35 років після аварії на ЧАЕС. Історії евакуйованої, ліквідатора, екскурсовода та львів’янки

35 років після аварії на ЧАЕС. Історії евакуйованої, ліквідатора, екскурсовода та львів’янки

35 років після аварії на ЧАЕС. Історії евакуйованої, ліквідатора, екскурсовода та львів’янки Колаж, Суспільне Львів

35 років тому, 26 квітня, на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС стався вибух із викидом радіоактивних речовин. Суспільне зібрало історії людей про події 1986 року.

"Ми побачили на станції якесь зарево"

Наталії Куцькій — евакуйованій з Прип'яті було 28 років

Мій чоловік працював на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції. В переддень аварії він був на роботі у другу зміну. Коли він прийшов додому, то розповів, що день був дуже напружений, тому що вони якраз робили профілактику четвертого енергоблоку.

Наталія Куцька — евакуйована з Прип'ятіКолаж, Суспільне Львів

Наталія Куцька — евакуйована з Прип'яті

Тоді закінчилася їхня зміна, і коли вони їхали у автобусі додому, він побачив, що їхало багато пожежних машин. І вони зрозуміли, що якась пожежа сталася на станції. Коли він приїхав додому, розповідає мені цю історію, а ми ще глянули у віконечко. У нас якраз видно було станцію із вікна, і ми побачили, що на станції якесь зарево таке. Ясна річ, що була якась пожежа.

***

На другий день, це був вихідний день, якраз. Дуже гарна погода, світило сонечко, всі люди вийшли на вулиці, тому що це були практично перші дні, такого тепла. На вулиці було дуже багато дітей. Всі на дитячих майданчиках, в пісочницях, на вулиці, на прогулянках. Всі — молодь і старші, всі поїхали, хто на дачу, хто в ліс, а хто на річку Прип’ять відпочивати. Це в нас таке було, знаєте, місце відпочинку.

***

І ми з чоловіком пішли на прогулянку. Ми йшли по вулиці і, що було дивно, що почали дороги, асфальт, мити піною. Зазвичай, влітку асфальт миють водою, а це водою із піною. Ми навіть дуже здивувалися, це така була цікава для нас річ. І всі жартували в той день, що це мабуть була така постанова партії.

Ми пішли з чоловіком на прогулянку далі. Він каже: "Давай підемо до станції, в напрямку станції, подивимося, що там сталося". Бо вже такі чутки проходили, що щось сталося, якась аварія сталася на станції. Ну ми і пішли. Ми прийшли до станції. Це три кілометри, недалеко. Ми прийшли і почали дивитися на станцію. Ясна річ, тоді такої пожежі не було, але дим — дим таки був.

***

Він подивився і говорить: "Напевне, моєї роботи вже не буде". Його майстерня була над четвертим блоком. І він ще так, знаєте, засумував, що у нього буде якась інша робота. Тоді будували п'ятий блок. "Напевне, мене вже переведуть на п'ятий блок", — сказав чоловік. І ми пішли додому. В такому прогулянковому темпі — додому. І в другій половині дня, десь надвечір, була така інформація, якщо хто має можливість, щоб поїхали десь до родичів, а хто не має можливості — на завтра планується евакуація. Ми поїхали до моїх батьків, які жили в Овручі Житомирської області. Це за 100 кілометрів від Прип'яті.

Єдине повернення до Прип'яті

Чоловікові треба було поїхати, взяти залікову книжку. Він тоді вчився в Житомирському політехнічному інституті і якраз починалася сесія. Ми змушені були поїхати у Прип'ять. Для цього треба було отримати дозвіл.

І ми поїхали. Зайшли в квартиру, а в нас якраз було відкрите вікно з виглядом на станцію. Там все було покрито порохом, радіаційним порохом. Дозиметрист навіть не дозволив нам до чогось доторкатися.

Для мене була найбільша прикрість — я не могла забрати свою нотну бібліотеку. Як для кожного музиканта, це дорога річ. Я ту бібліотеку збирала під час навчання. І єдине, що хотіла, це забрати цю бібліотеку. І вже було зрозуміло, що ніхто не буде повертатися до Прип'яті. І всіх мешканців треба десь поселяти, працевлаштовувати.

Нас евакуювали до Львова.

***

Недавно я спілкувалася з однією кореспонденткою, Кларою. Вона з Франції. Вона теж робила такий сюжет до Чорнобильської річниці. І вона була у Прип'яті, і я розповідала, що там залишилося моє фортепіано. Я мріяла про те фортепіано довший час. І ми його нарешті купили. Ми його купили і воно залишилося там. І вона мені розповідає: "Не знаю чи то ваша квартира, чи ні, але там стояло фортепіано". І, звичайно, хотілося б поїхати. Але, знаєте, це було б добре, якби ми з чоловіком поїхали, а так як його вже нема..я не можу....

За 541 кілометр від Прип'яті. Львів

Лесі Гарасим у 1986 році було 8 років.

35 років після аварії на ЧАЕС. Історії евакуйованої, ліквідатора, екскурсовода та львів’янкиКолаж, Суспільне Львів

35 років після аварії на ЧАЕС. Історії евакуйованої, ліквідатора, екскурсовода та львів’янки

Ніхто й не знав, що відбулося, якщо навіть й пізніше й дізналися, то ніхто не усвідомлював, які масштаби цієї катастрофи були. Єдине, що моя мама пригадує, десь у ці дні так несамовито пекло сонечко і коли ми виходили гуляти, нас троє було дівчат, то мама нам в'язала на голову білі хустинки.

В мене такий виринув спогад. 6 травня ми пішли з батьками в гості до сусідів. У них був син Юрко і це були іменини. Власне, сиділи, бавилися. І ввечері дзвінок у двері сусідські: прийшли якісь чоловіки і сказали сусідові збиратися. Я не розуміла, що це таке, аж потім ми дізналися, що його забрали як ліквідатора, тому що він ще служив у військах хімічного захисту, здається так це називається. І він поїхав ліквідатором до Чорнобиля.

***

У 1994 році в середовищі етнографів, фольклористів кинули клич на те, щоб рятувати спадщину. Зі всіх етнологів України лише 15 зголосилося поїхати у Чорнобильську зону. Серед них був мій чоловік, тому я знаю. Ми ще тоді були незнайомі, але це було дуже небезпечно. Мій чоловік і його колега, вони були аспірантами кафедри фольклористики і туди їхали переважно люди старші, а вони двоє аспірантів поза 20 років всього лише, то їх застерігали.

Пищав дозиметр

Вони пригадують як пищав дозиметр. Він просто не витримував цієї напруги від радіації от. Найбільше мене вразила ситуація і випадки, коли вони приходили до людей. Люди ж там живуть. Вони, мабуть, усвідомлюють цю небезпеку, але їм нема куди їхати.

І вони з людьми говорять, люди щиро хочуть їх пригостити. Обід пропонували. Каже, спочатку вони відмовилися, але далі відмовити було годі. На свій страх і ризик, щоб не образити цих людей, вони в них обідали, розмовляли з ними. Це той момент, коли ти усвідомлюєш небезпеку, коли з тими людьми треба теж по-людськи чинити.

"Прозвучала тривога і нас відправили на аеродором"

Андрій Кульчицький — ліквідатор

То була субота, у нас був техогляд власників транспорту у нашому гарнізоні. Ми зібралися всі біля майданчику, біля тренажерів і тоді прозвучала тривога. Техогляд було завершено, а ми всі були відправлені на аеродором. На аеродромі зразу були відправлені по тривозі два вертольоти МІ-8 і два вертольоти МІ-6.

Андрій Кульчицький — ліквідаторКолаж, Суспільне Львів

Андрій Кульчицький — ліквідатор

То було звичайне відрядження, ніхто не звертав уваги. Завжди доводилося якісь роботи виконувати. Будучи навіть у Чорнобилі, радіація не кусалася і якщо навіть порівняти то що було в Афганістані, то ми бачили ворога, ми знали, що там є небезпека. А в той час нічого. Пізніше вже почали більше вести роботу над тим, що радіація дуже шкідлива і може принести погані наслідки.

"Ми збирали гриби і смажили"

Ми в той час навіть збирали гриби на майданчиках, на купках. І ті гриби пізніше привозили і жарили їх у столовій. Багато тих, з ким ми збирали гриби, немає сьогодні з нами. То було лише три рази, але пізніше ми усвідомили, що то є велика небезпека. Гриби в той час були дуже великі, так.

***

Ми поливали рідиною, яку ми називали "патока", довкола 30-кілометрову зону. "Липучки" ставили — це свого роду називаємо парасоля. Вага її була 2 тонни в діаметрі 78 метрів. Спеціально були залучені бригади цивільних. У жолоби вони мочили той брезент у тій рідині густій, як клей. Коли підіймали ту парасолю, по теорії ми її ставили на верх, а пізніше через добу, через 10 годин знімали.

"Нас ще впускали у будівлі"

Володимир Кашуба — організатор екскурсій у Прип'ять

Нам тоді пощастило ще раз, тому що нас ще впускали в будівлі. Ми були у готелі "Полісся". Цей готель одна з найцікавіших споруд, яка зараз є у Прип'яті. Це величезна споруда. На останньому поверсі цієї споруди ми бачимо три великі панорамні вікна.

Володимир Кашуба — організатор екскурсій у Прип'ятьКолаж, Суспільне Львів

Володимир Кашуба — організатор екскурсій у Прип'ять

Саме з них було найкраще видно станцію, яка на той момент була відкрита, практично повністю зруйнована кришка від корпусу. І керівництво військове та те, яке займалося ліквідацією, з цих вікон прекрасно бачило, що роблять вертольоти, крани. Що роблять спеціальні машини, які були використані для ліквідації аварії.

Далі переміщуємося до парку атракціонів. Колесо огляду. У більшості радянських міст були подібні.

Колесо огляду у Прип'ятіФото Володимира Кашуби

Колесо огляду у Прип'яті

Цей парк атракціонів дуже нам нагадує львівський Парк культури. Ці ж машинки, каруселі, єдине, що атракціони, побудовані у Прип'яті не працювали жодного дня. Тому що їх якраз планували запустити 1 травня 1986 року. Аварія сталася 26 квітня. За 5 днів до цього. Були тільки кілька тестових запусків.

Укриття для саркофага

А це середина нового об'єкту укриття. Це ще він зображений у період, коли було завершено будівництво — це найбільша рухома конструкція у світі. Його побудували за 100 метрів від старого реактора, старого саркофага. Для того, щоб закрити тріщини, елементи, які утворилися у старому реакторі. Він покритий зсередини радіозахисним екраном. Його переміщали на рейсах спеціальними домкратами 100 метрів. І вже коли переміщення завершилося, всі щілини, всі шпари були закриті також спеціальним радіонепроникним матеріалом.

35 років після аварії на ЧАЕС. Історії евакуйованої, ліквідатора, екскурсовода та львів’янкиФото Володимира Кашуби

35 років після аварії на ЧАЕС. Історії евакуйованої, ліквідатора, екскурсовода та львів’янки

Його встановили у 2016 році над старим реактором і минулоріч ввели в експлуатацію. Зараз там повністю герметична конструкція і працюють спеціальні роботи-маніпулятори, які розбирають старий саркофаг і звідти будуть витягувати всі радіоактивні частинки і ввесь матеріал, який був похоронений тоннами бетону під старим саркофагом. Величезна споруда, висотою близько 100 метрів, виглядає вражаюче і зараз саркофаг повністю герметично закритий.

Одразу після аварії...

Звичайно, краще, якщо б усі роботи, пов'язані з ліквідацією виконували роботи, але вони не справлялися. Вся електроніка через вплив радіаційного опромінення просто не працювала.

Один із роботів на майданчику прислали в допомогу ліквідації аварії з Німеччини. Але Радянський Союз вказав набагато нижчий радіаційний поріг. Наприклад, біля самого витоку радіаційних речовин було 5 тисяч зівертів, а Радянський Союз вказав тисячу. Відповідно, в налаштуваннях розумні німці поставили вищий поріг тисячу. І при цьому порозі він не пропрацював навіть декілька секунд.

Тому всю функцію з ліквідації наслідків аварії, ці графітові стержні, які мали просто колосальний радіаційний фон, люди закидували у реактор, щоб потім залити бетоном голими руками, за допомогою шуфель. Бо техніка не працювала за призначенням. Вона виходила з ладу.

Читайте також

Читайте нас у Telegram: головні новини регіону

Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди