Мінне поле українських медиків: чому запорізька лікарка загинула, рятуючи життя хворих на COVID

Мінне поле українських медиків: чому запорізька лікарка загинула, рятуючи життя хворих на COVID

Важливо
Мінне поле українських медиків: чому запорізька лікарка загинула, рятуючи життя хворих на COVID
. Ольга Гліва

Понад 800 медиків в Україні уже померли, за даними Держпраці, від коронавірусу. Проте підхопити хворобу – це лише одна з видимих загроз, з якими стикаються лікарі, медсестри і санітарки. Є ще інші, не менш небезпечні, проте значно менш обговорювані: ризик морально вигоріти на роботі від постійної фізичної та психологічної втоми та ризик загинути на своєму робочому місці. Так, як загинула у лютому цього року 26-річна Ольга Гліва. Що стало причиною трагедії у Запорізькій обласній інфекційній лікарні та чи можна було її уникнути, врятувавши життя лікарки, яка з дитинства мріяла рятувати інших, з’ясували журналісти Суспільного у документальному фільмі-розслідуванні "Хвиля".

Хвиля

"Олю ми називали Олічка. Однокурсники казали – Олічка", – розповідає батько Ольги. "А один лікар на роботі дав їй прізвисько Хвиля", – додає мама.

Антоніна Гліва, мати Ольги
Антоніна Гліва, мати Ольги

З Сергієм та Антоніною Глівами ми говоримо у їхньому будинку в Кропивницькому. Кожен куток тут нагадує про Олю: фотографії, її речі, страви на столі, рецепти яких мама шукала в Інтернеті, аби порадувати доньку під час її приїздів додому.

Про те, що донька загинула – згоріла під час пожежі у реанімаційному відділенні лікарні, в якій пропрацювала трохи більше як півроку – першим дізнався батько. З новин. Увімкнувши вранці телевізор.

"Він так страшно кричав. Я досі пам'ятаю його голос. Я так і не знаю, чи це сталося миттєво, чи вона померла в муках, – мама Олі починає плакати. – Так і живем з батьком. Прокидаємося серед ночі. То він плаче – я втішаю, то я плачу – він втішає. А вдень так само. Кожну секундочку думаєш про неї, кожну секундочку".

Антоніна та Сергій Гліви
Антоніна та Сергій Гліви

Антоніна Гліва багато років пропрацювала анестезисткою. З дитинства Оля приходила до неї на роботу, бралася допомагати та твердо вирішила, що хоче теж працювати у реанімації.

"Я не хотіла, щоб вона йшла в анестезіологи, казала їй: "Вибирай, будь ласка, більш мирну спеціальність". А вона: "Ні, хочу анестезіологом", – пригадує Антоніна. – У неї все виходило. Їй легко це давалося".

Оля Гліва
Оля Гліва

Закінчивши навчання у медуніверситететі у Запоріжжі, Оля влаштувалася в інтернатуру у тамтешню міську лікарню, а з серпня минулого року пішла на першу свою роботу – одразу у реанімацію Запорізької обласної інфекційної лікарні, яка з початку пандемії приймала хворих на коронавірус.

Оля мала звичку подругам та рідним надсилати відеоповідомлення, в яких, зокрема, немало розповідала про роботу та колектив.

"Я зрозуміла, що на роботі потрібно ловити кайф, – говорить на одному з таких відео Оля. –Тому що це теж велика частина життя. І я от реально розумію, що мені подобається ходити на роботу".

Були й інші повідомлення, в яких Оля нарікала на велике навантаження і переповнене відділення.

Наприкінці жовтня реанімацію у Запорізькій обласній інфекційній лікарні перевели з двоповерхового корпусу на непристосований для цих потреб перший поверх п’ятиповерхового корпусу, де до того було терапевтичне відділення. Працювати бригади медиків почали на чотири бокси, в кожному з яких поставили по три ліжка.

"Хворих завжди по 10, 11, 12, – записала Оля аудіозапис для своєї колишньої колеги та однокурсниці Лілі. – І ти розриваєшся. У боксах постійно дуже важкі пацієнти. Того заінтубувати, тому доступ поставити. З киснем перебої. І оце ж хочуть виводити по два лікарі. Коли ще два лікарі – це терпимо. Бо так доводиться лишатись на півтори доби і довше тільки тому, що потрібно папірчики дописувати".

Відеоповідомлення Олі
Відеоповідомлення Олі

У листопаді Оля Гліва захворіла на коронавірус. Після ковіду ще цілий місяць Оля ходила з температурою на роботу. Після цього у неї виявили пневмонію. За тиждень вихідних, навіть без лікарняного повернулась на роботу.

"Ви знаєте, вона за 26 років дуже багато чого досягла, – каже мама, а у батька починають текти сльози. – І останнім часом я спілкувалась, слухала її і дивувалася. Думаю: “Господи, їй 26 років, вона мудріша за мене”. Вона такі речі говорить і така розсудлива була. Дуже багато чого не встигла. У неї були дуже великі плани. Головне, що вона хотіла бути дуже хорошим лікарем. Хороший лікар, хороша дитина, хороша товаришка".

"Могла б бути ще хорошою мамою", – пошепки додає батько.

Сергій і Антоніна Гліви
Сергій і Антоніна Гліви

День вибуху

3 лютого 2021 року. Оля прийшла на роботу у нічну зміну. Крім неї, на 11 хворих реанімації були ще один лікар-анестезіолог, медбрат, медсестра та санітарка.

Пізно ввечері одному з трьох пацієнтів у боксі №2 реанімації стало гірше. Кисневої маски, через яку він дихав, стало замало. Лікарі вирішили зробити інтубацію – ввести трубку апарату ШВЛ в трахею. У палату зайшли троє: Оля, її колега-анестезіолог Антон та медбрат Олександр.

Для розуміння, палата у боксі №2 має два виходи: один у так звану чисту зону, до коридору лікарні, інший – у брудну, на ґанок, яким з’єднані усі чотири бокси відділення. Медики входять з чистої зони у бокси, а уже ходячи між ними, користуються ґанком.

Корпус лікарні
Корпус лікарні

Як розповідає медбрат Олександр Сімін, заінтубувала хворого Оля. Лікар Антон опісля вийшов по інфузомат, апарат для дозованого введення препаратів хворому. Саша – по лоток зі стерильними медичними інструментами.

"Ми бігаємо боксами тільки через вулицю. І коли я вже доходив до останніх дверей на вулицю, почув “хлопок”, – пригадує події того дня Олександр Сімін. – Я – назад, щоб подивитися, що там, і чую крик Олі. Бачу, з тих дверей, що вже у бокс, іде чорний дим. Розумію, що щось загорілось і там люди, треба глянути, щось робити. Думав двері відчинити, але навіть не встиг – знизу полум’я прямо мені на ноги.

Вхід до реанімації в лікарні
Вхід до реанімації в лікарні

А я в захисному костюмі, який як з плівки. Це все спалахує, я намагаюся його погасити. А воно, таке відчуття, ще більше розгоряється. У цьому прибокснику, слава Богу, був душ і умивальник. Я так бігом загасив. Там один чорний дим був. Густий. І язики полум’я. Все. Я подумав, що Оля вибігла у чисту зону, встигла із цієї пожежі".

Олександр Сімін, медбрат
Олександр Сімін, медбрат

Оля не встигла. Її тіло, як і тіла трьох пацієнтів, які були у палаті, знайдуть пожежники.

Решту пацієнтів із реанімації евакуюють. Антона та Олександра із опіками відправлять до лікарень. Олександр перенесе операцію із пересадки шкіри на обпечених ногах. З такими травмами, розповідає, працювати у реанімації, де постійно кипить робота, йому тепер буде надзвичайно складно.

Лікарня після пожежі
Лікарня після пожежі

"Рецепт катастрофи"

З початку карантину в Україні, окрім Запоріжжя, надзвичайні, але менш трагічні ситуації з киснем були ще у двох ковідних лікарнях: вибухнув кисень в обласному військовому госпіталі на Львівщині та у міській лікарні №1 у Чернівцях.

Найбільша ж трагедія, пов’язана з киснем, трапилася у 2010 році – у міській лікарні №7 Луганська вибухнули кисневі балони. Тоді загинули 16 людей. Опісля МОЗ видав наказ, яким заборонив зберігання кисневих балонів у медичних приміщеннях лікарень.

Подібних офіційних реагувань після трагедії у Запоріжжі не було.

Апарат ШВЛ
Апарат ШВЛ

Виклик про пожежу в інфекційній лікарні до рятувальників надійшов о 23:25. Спалахнуло у боксі №2 за п’ять хвилин до того. Що ж сталося у реанімації? Що за гуркіт чув Олександр? Та чи можна було уникнути трагедії?

На ці запитання ще мають дати відповідь слідчі експертизи, які досі тривають. Ми ж шукали власні, і те, що знайшли, лякає. Бо у подібній до Оліної ситуації може опинитися будь-який медик, який рятує життя пацієнтів у ковідних лікарнях.

На наш запит Державна служба з надзвичайних ситуацій надала технічний висновок про причини пожежі, в якому на понад сотню сторінок детально описано все, що знайшли пожежники у згорілій палаті.

Після трагедії до боксу з перевіркою прийшли й інспектори Державної служби з питань праці, які контролюють безпеку людей на робочих місцях, в тому числі і під час роботи з медичних киснем.

Точної причини загоряння ми не назвемо – її ще встановлюють. Але кожне з порушень, які виявили експерти, могло призвести до трагедії.

Кисень

Держпраця після загибелі Олі Гліви встановила, що у боксі №2 вміст кисню у повітрі перевищував допустимі 23%. Що це означає, пояснює заступник директора департаменту нагляду у промисловості і на об’єктах підвищеної небезпеки Держпраці Олександр Ігнатов:

"Кисень – це безпечна речовина, питання у концентрації: як і недостатність кисню, так і його велика кількість може нести небезпеку. Кисень як окисник сприяє процесам (горіння – ред.). У лікарні наче киснем ми рятуємо людей, але у той же час неправильне застосування кисню може призвести до трагедії".

Олександр Ігнатов
Олександр Ігнатов

Перш за все, підвищений вміст кискню у боксі був, тому що на площі 20 м² встановили три ліжка, пацієнт на кожному з яких був підключений до апарату штучної вентиляції легень. Пацієнти споживали лише частину кисню з апарату, решта потрапляла назовні – у приміщення, зазначає лікар, який погодився з журналістами Суспільного поспілкуватися за умови, що ми не розкриємо його особу.

За нормами чинного ДБН 2001 року для медичних закладів, на кожне реанімаційне ліжко має бути не менше 13 м² площі. Цю норму у реанімації Запорізької обласної інфекційної лікарні не дотримали, розмістивши її у майже герметичних боксах, де не було активної вентиляції.

Медики запорізької лікарні
Медики запорізької лікарні

"Ми провітрювали кожні дві години, – зазначає медбрат Олександр Сімін. – Але я чув, що кисень важчий за повітря, він йде наниз. Тобто він там накопичується все одно. То я вже зараз почав вивчати це".

Кисневих газоаналізаторів, які б автоматично сигналізували про перевищення вмісту кисню чи принаймні виміряли б його відсоток у приміщенні, у боксах теж не було.

У вересні 2020 року, за місяць до того, як туди перевели реанімаційне відділення, на першому поверсі п’ятиповерхового корпусу відремонтували стару кисневу мережу. Лікарня назвала ці роботи "поточним ремонтом", ймовірно, щоб не розробляти проєкт і не проходити експертизи. Виконавцем робіт стало товариство "Провітерм-Запоріжжя", яке спеціалізується на опаленні та котлах.

Тимчасово відсторонений від виконання повноважень директор лікарні Володимир Шинкаренко вибір фірми пояснює просто:

"Рішенням комісії з ТЕБ та НС і обласної адміністрації у травні були виділені кошти і від ОДА надійшло декілька пропозицій від підрядників, які готові були все це зробити. Після того, як ми показували, де і що нам потрібно, дві фірми відмовились, зокрема тому, що їхні співробітники відмовилися працювати у лікарні, де лікують ковід. І тільки одна фірма відповідала тим нюансам, які є, тобто у них було все і їхні працівники готові були працювати. На сьогодні дуже примітивно: є ліцензія, є якісь допуски – на цьому все. Відповідно, ми підписали договір, люди за дуже короткий термін все зробили, змонтували, випробували. Ніяких питань до них з цього приводу не було".

Відремонтовані кисневі мережі давали збій – у системі падав тиск.

Володимир Шинкаренко
Володимир Шинкаренко

"Якщо кисень закінчується, то всі апарати починають давати сигнал тривоги, – розповідає лікар Запорізької обласної інфекційної лікарні, який побажав залишатися неназваним. – Ми повідомляли черговим інженерам. Вони приходили, налагоджували: або міняли кріоциліндри, або щось з вентилями робили. У принципі, через деякий час проблема вирішувалася. Але це могло бути від декількох хвилин до півгодини, години, двох. На той час ми налагоджували подачу кисню через кисневі концентратори для хворих, які це потребували. А потребували всі. Ми їх збирали докупи, три-чотири – налагоджували ці всі потоки в одну маску і вдягали на одного хворого. Тобто на кожного хворого йшло 3-4 концентратори. Для того, щоб врятувати життя, ми порушували норми Кодексу законів про працю".

Летальні випадки через втрату кисню були?”, – запитуємо у лікаря.

“Були. На моїй особисто пам’яті, були. За зміну – двоє. Це так, що одразу пригадую”.

За словами лікаря, його колеги теж стикалися з цим. Проте в адміністрації лікарні нам заперечували.

"Не було про це ніякої інформації. Це, по-перше, не зафіксовано, по-друге, це не відповідає дійсності, – зазначає Володимир Шинкаренко. – У процесі експлуатації, коли ми поставили більш потужні апарати ШВЛ і вони стали більше тягнути кисню, ми звернулися до фірми з проханням модернізувати деякі вузли, що вони і зробили. Ремонтні роботи були проведені, по-моєму, два рази. Спершу замінили одну деталь, потім іншу. Все, у нас більше не було проблем".

Експерт з питань охорони здоров’я та екскерівник Центру громадського здоров’я МОЗ Володимир Курпіта вважає, що відповідальність за кисень у лікарнях та проблеми, які з ним виникають, мають нести не лише самі заклади, а й уряд:

"З серпня, напевно, стало зрозуміло, що основна потреба – у кисні. У штабу, у МОЗу мав бути інструмент, який би дозволив забрати гроші з "Великого будівництва" і оперативно відреагувати на потребу кисневого забезпечення. Можливо, розробити механізм, який би, наприклад, дозволив контрактувати щось на національному рівні, щоб не було це відповідальністю виключно кожної лікарні. Або якщо це відповідальність кожної лікарні, допомогти лікарні знаходити виробників, щоб уникнути і питання корупції, і питання непрофесійних якихось дій і т.д. Якщо ви подивитеся, до цього часу цього немає".

Володимир Курпіта
Володимир Курпіта

Пристосоване та непридатне

Як ми уже зазначали, приміщення на першому поверсі, де трапилася пожежа, не відповідало стандартам – ні щодо площі, ні щодо вентиляції. Проте це ще не все. В акті ДСНС було зазначено, що однією з ймовірних причин загоряння стало коротке замикання. Електромережа у боксі №2 теж не відповідала вимогам.

Наприклад, до розеток було підведено лише два проводи, там не було заземлення, яке рятує людину від ураження струмом.

Розетки в лікарні Запоріжжя
Розетки в лікарні Запоріжжя

Як вказано в акті Держпраці та у висновку ДСНС, біля одного з ліжок була повністю не лише знищена розетка, а й згорів провід на 30 см від розеток.

Ми показали фото розеток з вигорілого боксу №2 та сусіднього вцілілого експерту Миколі Чумаку:

"Порушення ізоляції могло призвести до короткого замикання, і в процесі цього почалось горіння. "Горить проводка", в народі кажуть, – зазначає Микола Чумак. – 5-6 розеток і на початку має бути автомат, розчеплювач, який спрацьовує під час перевантаження. Невеличке коротке замикання – воно повинно спрацювати. Я цього не бачу, такого тут не було. Я так розумію, апарати ШВЛ ганяли, напевно, по 24 години. А будь-яка техніка має експлуатаційний час. Коли така ситуація з коронавірусом, то за чутками знаю, що апарати не відключають. Це могло бути і однією з причин виходу з ладу цього апарата".

Микола Чумак
Микола Чумак

У висновку ДСНС вказано, що на електричному проводі живлення одного з апаратів ШВЛ виявлено оплавлення, яке має ознаки, характерні для короткого замикання електричного ланцюга.

Серед ймовірних причин пожежі, які назвали експерти ДСНС, – або коротке замикання, механічне пошкодження ізоляції кабелів чи струмове перенавантаження в результаті великої кількості апаратури і малої кількості розеток. Або ж самозаймання: могла бути розгерметизація системи і витік кисню, тим паче, що "гумові перехідники для подачі кисню були змотані хірургічним пластиром".

У палаті, окрім іншого, стояли ще й ліжка з гідравлічним приводом, в якому використовують мастило – речовину, що заборонена у приміщеннях, де використовують кисень. Бо при контакті чистого кисню та мастила стається вибух.

Микола Чумак зазначає, що перенести реанімацію з одного приміщення в інше без проєктно-кошторисної документації та функціональної зміни палат взагалі не мали:

"Спершу розписується медичне завдання. Відповідно до нього підбираються площі, на підставі технологічних рішень розставляється апаратура, а під неї вже мережі підганяються: і електричні, і кисневі. А тут, виходить, медичного завдання немає, проєкту теж", – зазначає Микола Чумак.

"Це було тимчасове, вимушене розміщення, тому що люди помирають і ніхто в мене не буде питати, чи є проєкт, коли виникає питання життя і смерті людини, – зазначає директор Запорізької обласної інфекційної клінічної лікарні Володимир Шинкаренко. – Моє завдання, як керівника, забезпечити обладнанням і ліжками людей, які помирають. Менше року тому був проведений ремонт і була замінена повністю проводка на сучасну.

До системи киснепостачання, яка була змонтована, питань немає. Вона витримала. І тоді, коли була пожежа і уже гасили, в інших боксах пацієнти використовували цей же кисень з цієї ж системи. Що стосується вентиляції, то вентиляція у всіх зроблена ще за царя Панька".

Залишені без нагляду

4 лютого, наступного дня після трагедії, запорізькі правоохоронці оголосили про підозру завгоспу лікарні Ігорю Носову: за ч.2 ст. 270 Кримінального кодексу (порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, що спричинили до виникнення пожежі та загибелі людей) та ч.2 ст. 272 (порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою, що спричинило загибель людей).

Суд відправив завгоспа під домашній арешт, проте будь-яку свою провину він не визнав.

Ігор Носов, завгосп лікарні Запоріжжя
Ігор Носов, завгосп лікарні Запоріжжя

"Я у ці бокси не заходив, – зазначив Ігор Носов у телефонній розмові з нами. – І мої співробітники, які чергували, також туди не заходили. Це не моя компетенція. Ви знаєте, я, як той Шерлок Холмс, у голову те, що мені знати не треба, не намагаюся запхати. От є моя інструкція, там прописано: я відповідав тільки за зовнішній обвід – все. Далі я не лізу, тому що це не моє – я можу пошкодити, я можу зашкодити, я можу щось зробити. Навіщо це мені? Я перевіряв ту частину, яка моя. Моя працює. Ще тільки бракує, щоб я у бокси ковідні заходив і перевіряв".

Станом на травень завгосп продовжує працювати та уже не має запобіжного заходу. Якщо його справу передадуть до суду та провину буде доведено, санкція статей, які йому інкримінують, передбачає до 8 років позбавлення волі.

Перевіряти безпеку праці та пожежну безпеку мали би Держпраця та ДСНС. З останньою перевіркою інспектори служби з надзвичайних ситуацій приходили до закладу на початку 2020-го і знайшли порушення, з яких частину лікарня так і не виправила. Зокрема, не встановила пожежну сигналізацію.

Держпраця, яка мала право перевірити роботу кисневих систем, у 2020-му з плановою перевіркою до закладу не приходила взагалі. Були лише превентивні розмови на доручення уряду, дане у листопаді минулого року. Такі ж розмови – без потрапляння у палати, де кисень використовують – провели в інших регіонах. А подекуди планові перевірки Держпраці, які могли б у лікарнях виявити недоліки у роботі кисневих мереж, скасовували взагалі – через пандемію.

У березні депутати Запорізької обласної ради, у чиїй власності інфекційна лікарня, ухвалили рішення провести службове розслідування щодо директора лікарні Володимира Шинкаренка. На час проведення його відсторонили від виконання повноважень.

"Попри те, що офіційні результати перевірки ще не оприлюднені, вже зараз можна констатувати: у роботі лікарні були грубі порушення як в питаннях дотримання норм протипожежної безпеки, так і в питаннях фінансово-господарчої діяльності. Йдеться про нецільове використання коштів. 12 травня за фактом виявлених нашою комісією фінансових порушень відкрите відповідне кримінальне провадження", – зазначає голова комісії В’ячеслав Колесников у повідомленні на сайті Запорізької обласної ради.

Володимира Шинкаренка ми запитали, чи відчуває він свою провину за те, що сталося:

"А скажіть мені, будь ласка, а хто несе відповідальність за те, що мою чи іншу лікарню протягом більше 5-6 років не фінансували ні на пожежну сигналізацію, ні на придбання нового обладнання, ні на що. Кого з них спитати?

Трагедія – це збіг обставин, ніхто спеціального цього не зробив. У цьому потрібно холодно розібратися, щоб більше ніде не повторилось. Але за цей час я не чув, щоб хоч в одній лікарні зробили пожежну сигналізацію. Розміщують у терапіях, у пристосованих відділеннях, щоб урятувати життя пацієнта. Кожен керівник у цій ситуації є заручником, він буде своєю шкірою відповідати, що взяв на себе відповідальність за життя і здоров’я інших громадян. Вибачте, ми живемо в пандемію", – каже Володимир Шинкаренко.

Відділення реанімації на першому поверсі, де трапилася пожежа, до квітня було арештованим. Тепер там планують робити ремонт. У травні чотири реанімаційні ліжка встановили на третьому поверсі того ж 5-поверхового корпусу – і знову, судячи з даних з Prozorro, без проєкту.

У квітні у закладі відкрили збудовану за кошти спонсорів нову кисневу станцію та новий киснепровід на 2-5 поверхах п’ятиповерхового корпусу. Ці роботи уже виконували з проєктно-кошторисною документацією та експертизою.

"Найімовірніше, це типова ситуація для всіх регіонів, де було велике зростання, стрімке зростання хворих, – зазначає експерт з питань охорони здоров’я Володимир Курпіта. – Це досить важке етичне запитання, тому що загинули люди, загинула лікарка. З іншого боку, я собі просто уявляю іншу сторону медалі: у палатах по два ліжка залишилося – і хворим відмовляють в госпіталізації. І що тоді відбувається? Лікарів починають бити. Ну, це те, що відбувається в інших країнах. Хворі помирають на порозі, були в Україні такі випадки також. Тут немає правильної відповіді однозначної. Але це типова ситуація для України. Або тебе накриє бомбою, або ти натрапиш на міну. На жаль. А може, ні, може, пробіжиш".

Останній лист

За півтора місяця до загибелі Оля Гліва відсвяткувала свій 26-й день народження. На відео, яке зберегли подруги, вона радіє подарункам, сміється та мріє, що наступний день народження святкуватиме уже у Швейцарії. Туди Оля збиралася після закінчення пандемії в Україні їхати на роботу – у клініку.

Оля Гліва
Ольга Гліва

"Плани були дуже амбітні. Вона могла б і після інституту поїхати, але казала: "Я маю залишитись. Я потрібна зараз тут", – розповідає мама Ольги Антоніна Гліва. – Ми їй з татом пропонували: "Олю, кидай цю роботу". Вона казала: "Мамо, це ж все не так просто, я маю відпрацювати. Я зобов’язана. Подолаємо пандемію – поїду". У неї так і залишалася ставка, здається, 4300 грн. Усе зверху – надбавки за ковід. І вона казала: "Ми з колегами обговорювали це питання: що буде, як закінчиться ковід? Ми знову будем жити на ці чотири тисячі. Я хочу офіційно отримувати таку платню, яка б мене задовольняла. Офіційно хочу отримувати"".

У день смерті на її поштову скриньку надійде лист – запрошення на ще один етап співбесіди. Його Оля так і не встигне прочитати.

Авторка: Алла Садовник

Читайте і дивіться також: "Брати кинджала і самій захищати свою дитину?": чому держава вчасно не рятує від насильства
На початок