Ще 15 років тому у Сумах на машинобудівному заводі працювало більше 16 тисяч людей. Це підприємство було найбільшим платником податків у місті. Нині залишилося 5 тисяч працюючих. При цьому чотирьом тисячам робітників завод завинив близько 200 мільйонів гривень. Станом на 2021 рік Сумське науково-виробниче об’єднання - найбільший боржник по зарплаті в Україні. Хто і як виводив прибутки із заводу - у розслідуванні "Під прицілом".
У 1917 році 35 машинобудівників із Сум відправили у відрядження до Володимирського порохового заводу. Сумчани попросили свого роботодавця надіслати шкіряне взуття. Але замість 35-ти їм прислали 15 пар і дві каменюки. Під час слідства з’ясувалося, що посилка пошкодженою не була, тобто наших заводчан обманули свої ж колеги із Сум.
А у 2021-му сумські машинобудівники регулярно влаштовують акції протесту під адміністрацією заводу, мерією, виконавчою службою та прокуратурою. Вимога у колишніх працівників Сумського НВО одна – виплатити їм чесно зароблені гроші.
Між цими двома історіями більше ста років. Спільне в них те, що як тоді, так і зараз завод не віддає своїм працівникам у повному обсязі те, що винен.
Від бельгійських майстерень до кіпрських офшорів
У листопаді 2021 року сумський машинобудівний завод святкує своє 125-річчя. Датою заснування вважають день підписання імператором Миколою ІІ указу про затвердження умов діяльності Бельгійського акціонерного товариства “Сумські машинобудівні майстерні”.
Та насправді історія машинобудування у Сумах почалася ще до відкриття бельгійських майстерень. Біля озера Чеха з 80-х років ХІХ століття працював завод Антона Розенквіста. Його спершу і орендували засновники бельгійського акціонерного товариства. Про це свідчить довіреність купця першої гільдії Павла Харитоненка, виписана на ім’я бельгійця Альбера Жилена.
У другій половині ХІХ століття Бельгія була одним із основних інвесторів промисловості Російської імперії.
“Особливо багато бельгійських підприємств було на південному сході України і через їх високу концентрацію цей регіон навіть називали “десятою провінцією Бельгії” або “Білим Конго”, - розповіла кандидатка історичних наук, учений секретар Сумського обласного краєзнавчого музею Віра Іванова.
Підприємства Російської імперії потребували західних технологій і капіталу, натомість європейці отримували дешеву робочу силу і, відповідно, прибутки. За словами Віри Іванової, після приходу до влади більшовиків акціонерне товариство було націоналізоване, а завод оголошений державною власністю.
Перед окупацією Сум у 1941 році обладнання заводу і його працівників евакуювали. Будівлі заводу під час війни були зруйновані, відновлювати їх почали одразу після звільнення Сум у вересні 43-го. Реконструкція заводу тривала п'ять років.
У 1961-му помічником майстра на сумський завод імені Фрунзе прийшов працювати Володимир Лук'яненко - людина, яка вже за дванадцять років очолить це підприємство і яка впливає на його долю до сьогодні.
“При мені був побудований з невеликого заводу післявоєнного відновлення гігант, який був у десятці найкращих заводів колишнього Радянського Союзу, у трійці найкращих заводів України”, - пишається колишній керівник СМНВО ім. Фрунзе Володимир Лук’яненко.
Однак, приватизація в Україні мала свої особливості: у Верховній Раді першого скликання, яка і проголосувала закон “Про приватизацію майна державних підприємств”, більшість депутатів були комуністами. Їхня ідеологія не передбачала поняття приватної власності на засоби виробництва.
Сергій Зеленський, начальник регіонального відділення Фонду державного майна України у 1990-х роках, згадує як проходила тоді приватизація:
“Пропонували такі компромісні рішення: що давайте роздамо людям все, а там розберуться. І начебто це справедливо... 20 тисяч людей на заводі Фрунзе отримали шматочок власності у вигляді акцій. Ефективно управляти цим майном неможливо”.
Проте для рядового працівника тоді ще заводу імені Фрунзе Олександра Вичисенка приватизація запам’яталася по-іншому:
“Розписано красиво, що я стаю акціонером цього підприємства. Ми робили, а зарплату нам затримували. І коли затримували зарплату, людям же теж ніде було діваться — вони продавали акції свої. Коли закінчилася скупка цих акцій, ми знов почали в цеху отримувати заробітну плату”.
Таких хвиль із затримкою зарплати та подальшим масовим скуповуванням акцій у заводчан у 90-ті було декілька.
“Я не в першій хвилі здав акції, першу хвилю я протримався, не здав. А я свої акції здав у другій хвилі. Жінка була у декретній відпустці, потрібні були гроші, і я тоді продав акції”, - згадує Олександр Вичисенко.
Та не тільки працівники заводу були його першими акціонерами. Одним з етапів приватизації була роздача громадянам України спеціальних ваучерів.
“Кожному роздали ваучер, записали ще і в паспорт тобі, що ти отримав цей ваучер, і ти міг розпорядитися ним, як хочеш: міг купити акцій заводу Фрунзе, а міг прийти на сертифікатний аукціон купити акцій м’ясокомбінату”, - роз’яснив механізми ваучерної приватизації Сергій Зеленський.
Так свої два ваучери родина Олександра Вичисенка обміняла на акції заводу Фрунзе. Про долю цих акцій він розповідає наступне:
- Залишились тільки акції у жінки, вона акціонер до цього дня, і дочка старша теж акціонер до цього дня.
- А Ви хоч раз отримали дивіденди?
- Ні, ні разу. Я ще запомнив тоді, коли здавали акції, і там був — я не знаю хто він, цей чоловік, це ж було дуже давно — і він казав: “Повірте мені: ви ніколи не получите дивідендів!”. Або він щось знав, або у нього було, як би сказать, чувство якесь . От він там ходив, де ми здавали, і всім казав: “Ви ніколи не отримаєте дивідендів! Точно!”. Я йому вірю.
А начальник регіонального відділення Фонду державного майна України у 1990-х роках Сергій Зеленський, за його словами, так нікуди свій ваучер і не вклав.
Сумська імперія московського бізнесмена
Акції заводу робітники отримали, а дивідендів — ні. Та ще й зарплату затримували. Тож люди свої акції почали масово здавати. Паралельно пакети акцій продавала і держава.
Першими покупцями великих пакетів акцій заводу у Фонду держмайна були київське ВАТ “Продекспорт” і латвійська фірма “Грата Інвестіціяс” (Grata Investicijas Ltd.)
Та у “Продекспорту” справи не заладилися з самого початку. Повністю за акції ця компанія не розрахувалася і вже за кілька місяців після укладання договору завод потрапив до “Переліку приватизованих підприємств-боржників, пакети акцій яких будуть повернуті державі”.
Правонаступником “Продекспорту” стає компанія із швейцарською реєстрацією Торберг Бетайлігунген АГ (“Torberg Beteiligungen AG").
“Торберг Бетайлігунген” і “Грата Інвестіціяс” (Grata Investicijas Ltd) були власниками пакетів акцій сумського заводу на початку 2000-х. І в цей час поряд з ім'ям керівника підприємства Володимира Лук’яненка у пресі починають згадувати Костянтина Григоришина. Зокрема, видання “Дзеркало тижня” називає цього російського бізнесмена контролером сумського заводу. До слова, у 2003-му президент Російської федерації Володимир Путін нагородив сумчанина Володимира Лук’яненка орденом Дружби за «великий вклад у розвиток і зміцнення російсько-українського економічного співробітництва». Продовжувалося і співробітництво Лук’яненка з Григоришиним.
За наступні десять років фірми-власники основних пакетів акцій заводу змінювалися кілька разів, але весь цей час контролювали його все той же Костянтин Григоришин і Володимир Лук’яненко, правда, тепер уже разом зі своїм сином-тезкою.
Саме розпад тандему Григоришина і Лук'яненків у 2013-му році та наступний конфлікт між цими бізнесменами суттєво вплинув на долю заводу і тисяч його працівників. Сюжет за народним прислів'ям: пани деруться, а у холопів чуби тріщать.
За словами експрацівниці Сумського НВО Римми Чащіної, затримка по зарплаті на заводі почалася з 2014 року, багато робітників змушені були розрахуватися.
Та згодом дійшло до того, що заводчанам стали не просто періодично затримувати зарплату, людям не платили грошей протягом року:
“Цілий рік мені не виплачували ні копійки. Цілий рік! Я просто существовала”, - згадує Людмила Зінченко, інша колишня працівниця Сумського НВО.
Для повернення боргів по зарплаті заводчани були змушені звернутися до суду. Адвокат Дмитро Супрун, що представляє інтереси більше тисячі заводчан, розповів:
“Близько чотирьох тисяч заводчан через заборгованість по зарплаті звернулися до суду і отримали виконавчі листи. Наразі у державному реєстрі боржників Сумське НВО займає перше місце. Його зарплатні борги складають майже 200 мільйонів гривень”.
Що ж відбулося? Вісім років тому, 2013 року, Григоришин і Лук'яненки остаточно побили горшки. Повний контроль над сумським заводом отримав Григоришин, який повністю усунув команду Лук'яненків від прийняття рішень. Лук'яненки кілька років намагалися оскаржити це в українських судах, але крапку у їхньому корпоративному конфлікті зміг поставити тільки англійський суд. Рішення лондонського арбітражу вступило в силу у жовтні 2017-го. За цим документом, Григоришин програв своїм бізнеспартнерам більше 300 мільйонів доларів. Для Лук’яненків це стало великою перемогою, а для Сумського НВО – початком великої кризи.
Ми відшукали два рішення судді Високого суду Англії та Уельсу Найджела Тіра. Це відхилення апеляції Григоришина і постанова про заморожування активів Григоришина по всьому світу через несплату 300 мільйонів доларів.
Ці документи не тільки розповідають, через які фірми Лук’яненки та Григоришин володіли сумським заводом, а і проливають світло на схеми виводу прибутків з підприємства.
У рішенні Високого суду Англії та Уельсу зазначено, що позивачами у лондонському арбітражі були дві компанії, бенефіціарним власником яких є містер Володимир Лук’яненко, громадянин Росії та України. Йдеться про Лук’яненка-молодшого. (Це GREAT STATION PROPERTIES S.A. та INTER GROWTH INVESTMENTS LIMITED).
Відповідачі - це три компанії, бенефіціарними власниками яких є Костянтин Григоришин, який народився в Україні, де він прожив 16 років до переїзду в Росію. (Це UMS HOLDING LIMITED , ENERGY STANDARD FUND LIMITED та ENERGY STANDARD INDUSTRIES LIMITED). Також, відповідачем була кіпрська компанія Stremvol Holdings Limited. Про неї суддя пише, що на 51% нею володів один із відповідачів Григоришина, а на 49% позивачі. Це спільне підприємство, через яке позивачі та відповідачі Григоришина володіли частками у кількох компаніях, включаючи НВО – компанію, що базується в Україні і займається виробництвом газових компресорів.
По суті, між сторонами було два спори. Перший стосовно угоди про спільне підприємство. Сторона Лук’яненка стверджувала, що відповідачі Григоришина реалізували "незаконну схему", за допомогою якої вони таємно і неправомірно виводили прибутки з НВО за допомогою двох компаній-посередників, підконтрольних Григоришину. (Technoimport та ES LLC). Ці фірми сторона Григоришина ввела у торгові стосунки між НВО та її кінцевими споживачами. Посередники отримували прибуток, який мав би піти на рахунки НВО і, врешті-решт, розподілений між позивачами і відповідачами. Сторона Лук’яненка вважала, що компанія Григоришина нанесла їй збитків на 55,8 мільйонів доларів. Сторона Григоришина спростовувала наявність будь-якої незаконної схеми.
Лондонському арбітражу сам Костянтин Григоришин повідомив, що не знає, кому належить “Technoimport”. Однак суд цьому не повірив: "Неможливо погодитися, що майже половину бізнесу НВО вела з компанією, про яку нічого не було відомо". Такого ж висновку суд дійшов і стосовно другого посередника. Висновок суду: “Technoimport” та “ES LLC” були структурами Григоришина, введеними у ланцюг для виведення прибутків з НВО.
А другий спір стосувався угоди про придбання стороною Григоришина долі Лук’яненка у “Stremvol Holdings Limited”, за що Лук’яненко мав отримати 250 мільйонів доларів. Однак цього не відбулося. Суд визнав це порушенням угоди і зобов’язав сторону Григоришина виплатити стороні Лук’яненка і цю суму.
Це рішення суду остаточно набрало законної сили 5 жовтня 2017-го року. Уже 20 грудня через невиконання рішення арбітражу Високий суд Англії та Уельсу видав постанову про замороження активів Григоришина по всьому світу. Якраз у 2017-му році на сумському заводі почалася зарплатна криза.
“У мене не виплачено за 13 місяців, починаючи з грудня 2017 року. За цей час не виплатили ні копійки!”, - поскаржилася експрацівниця Сумського НВО Римма Чащіна.
На початку весни 2019-го року команда Григоришина на чолі із тодішнім гендиректором заводу Олексієм Цимбалом залишила завод. Уже в квітні на нього офіційно повернувся Лук’яненко-старший.
В інтерв’ю після повернення на підприємство Володимир Матвійович зазначав:
"Я вважав, що цей корабель непотоплюваний, що він може будь-який шторм перенести. Але капітани не найкращі виявилися. І шторм вони не пережили. Тому єдина мета мого повернення – вивести підприємство з цієї важкої кризи, розрахуватися з заробітною платою і почати стабільно працювати. Стати знову містоутворюючим підприємством і відновити славу нашого славного колективу, якою він користувався багато-багато років"
Що стосується врегулювання відносин із Григоришиним, Лук'яненко-старший відповів:
"Там з Григоришиним теж є рішення: у нас підписаний документ про конфіденційність, тому жодних коментарів ми з цього приводу не даємо".
За даними видання "Економічна правда", Лук’яненко і Григоришин уклали мирову угоду. Відповідно до неї, останній має погашати заборгованість, встановлену англійським судом, не грошима, а своїми активами. Це підтверджується дозволом Антимонопольного комітету двом компаніям Лук’яненка, що були позивачами у Лондоні, набути спільний контроль над компанією Stremvol Holdings Limited. Нагадаємо, до рішення лондонського арбітражу більшою половиною акцій Stremvol володів Григоришин. Після отримання дозволу Антимонопольного понад 83 відсотки (83,736%) акцій Сумського НВО, які належали саме Stremvol, перейшли до Inter Growth Investments Limited - компанії, яка була позивачем з боку Лук’яненка у англійському суді.
Однак, повернення на завод Лук’яненка ситуацію із заборгованістю по зарплаті не вирішило.
“У мене зарплата завинена у 2019-му році. Саме при роботі Лук’яненка”, - повідомив колишній працівник Сумського НВО Олександр Вичисенко.
15 березня 2021 року колишні заводчани прийшли мітингувати під обласну прокуратуру. Тоді вони кричали гасло “Лук’яненко – вор, в долі прокурор!”.
Читайте також: Колишні працівники СМНВО перекривали рух на вулиці Горького
Під прокуратурою заводчани зібралися, бо кримінальне провадження за фактом невиплати їм зарплати почали розслідувати іще у листопаді 2017-го року. Однак протягом більш ніж трьох років у справі нікому навіть не оголошували підозру. Через три дні після цього мітингу Сумська обласна прокуратура поширила інформацію про оголошення підозри у безпідставній невиплаті зарплати колишньому гендиректорові заводу Олексію Цимбалу – тому, що керував заводом, коли його контролював Григоришин.
Олексій Цимбал, ексгендиректор Сумського НВО (березень 2011 - квітень 2019) прокоментував ситуацію наступним чином:
"Мені такі підозри дійсно оголошені, але далі щось коментувати було б неправильно. Принаймні, я не хотів би, поки не закінчиться слідство, взагалі щось коментувати, щоб мені не зашкодило".
- Ви вважаєте, що Ви винуваті? Визнаєте себе винним?
- Ні, я точно знаю, що такої можливості у мене не було.
- Можливості, ви маєте на увазі виплати зарплати?
- Так, виплатити всім в повному розмірі зарплату у мене можливості не було.
Проте нинішній перший заступник гендиректора АТ "Сумське НВО-Інжиніринг" Андрій Грек не погоджується:
“Тільки за 18-й рік на рахунках підприємства – є у мене довідка – було 37 мільйонів доларів. Борги по заробітній платі зараз, чистій заробітній платі – 12 мільйонів доларів. Зміг би він виплатити ці борги? Зміг би. У нього ще 25 мільйонів би залишилось. Куди він їх подів? Що з цими грошима?”
Коментувати запитання Андрія Грека Олексій Цимбал не захотів:
- Не хотів би коментувати те, що говорить людина, яка, напевно, не розбирається, про що говорить. Таких грошей, я точно знаю, що їх не було на залишку на кінець року...
- Лук'яненко мені в інтерв’ю, коли він повернувся на завод, повідомляв, що була домовленість між ним і Григоришиним про те, що ви розходитесь спокійно, як він казав: "Цимбала ми відпустили"… і як Ви це розцінюєт те, що зараз відбувається в умовах цієї домовленості?
- Ну, саме це я не хотів би коментувати, вступати зараз в дискусії та поливати один одного брудом. Є слідство, є суд – вони своє слово скажуть.
У наступній частині розслідування “Під прицілом” читайте:
- Чому затягнулося розслідування невиплати зарплати сумським заводчанам?
- Як наближені до нового керівництва заводу отримали свої зарплатні борги?
- Що робить і чого не робить державна виконавча служба?
Автори - Олена Адаменко, Андрій Крамченков, Євген Охріменко, Михайло Заїка.
Матеріал підготовлений на замовлення Сумської регіональної дирекціі АТ "НСТУ"
