"Зміряв ногами увесь шлях". Прикарпатець Богдан Ославський про експедицію "Арка Карпат"

"Зміряв ногами увесь шлях". Прикарпатець Богдан Ославський про експедицію "Арка Карпат"

"Зміряв ногами увесь шлях". Прикарпатець Богдан Ославський про експедицію "Арка Карпат" Фото Анни Ільченко

25 вересня учасник експедиції "Арка Карпат" через усі Карпати — від Румунії до Словаччини — іванофранківець Богдан Ославський прийшов у Братиславу — останнє місто маршруту. Увесь гірський шлях завдовжки 2 300 км мандрівник здолав за 97 днів.

Про особливості соло-подорожі, те, чим різняться Карпати у різних країнах, чому варто остерігатися пастуших собак в Румунії і чого в горах бракувало найбільше, мандрівник розповів кореспондентові Суспільного.

"Я пройшов Карпати ниткою одного маршруту і побачив, як вони змінюються. Найбільш важливо і цікаво було пройти їх з однієї точки в іншу, побачити, які вони. І як це взагалі — зміряти ногами цей шлях. Мені було цікаво побачити Карпати, як щось одне", — Богдан Ославський.

Ти приїхав в Івано-Франківськ 27 вересня. Що відчував одразу після повернення додому: радість, бо повернувся, чи сум, бо подорож скінчилася?

— Десь посередині. Я б сказав, що ні те, ні те. Порожнеча — точніше слово. Я прийшов, видихнув, мені добре, я можу відпочити, але так, є якась порожнеча. Ти до кінця не розумієш, чим тобі зайнятися, хоча є робота, яка дуже чекає. У мандрівці — в тебе чітка ціль і зрозумілі кроки до неї. Ти ідеш, ідеш, ідеш, маєш пройти скількись-то кілометрів, поїсти, відпочити, помитися, випратися. А зараз — просто вдома, і ти не знаєш, куди себе подіти.

Чого найбільше бракувало під час подорожі?

— Коли ти собі вдома живеш, тебе не сильно турбує погода: штормить то штормить, дощі то дощі. Але коли ти в горах, особливо перші кілька тижнів, ти відчуваєш залежність від умов. Це, може, єдине, чого бракувало від цивілізації — незалежність від природи, відчуття безпеки, яке в тебе є вдома. Але це не надто сильна потреба. А що було головне і найсильніше, чого по-справжньому бракувало — зустрітися з близькими людьми: з дружиною, з рідними, з друзями.

Спочатку це було так солодко, як думати про заборонений плід. Ти розумієш, що ти ще скоро ні з ким не зустрінешся. І про це думати, з одного боку, ніби роз'ятрювати рану, а з іншого — таки дуже солодко. І коли важко, коли ти сам, далеко в горах, то ці речі відчуваються сильніше й ти набагато краще розумієш, як ти любиш близьких людей, як вони тобі потрібні, наскільки вони важливі.

"Зміряв ногами увесь шлях". Прикарпатець Богдан Ославський про експедицію "Арка Карпат"Богдан Ославський

Коли й чому ви з Арчі вирішили розділитися?

— Ми розійшлися орієнтовно у центральній Румунії. Трохи менше, як через місяць спільного походу. Чому? Бо з часом зрозуміли, що занадто різні й по-різному дивимося на цей шлях. Якось Арчі сказав дуже мудрі слова, які я часто згадую. Сказав, що коли ми дійдемо до кінця разом, то може виявитись, що ні я, ні він не буде по-справжньому щасливий від експедиції.

Це було водночас заплановано і незаплановано. З одного боку ми вирушили, як одна експедиція, планували разом прийти до Братислави. Але ми також розуміли, що це довга подорож, що нас є двоє людей і ми багато часу будемо тільки удвох, бо є великі, справді безлюдні переходи. Тому ми вирушили з двома наметами, двома "кухнями", кожен укомплектував харчі, як сам хотів. Вразі чого, чи емоцій, чи здоров’я, чи ще яких форс-мажорів, кожен із нас міг бути незалежним. Ми враховували, що можливо доведеться розділитися, якось так воно й сталося.

Що іще пішло не за планом?

— Щодо подорожі, то я йшов класичним маршрутом, без якихось радикальних відступів. Не за планом пішло харчування. У нас була класна сублімована й сушена їжа від партнерів, грамотно прораховане меню. Ми мали м'ясо, горіхи, каші, солодощі, сухофрукти. Але через два-три тижні я зрозумів, що потрібно їсти все більше і більше. Такого жодного разу не було в походах на 10 днів. А тепер організм встиг багато віддати, й постійно просив "добавки". Ти з'їв і хочеш ще, з'їв і хочеш ще. В якийсь момент "Арка Карпат" для мене перетворилася на гастротур. Згодом я так усе перепланував, аби частіше перетинати села, де можна докупити харчів. Максимально наїдався фруктами, пив кефір і йогурти. Завжди добирав із собою м'яса і дуже багато печива. Мені взагалі дуже добре "заходили" різні печенька. З часом я вирівняв харчування, й коли повернувся додому, то не надто схуд.

"Зміряв ногами увесь шлях". Прикарпатець Богдан Ославський про експедицію "Арка Карпат"Богдан Ославський

Як проходив твій типовий день?

— Ти прокидаєшся о пів на шосту, о шостій або о сьомій. Залежно, коли світає — восени я прокидався трохи пізніше. Вилазиш зі спальника, спаковуєш його. З намету я вилазив нешвидко, частіше вдягався всередині, бо на дворі ще доволі прохолодно та мокро. Далі ставиш пальник і кип’ятиш воду, щоб приготувати сніданок. Готував переважно у відкритому тамбурі, не вилазячи з намету. Поки воно все кип’ятиться і париться, збираєш інше спорядження. О половині восьмої, а пізніше і о восьмій чи половині дев’ятої вирушав.

Ну і йдеш, поволі набираєш темпу. В оцьому "йдеш" насправді — дуже багато всього. Але якщо коротко говорити про те, як минає день — ти йдеш.

Увечері кудись приходиш, де планував ночувати або, де не планував, але вже доведеться. Розкладаєш намет і відпочиваєш. Тобі хочеться посидіти, подивитися на небо, на гори, на зірки, просто полежати.

"Зміряв ногами увесь шлях". Прикарпатець Богдан Ославський про експедицію "Арка Карпат"Богдан Ославський

Яку відстань долав в середньому за день?

— 25-35 кілометрів.

Погода не розчарувала?

— Погода була, як на замовлення. При тому, що були гради, зливи, бурі. Але воно собі лило, штормило й минало. Не так, що затяжні зливи більше тижня. Лише десь в кінці серпня-на початку вересня, коли зайшов у Словаччину, і далі йшов Польсько-Словацьким кордоном, то там майже тиждень лило немилосердно. Дощ, злива, мжичка, мряка, злива, дощ. Безперервно. Ти навіть хмар над собою не бачиш, просто сірість, з якої ллє. Земля набрала багато води, а я ще й був у загалом заболочених Низьких Бескидах. Отак і йдеш болотом, намагаєшся знайти клаптик твердої землі під намет.

А на початку подорожі, у Південній і Центральній Румунії, було страшенно спекотно. Кажуть, цього літа багато де була аномальна спека. Але то нічого, якось адаптувався.

"Зміряв ногами увесь шлях". Прикарпатець Богдан Ославський про експедицію "Арка Карпат"Богдан Ославський

Краєвид з найвищої гори Румунії Молдовяну

Чи часто користувався Інтернетом?

— Спочатку я йшов майже без Інтернету, тим більше, без телефонного зв’язку. Користувався тільки там, де була цивілізація і Wi-Fi. Це — плюс-мінус раз у десять днів. В Україні, ясна річ, мав Інтернет, де ловило. В Польщі йшов подібно, як у Румунії. Щоправда, цивілізація з Wi-Fi там — частіше. У Словаччині купив собі місцеву сімку і більш-менш був на зв'язку. Де ближче до села — там ловило, там міг довше переписуватися з людьми. Телефон використовував переважно як навігатор, але й слухав багато аудіокнижок.

Які моменти мандрівки вважаєш найважчими?

— Бувало, йдеш і вітер з ніг збиває. Мокро, холодно, пальці німіють, страшно дує, а ти пробираєшся тими каміннями. Але то таке. Найважче — коли підвертаєш ногу й не дуже можеш іти. Бувало, що нога пухла. У мене таке ставалося тричі. Три рази нога боліла і йти було дуже складно. Одного разу — на початку в Румунії. Але якось ішов, ішов і нога віджила. Вдруге — на Боржаві. Я навіть не помітив, коли це сталося. Просто ні з того ні з сього почав шкандибати, й швидко ставало дедалі гірше. Не знаю, чи то я знову підвернув, чи десь перевантажив і стара травма "наздогнала". Зрештою зробилося зовсім зле, і два дні мусив відлежатися у Воловці. Після того, я щодня почав добре розминатися, бо зрозумів, що може бути біда. Третій раз я вже не потягнув чи то підвернув, а сильно побив ногу. Десь за тиждень до Братислави. Відразу думав, що все дуже погано. Але виявилося, що це краще, ніж потягнути. Бо нога, хоч і боліла, але добре мене слухалася, стояла стабільно.

Як часто перетинався з людьми під час подорожі?

— Я не скажу, що з кимось дуже спілкувався. Хіба кількома словами міг перекинутися. Але в Румунії я зустрівся з трьома поляками, які теж проходили "Арку Карпат". Нам було про що поговорити. І ми часто перетиналися дорогою, навіть в один день прийшли у Братиславу.

"Зміряв ногами увесь шлях". Прикарпатець Богдан Ославський про експедицію "Арка Карпат"Богдан Ославський

Зустріч із польською експедицією

Зустрічав в Румунії одного хлопця з Нової Зеландії, який теж ішов "Арку", але із Братислави до Оршови. Співчував йому, бо я вже йшов до легшої частини шляху, а він — навпаки. Він був такий, як з кіно: бородатий, обдертий, не скажеш, що легкохід, бо він мав дуже специфічний вигляд. На ньому був здоровенний рюкзак, до якого поначіпляв усякого барахла, якихось компасів напівсувенірних. Ішов зі здоровенним, як у Гендальфа, патиком замість трекінгових палиць. Запитував мене про ведмедів і собак.

Коли ти йдеш таким маршрутом, тобі частіше трапляються люди, які хтозна-звідки, і, які теж плентаються дуже далеко. Раніше, коли виходив десь на два дні в наші Карпати, чомусь такі люди не зустрічалися. Або просто з ними не говорив, не знав.

Чи трапилася з тобою під час мандрівки якась смішна історія?

— Не думаю, що це смішно, але якщо вже треба щось розказати. Мав із собою один вовняний баф, з тоненької, літньої вовни. Я його любив, міг використовувати замість шапки. Якось я загубив його. Ввечері довго його шукав, перепорпав все в рюкзаку (чи не сховався десь у спальнику, наприклад) — нема. Вже змирився — ну нема, то нема. Минув день чи два. І я зрозумів, що він — у мене на шиї. Я дуже довго отак із ним ходив, спав. Просто розумієш, що ходиш із ним на шиї, як із ланцюжком з хрестиком. Не помічаєш його.

А сумна?

— В Румунії, в той період, коли я був дуже голодний, я зайшов у село, аби добрати їжі. На щастя, там ще в селах є магазини. Під сільськими магазинами завжди є столики, за якими сидять чоловіки і п'ють. Ще на Закарпатті у селі був "магазин з кафетерієм".

Питаю: "Їсти щось маєте? Може, хот-дог чи канапку?" Вона відповідає: "Нема нічого". Я кажу: "А пише "кафетерій". "А "кафетерій", — каже продавчиня, — то горівка на розлив". Насправді це — про багато магазинів. І в Румунії теж, що не магазин, то "кафетерій".

"Зміряв ногами увесь шлях". Прикарпатець Богдан Ославський про експедицію "Арка Карпат"Богдан Ославський

І щось я собі тоді в Румунії взяв, якийсь шматок ковбаси. Є таке, що запаковую в рюкзак, а щось, — просто сідаю на лавочку під магазином, і давай "пакувати" в себе. Аж бачу — пес. Так жалісно на мене дивиться, їсти просить. І так мені його шкода, що ледве не плачу. Коли я був голодний, то сам ходив, як звірина, рухався від їжі до їжі. Я з радістю купив би йому шматок ковбаси. Але насправді не міг йому дати нічого їсти, бо він, бездомний, пішов би за мною. А це — небезпечно.

В Румунії — багато ведмедів, і, якщо з тобою буде пес, то це — ризик. Пес може дорватися до ведмедя. Насправді не знаєш, як він поведеться, але є ризик, що побачить ведмедя, почне гавкати, розізлить його. А коли зрозуміє, що він дорвався, то побіжить до ніг "господаря" і тобі — кінець. Врешті приїхала до магазину якась жінка, побачила того пса й згодувала йому круасан. Пес його схопив і побіг за магазин. Я був страшенно щасливий.

Яких звірів бачив?

— Бачив одного ведмедя, змій, якщірок, лисів. Найбільше бачив оленів, вони часто просто перебігають дороги, стежки. У Словаччині, у мене таке враження, що ними просто кишіло — великими, малими.

В Румунії — дуже поширене вівчарство. З отарою — завжди собаки. Це — п'ять-десять здоровенних псюр, які зазвичай засікають тебе ще здалеку і біжать на тебе. Сильно, агресивно. Іноді відчуваєш їхні пащі майже впритул. І це такий щоденний стрес, з яким ти живеш. Пси, як я вже казав — здоровенні. Писав один поляк, який проходив "Арку Карпат" двічі: "Схрестили ведмедя з кабаном і мають пастушого пса".

Спочатку ми зупинялися, але ця тактика недобре себе показала, бо собаки беруть тебе в коло і гавкають. Якщо це триває довго, то вони просто стоятимуть навколо. Тому краще просто йти і вдавати, що їх нема. Поволі відчепляться.

Пастухи поводять себе по-різному. Деякі дуже класно, совісно відганяють собак, переводять тебе через отару. А буває, щось він там присвиснув і пішов в інший бік, йому все одно, що десять його "алабаїв" скачуть на людину. І це — кожного божого дня. Так, бувало, що кілька днів без собак, але значно частіше — по-декілька разів. Якось я нарахував п’ять таких сутичок.

Чим відрізняються Карпати в Румунії, Україні, Польщі і Словаччині?

— В Південній Румунії гори геть інакші, як у нас. Особливо хребти Фегераш, П’ятра Краюлуй, Бучеджі. Вони — високі, могутні, скелясті. Пятра Краюлуй — це таки зовсім скелі: трохи йдеш, трохи лізеш.

"Зміряв ногами увесь шлях". Прикарпатець Богдан Ославський про експедицію "Арка Карпат"Богдан Ославський

На переході з Південної у Центральну Румунію гори вже більш схожі на українські Карпати. Горби з лісами, вище зони лісу — жереп, луки. Там теж росуть афини, ожини. Гори переважно не дуже високі, але деколи дуже дикі — ні стежки, ні маркера.

Вже північніше, ближче до України, гори знову високі, особливо масив Родна (Родняни). Там дуже красиво, багато озер, води. Родняни трохи скелясті, але й доволі трав'янисті. Вони теж зовсім не схожі на наші Карпати.

"Зміряв ногами увесь шлях". Прикарпатець Богдан Ославський про експедицію "Арка Карпат"Богдан Ославський

Хребет Пятра Краюлуй

Про українські говорити не буду, бо всі знають, всі бачили.

А далі я йшов польсько-словацьким кордоном, пізніше — через Бескиди в Польщі, і в районі Баб’ї Ґури звернув у Словаччину. Польські Бескиди не надто високі й не надто суворі, і не дуже відрізняються від українських гір. У Словаччині найбільше мені запам’ятався масив Мала Фатра. Висотами й протяжністю він приблизно такий, як наш Свидовець, але має геть інакший вигляд.

Що ближче до Братислави, то гори нижчі, але вони теж по-своєму класні. Дуже затишні, мальовничі, навіть коли висоти не перевалюють за тисячу метрів.

"Зміряв ногами увесь шлях". Прикарпатець Богдан Ославський про експедицію "Арка Карпат"Богдан Ославський

Де краще облаштовані туристичні маршрути?

— У Румунських горах є точки, улюблені серед туристів (Фегераш, П’ятра Краюлуй, Родняни), а між ними протяжні масиви, де рідко зустрінеш людей. Але що ті, що інші, переважно добре промарковані.

Де більше туристів, там багато притулків. Є платні недорогі котеджі, де можна переночувати на ліжку, поїсти, помитися, підзарядитися. А є просто схрони: хатинка або купол, де немає нічого. Вони дуже потрібні, бо якщо тебе десь на Фегераші застане буря, то такий схрон може врятувати.

"Зміряв ногами увесь шлях". Прикарпатець Богдан Ославський про експедицію "Арка Карпат"Богдан Ославський

Схрон на масиві Фегераш

Вони трапляються кожні 10-20 кілометрів, як де. А ті платні притулки зі зручностями є чи не під кожною популярною горою. В Україні такого значно менше. У нас є окремі хати, як-от хата під Грофою, але їх немає як системи, аби можна було постійно на них розраховувати.

Найкраще із цим у Польщі, бо там є розвинена мережа притулків. Навіть у не дуже популярних місцях. Переважно –це солідні кам'яні споруди, часто з електрикою, опаленням, душем, нормальною їдальнею. Там можна переночувати орієнтовно за 45 злотих всередині або за 15 злотих розкинути намет на подвір'ї і скористатися душем, туалетом. Всередині таких ніколи не ночував, але часом розбивав намет на подвір’ї.

У Словаччині теж є щось подібне, але я не побачив системи і притулки не такі класні, як у Польщі. У Словаччині частіше трапляється комерційне житло з цінами 40-50 євро за добу. Доволі дорогі садиби.

А щодо маркерів на маршрутах, то з ними більш-менш все гаразд у всіх чотирьох країнах маршруту.

Як змінювався твій емоційний стан у різні відтинки подорожі?

— На початку було повно ентузіазму, але разом із цим, за перші 10 днів трохи дістало те, що дуже спекотно, не завжди є можливість помитися, організм ще не втягнувся. За кілька тижнів стало легше й тоді я полюбив це життя. Коли йдеш досить довго, то це не так, як вибратися в похід на вихідні чи на тиждень. Ти просто вже так живеш. Намет — твій дім, пальник — твоя кухня. Це життя почало дуже подобатися. Лише іноді надходила "хандра", ближче до кінця. Мабуть тому, що стало легко і я розслабився. Але це справді лише іноді, а так загалом, то круто було до самого кінця.

"Зміряв ногами увесь шлях". Прикарпатець Богдан Ославський про експедицію "Арка Карпат"Богдан Ославський

Що дала тобі ця подорож як мандрівникові?

— Я відкрив для себе, наскільки це круто — подорожувати соло. Ще колись я подумав: "Ого, та я ж навіть сам ніколи в горах в наметі не ночував". А потім, коли так склалося, що ми з Арчі розділилися, я думав, що то може бути якось лячно чи тривожно, але ні. Це було дуже "кайфово".

Я пройшов Карпати ниткою маршруту і побачив, як вони змінюються. Найбільш важливо і цікаво було пройти їх з однієї точки в іншу, побачити, які вони. І як це взагалі — зміряти ногами цей шлях. Мені було цікаво побачити Карпати як щось одне.

Що відомо

  • Двоє прикарпатців – Богдан Ославський та Артур Сачковський – вирішили здійснити те, чого не робив ще жоден українець – пройти усі Карпати через чотири країни (Румунію, Україну, Польщу і Словаччину).
  • "Кров з носа, але треба пройти". Богдан Ославський про підготовку до подорожі через усі Карпати

Читайте нас у Telegram: головні новини Івано-Франківщини

Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди