якщо Павла не було сенсу тримати, то і мене також. Вночі ми виїхали з дому, зранку приїхали на схід. Часу було мало, ми бачились менш як годину, але час пролетів як п'ять хвилин. Але ці декілька хвилин були того варті, я б і довше їхала, аби його просто побачити".

Собака-воювака та спогади про війну

атовець черкасиСуспільне Черкаси

Світлини з фронту Павла Прибіша

Павло Прибіш зберігає світлини з фронту — на них чимало спогадів:

"Це герб, викладений хлопцями-морпіхами, зроблений із гільз. А це наші машини: ліворуч – волонтерська, праворуч — наша, вона більше стояла, ніж їздила, але завдяки нашим механікам, ще попрацювала", — розповів чоловік.

Розповів чоловік, у яких умовах доводилося жити на війні:

"Зимували у підвалі старого, закинутого хліва. Переобладнали його трохи, оскільки було надто холодно. Однак дірки в стінах не такі страшні, як пацюки — там я вперше побачив пацюка, розміром з половину моєї руки. І їх я боявся найбільше, бо важко було б пояснили вдома, де взялись ті болячки, якщо вони були б, оскільки бували й випадки, коли пацюки поїли хлопцям ноги".

атовець черкасиСуспільне Черкаси

Приміщення, де жили бійці

Собака на ім'я Айза з'явилася у житті чоловіка неочікувано та, назавжди:

"У 2014 році у Маріуполі була велика ферма таких собак, яких продавали за кордон. Але з початком війни, господарі ферми виїхали, і в них не було місця, де б можна було тримати цих собак. Військовим вони ж роздавали їх майже безплатно. І наш командир купив цю собаку. Але коли командира перевели, собака залишилася з нами в наметі, із 30-ма дядьками. Айза спала зі мною, тож і вирішила, що її хазяїн — я. І ми з нею відвоювали цілий рік. Я не міг лишити її й ми поїхали додому разом. Я найбільше переймався як сприйме це дружина, але з Аллою вони стали кращими друзями. Зараз собака живе у батьків. Але коли ми приходимо в гості, я, навіть, трішки ревную, бо собака більше радіє дружині, ніж мені".

Із фронту повернувся з собакою: черкаський доброволець пригадав дні на війніСуспільне Черкаси

Павло і Айза

За словами Павла, тварин на фронті було чимало. Вони шукали собі нових господарів, коли їхні були вимушені покинути домівки:

"У нас було близько десяти тварин, оскільки люди з ближніх населених пунктів кинули свої домівки. Іноді можна було побачити як прямо по дорозі з Павлополя йшли тварини, у пошуках прихистку і зупинялись у нас".

За словами Павла Прибіша, собака Айза весь час перебувала на фронті разом з бійцями і була краще за психолога:

"Обстрілів собака ніколи не боялась, можливо тому, що вона з восьми місяців з нами і для неї це була норма. Вона жила з нами як повноправний член нашого гурту, всі її любили. Хлопці, які потрапляли в місто, купували їй корм, всі з нею грались, фотографувались. Дружина з мене сміється, бо яке фото я не вишлю, скрізь Айза потрапляла у кадр: бо вона завжди поруч. Собака була й за психолога, бо коли ти постійно перебуваєш в одному й тому ж колективі у складних умовах, це трішки нагнітає, а собака підбіжить, лизне, пограється з тобою, якусь дурню зробить — це підіймало настрій".

Із собою на передову Айзу не брав, та це не врятувало її від поранення:

"Поранення було досить серйозне. Це трапилось в ніч, коли я мав повернутись з відпустки. Вона несла чергування на посту, і під час обстрілу так сталось, що вона не сховалась і отримала уламкове поранення, ми навіть не знаємо від чого. Вона не скавчала, а просто заховалась від всіх. І вже коли приїхав я, ми побачили, що вона поранена. Одразу відвели її в Маріуполь до лікаря. Та ветеринар виявився сепаратистом і сказав мені: «Я вас укропів ненавиджу, однак собаку врятую». Айзу ми довго виходжували, їй зшивали м'язи. Однак ця турбота про собаку згуртувала людей, Айза стала нашим символом".

Із фронту повернувся з собакою: черкаський доброволець пригадав дні на війніСуспільне Черкаси

Собака-воювака на ім'я Айза

Боєць додав, Айза — добра собака і сильна собака:

"Одного разу я навіть злякався її. Колись із кухні нам передали здорову коров'ячу ногу, м'ясо зняли, а кістку віддали Айзі. І ця маленька собака намагалась пронести в свій сарай здорову кістку, яка була більша за прохід. Та Айза не здалась і силою проштовхнула її так, що кістка склалась навпіл. Ось тоді я зрозумів, що сила в щелепах у неї є, вона її просто не показує. Але жодної агресії від неї ніколи не було".

Після повернення з фронту довелося звикати до байдужості та нових реалій життя:

"Після повернення було трішки моторошно, тому що повернення — це як з паралельних світів. На фронті ти перебуваєш ніби в інформаційній бульбашці — знаходишся у полі серед однодумців, де люди працюють на фронт, наприклад волонтери привозили дитячі малюнки, надихали всіляко. А ось після повернення побачив, що тут всім все однаково. До цього потрібно було звикнути. А потім були пошуки роботи і створення сім'ї, оскільки цей рік очікування показав, що найголовніша — ось ця бульбашка, яка називається сім'я", — розповів Павло.

Із фронту повернувся з собакою: черкаський доброволець пригадав дні на війніСуспільне Черкаси

Чоловік із дружиною заснували власну справу — сімейну кав'ярню. На це надихнув їхній син Павло:

"Наш заклад я б назвав куточком сімейно-дитячого відпочинку, тому що коли ми стали батьками, життя поділилось на «до» і «після». У нас з'явились нові турботи, інтереси, але на той час не було закладу, де ми б могли відпочити з дитиною".

Тож тепер, додав Павло, кав'ярня допомагає налагодити зв'язки між батьками та дітьми.

Читайте нас у Telegram: головні новини Черкащини та України

Читайте також

Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди