Взаємини між США та європейськими країнами ще до початку війни в Ірані були прохолодними. Цьому сприяла політика адміністрації Трампа: торговельні мита й погрози нових, критика рішень європейських країн та звинувачення у невдячності щодо Сполучених Штатів. Війна в Ірані ще більше загострила суперечки між союзниками. Суспільне розповідає, як на неї відреагували у провідних країнах Європи і що все це означає для майбутнього трансатлантичних взаємин.
Велика Британія: Стармер на "шпагаті" й візит короля до США під загрозою
Велика Британія та США мають давню історію так званих особливих взаємин. Попри те, що Дональд Трамп надзвичайно непопулярний серед британців (2/3 мешканців негативно ставляться до нього), уряд займає більш помірковану позицію і намагається будь-що зберегти співпрацю та довіру між двома країнами. Питання підтримки України грає в цьому важливу роль: британці розуміють, що без США їм та іншим європейцям буде неможливо зберігати її на нинішньому рівні. Саме тому в Лондоні готові толерувати погрози та вибрики американського президента – у надії, що він дослухається до своїх "особливих" партнерів. Так, замість відкритої конфронтації з Білим домом після минулорічних погроз запровадити мита Трампа запросили з державним візитом на Альбіон. Королеві Чарльзу делегували роль того, хто мав би достукатися до президента США, зокрема в питанні підтримки України. І до певного часу здавалося, що відносини вдалося повернути до звичного дружнього рівня.
Війна з Іраном кинула цим взаєминам новий виклик. Прем’єр Кір Стармер спочатку відмовився надавати британські військові бази для кампанії США. Утім, вже за кілька днів він змінив своє рішення – після іранських атак на базу Великої Британії на Кіпрі. При цьому Стармер наголосив: Британія готова підтримувати тільки оборонні дії США. Ця нерішучість і зміна позиції (якості, за які Стармера і в Британії добряче критикують) викликала обурення Трампа – він заявив, що розчарований прем'єр-міністром і висловив жаль, що той "не Вінстон Черчилль" і нібито надав згоду на підтримку лише тоді, коли Штати вже "виграли війну". Британський прем’єр від коментарів утримався.
У ситуації довкола Ірану він опинився у незручному "шпагаті": з одного боку, Стармер не хоче конфлікту зі США, з іншого – добре знає, що більшість британців проти участі своєї країни в ще одній війні на Близькому Сході на боці Вашингтона (досвід Іраку тут досі сприймають болісно). Опозиційні консерватори та праві популісти з партії Reform UK Найджела Фараджа (які зараз лідирують в опитуваннях громадської думки), розкритикували прем’єра. Однак що довше триває війна в Ірані, то вище ростуть ціни на нафту і, відповідно, рахунки британців, тим більше прихильні до Трампа опозиційні праві сили ризикують втратити підтримку виборців.
Війна Трампа з Іраном також викликала дискусії щодо запланованих відвідин США членами британської королівської родини. Цьогоріч у липні Сполучені Штати святкуватимуть 400-річчя проголошення незалежності, і до цієї нагоди мали відбутися одразу два візити – навесні короля Чарльза та королеви Каміли, а потім, під час літнього чемпіонату світу з футболу, принца Вельського Вільяма та принцеси Кейт. Війна проти Ірану спровокувала дискусії у Великій Британії, чи не буде візит короля виглядати підтримкою дій США, і чи не поставить його Трамп у незручне становище своїми критичними ремарками на адресу Лондона. Якщо Стармеру до цього не звикати – днями Трамп поширив у соцмережах сатиричний кліп, який висміює Стармера і його страх відмовити американському президентові – то ймовірного приниження короля британці терпіти не готові. Деякі депутати від лейбористів вже закликають відкласти візит, який, за повідомленнями медіа, має відбутися наприкінці квітня.
Німеччина: зміна позиції та страх нової хвилі біженців
Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц змінив свою позицію щодо війни в Ірані ще кардинальніше, ніж британський прем’єр. У перші її дні, перебуваючи з візитом в Овальному кабінеті, Мерц висловив підтримку планам США повалити режим в Ірані і промовчав на критичні зауваження Трампа щодо відмови Великої Британії та Іспанії надати для проведення операції свої військові бази. Однак уже за кілька днів – коли через блокування Ормузької протоки пішли вгору ціни на нафту й стали очевиднішими економічні наслідки війни – Мерц змінив риторику.
"Ця війна має величезний вплив на наші витрати на енергоносії та потенційно може спровокувати масову міграцію", — заявив Мерц у середині березня, за два тижні після початку війни в Ірані. Канцлер Німеччини остерігається, що новий конфлікт на Близькому Сході принесе з собою нову хвилю біженців – дражливе питання для Німеччини, яка за останнє десятиліття прийняла мільйони українців та сирійців і де зростає популярність праворадикалів із партії "Альтернатива для Німеччини". У країні вже є велика іранська спільнота й більшість іранців в опитуваннях країною для потенційного біженства вказують саме Німеччину. Мерц також вважає, що Іран відверне увагу США від війни в Україні, і засудив послаблення американських санкцій на російську нафту.
Попри ці застереження, Мерц утримався від прямої критики дій США чи сумнівів у їхній законності з погляду міжнародного права. Заявивши при цьому, що Німеччина не братиме участі у війні та підтримує дипломатичні зусилля для завершення конфлікту.
Італія: хиткий "місток" між Європою та США
Італійський уряд на чолі з Джорджією Мелоні ще донедавна виглядав чи не найбільш дружнім у Європі до Дональда Трампа. З часу його повернення до влади Рим позиціював себе як посередника, так званий місток між критично налаштованими країнами Європи та американським президентом. На спільних заходах із європейськими колегами, де звучали сумніви у відданості Трампа ідеям трансатлантичної єдності та заклики до автономії в питаннях безпеки, італійські посадовці переконували, що Європа не впорається без Штатів, а тому потрібно щосили намагатися зберегти дружні взаємини. Утім, погрози Трампа на адресу Гренландії, а згодом і війна з Іраном похитнули підтримку США з боку італійського уряду.
Під час виступу в парламенті Італії прем’єрка Мелоні визнала, що дії США та Ізраїлю в Ірані є порушенням міжнародного права. Водночас вона відмовилася їх однозначно засудити чи підтримати. Згідно з опитуваннями, 13% італійців вважають, що їхня країна має підтримати війну США проти Ірану на дипломатичному рівні, і лише 2% виступають за військову участь. 24% очікують від свого уряду категоричного засудження дій США, а найбільша частка, 34%, виступає на нейтралітет Італії та зусилля, спрямовані на посередництво у конфлікті.
Мелоні, яка перебуває на посаді вже три з половиною роки,– чималий для італійських прем’єрів час – ризикує втратити підтримку виборців, якщо пристане на той чи інший бік. Її становище й так опинилося під загрозою після поразки на референдумі, де вона закликала підтримати судову реформу. Багато виборців сприйняли плебісцит як нагоду висловити свій протест проти прем’єрки і з інших питань.
Іспанія: ті, хто не бояться сказати
На фоні інших європейських країн Іспанія стоїть осібно. Її прем‘єр Педро Санчес виявився єдиним, хто не побоявся прямо висловити незгоду з діями Дональда Трампа в Ірані й категорично заперечив можливу участь Іспанії у війні в будь-який спосіб. "Ми не будемо підтримувати те, що суперечить нашим цінностям та принципам через страх репресій з боку інших", — заявив Санчес у перші дні після початку операції США в Ірані. Це була реакція на погрози Трампа припинити торгівлю з Іспанією після того, як вона відмовила у використанні своїх військових баз.
Це вже не вперше Іспанія відверто суперечить Трампу. Минулого літа вона стала єдиною країною НАТО, яка відмовилася збільшити видатки на оборону до понад 2% ВВП – вимога, яку американський президент висунув до саміту Альянсу. І якщо це рішення критикували інші європейські союзники (зокрема, країни Балтії та Польща, які інвестують у європейську безпеку та протистояння Росії значно більші частки своїх ВВП), то тепер пряма відмова Санчеса Трампу викликала захват у багатьох європейських столицях, які не готові висловлювати свою незгоду зі США настільки прямо.
Утім рішення Санчеса продиктовані в першу чергу внутрішньою політикою. Майбутнє урядової коаліції, яку він очолює, залежить від підтримки критично налаштованих до США лівих партій. Їхня популярність на фоні війни в Ірані зросла. Більшість іспанців також критично налаштовані до Америки, а особливо до її чинного президента (негативно до Трампа ставляться 77% іспанців). Участь Іспанії у війні США проти Іраку в 2003 році тут вважають катастрофою, а масові протести проти неї призвели до падіння тодішнього уряду. Сильні антимілітаристські настрої в іспанському суспільстві, які зумовили відмову від збільшення видатків на оборону (це підтримують лише 14% іспанців), також грають роль.
Попри відмову брати участь у війні проти Ірану, Іспанія вже потерпає від неї. Минулого тижня прем’єр Санчес оголосив про виділення пакета економічної підтримки у розмірі 5 мільярдів євро для громадян та бізнесу, які зазнають пов’язаних із конфліктом втрат. Іспанські медіа також повідомляють про зростання кількості кібератак проти державних установ, транспортної та фінансової системи країни на фоні війни в Ірані.
Криза суб’єктності Європи та очікування змін у США
Попри те, що Дональд Трамп надзвичайно непопулярний серед європейських виборців, уряди в Європі мусять балансувати, щоб не втратити оборонну підтримку США (зокрема, для України і в протистоянні Росії) та через страх американських мит. Війна в Ірані надала можливість деяким європейським лідерам висловити свою опозицію до дій Трампа відвертіше. При цьому від явної критики більшість утримуються, хоча невдоволення діями США зростає через економічні наслідки війни та стрибок цін на нафту.
Деякі аналітики розкритикували недостатньо рішучу реакцію Європи на війну США та Ізраїлю проти Ірану як брак суб’єктності. "Якщо Європа відмовляється від своїх принципів і законів на зовнішній арені, вона не стане потужним світовим гравцем, а натомість її будуть шарпати інші хижі сили на кшталт Росії Путіна та США Трампа", пише у своїй колонці для The Guardian директорка італійського Інституту міжнародних відносин Наталі Точчі. "Залякані Вашингтоном і втягнуті у війну, основний тягар наслідків якої нестимуть вони самі, наші лідери підривають власну здатність діяти. У час, коли вони виголошують пристрасні промови про європейську незалежність, їхні боягузтво та підлеглість парадоксальним чином роблять Європу набагато менш суверенною на світовій арені".
Європейці хвилюються, що війна в Ірані може призвести до глибокої фінансової кризи та рецесії, і сподіваються на її якнайшвидше закінчення. Багато хто не розуміє, якою ж є фінальна мета Трампа, а його подальші погрози Ірану бачать як шлях до ескалації конфлікту, а не його завершення. Проте якщо результатом війни в Ірані буде падіння популярності Трампа та республіканців у США і, як наслідок, зміна адміністрації – без сумніву, багато хто в Європі видихне з полегшенням. Хоча зараз відверто про це ніхто не каже.
