80-річний волинянин Анатолій Буренко планує відкрити музей історії мотоспорту. Про це розповів Суспільному. У своєму будинку дідусь більше 60 років збирає експонати для того, щоб показати їх відвідувачам. Він - заслужений тренер України. В його сім’ї четверо чоловіків мають звання майстра спорту.
Заслужений тренер України з мотоспорту Анатолій Буренко: "Ківерецька дітвора приходить, я пускаю, вони кажуть - то золота кімната, вони думають що то золото".
87 "золотих" і "срібних" кубків – це лише частина колекції спортивних нагород родини Буренків. Решта кубків, медалей, дипломів, грамот і інших нагород поки зберігаються у ящиках, розповідає господар дому Анатолій Буренко.
Заслужений тренер України з мотоспорту Анатолій Буренко: "Я з 57-го року в мотоспорті. А то свідоцтво 1 місце наш клуб зайняв".
Найцінніше, розповідає Анатолій Буренко, – це учні, яких він зміг виховати. Звання заслуженого тренера отримав у 1985-му. Родина Буренків переїхала на Волинь з Київської області, дитинство в повоєнні роки було важким, говорить чоловік.
Заслужений тренер України з мотоспорту Анатолій Буренко: "Нас пухлих майже сюди привезли, в нас був голод у 46-47 роки. Мати, покійна, ходила сюди на Захід, мішок шелухи з проса принесе, бо нічого купити не можна було, а ми лазили по полям шукали мерзлу картоплю, жарили млинці на воді, масла тоді такого не було".
В музейній кімнаті Анатолія Буренка манекен спортсмена та один із мопедів, які він робив власноруч. Каже, декілька десятків років тому купити потрібну техніку для дітей було неможливо.
Заслужений тренер України з мотоспорту Анатолій Буренко: "Шоломів тоді не було, в танкошоломі їздив. Це - самодільний мотоцикл. Діти в 57 році були бідні".
Крім мотоспорту, Анатолій Буренко займався гонками. Для цього, говорить, зварював з окремих деталей автомобілі.
Заслужений тренер України з мотоспорту Анатолій Буренко: "Кубок і золота медаль на зимовій спартакіаді СРСР. - І ви зайняли 1 місце? - Да! - А на чому їхали?- На Москвичу, 412му, зробив його своїми руками".
Двоє синів Анатолія Буренка – Юрій та Ігор - тренувалися на мотоциклах, які тато зробив сам.
Син, майстер спорту України Ігор Буренко: "Батько зробив маленькі мопеди. Мені робились вони по віку, потім вони зробили більший. Я пам’ятаю 4 мопеди, це рідко хто мав. Батько молодець. Кожен елемент був окремий, переднє колесо було від велосипеда, від Зайчика, заднє було від картінга і рама вся була саморобна і моторчик був Д5, і бак теж був мініатюрний, практично все було саморобне. І це така річ яку, я дійсно не забуду. В радянські часи не було зовсім нічого такого, ніякої дитячої техніки, все навіть одяг шився саморобний, добре, що в нас були майстри і вони могли також мотоботи пошити".
Старший онук родини Андрій Буренко має звання майстра спорту міжнародного класу. Молодші - Микола та Катерина розповідають, що також з дитинства люблять спорт.
Онук Микола Буренко: "А ми з сестрою, я от бігаю марафони різні, приймаю участь, вона теж хоче бігати приймати участь. - А мотоцикли ви хочете і які? - Я б на мотоциклі хотів би навчитись їздити".
Онучка Катерина Буренко: "А я б не хотіла на мотоциклі або на машині, мені краще пішком або на велосипеді поїхати".
Обладнати ще одну стіну полицями для експонатів і зробити вихід на вулицю з кімнати-музею, щоб не лише сусіди й родичі, але усі бажаючі могли дізнатися про історію мотоспорту Волині – це, каже чоловік, його мрія.
