“Ми не розуміємо. Державною, будь ласка”, — просить учень російськомовну вчительку географії під час уроку в одному з чернівецьких ліцеїв. У відповідь чує: “Ну ти й скотина”. Про цей випадок писало Суспільне Чернівці наприкінці листопада.
Після розголосу та службового розслідування вчителька написала заяву на звільнення.
Свіжі результати щорічного моніторингу застосування державної мови у школах показують, що випадки, коли вчителі та школярі розмовляють на уроках російською, непоодинокі. Інші дослідження свідчать, що кількість дітей, які поза школою спілкуються суто українською, в останні роки також почала зменшуватися.
Редакція розслідувань Суспільного взялася вивчати це питання, щоб зрозуміти: чому, з одного боку, вчителі порушують вимоги законодавства, а з іншого – діти навіть з україномовних родин у спілкуванні з однолітками та в соцмережах переходять на російську.
Що кажуть офіційні моніторинги та дослідження ГО
За дев’ять місяців 2025 року Секретаріат Уповноваженого із захисту державної мови отримав 145 скарг на порушення закону “Про функціонування української мови як державної” у сфері освіти.
За результатами щорічного моніторингу застосування державної мови у школах, який із 2022 року спільно проводять Уповноважений із захисту української мови та Державна служба якості освіти, у 2024/2025 навчальному році у середньому 14% вчителів на уроках і 21% на перервах розмовляли не українською.
У столиці ситуація складніша, ішлося в матеріалі на сайті Уповноваженого: майже кожен четвертий педагог порушував мовний закон на уроках, а на перервах це робили 40% учителів.
Інший бік проблеми — російська серед школярів. За даними того ж моніторингу, у 2024/2025 навчальному році на перервах лише 48% опитаних дітей спілкувалися тільки українською мовою, під час уроку – 60%. Щоправда, ці показники порівняно з попереднім роком зросли.
За результатами моніторингу, поза школою винятково українською діти спілкуються ще рідше. Так, у 2024/2025 навчальному році лише українською з друзями розмовляли 44% учнів, удома – 49%. У 2023/2024 навчальному році ці показники становили відповідно 37% і 39%.
Щодо російської, то лише нею або ж переважно нею з друзями спілкуються 14% українських школярів, удома – 12%. Інші спілкуються або переважно українською, змішуючи її з російською, або українською та російською порівну.
У відповіді на наш запит у Державній службі якості освіти (ДСЯО) наголосили: результати тестування учнів шостих та восьмих класів засвідчили, що мова повсякденного спілкування безпосередньо впливає на успішність навчання. Діти, які вдома і в щоденному житті спілкуються українською, демонструють вищі результати з читання, мовлення, граматики та аналізу текстів.
У 2021 році громадський активіст, дослідник мовного середовища та засновник ГО “Спільномова” Андрій Ковальов розпочав системні вимірювання рівня володіння українською мовою серед дітей у Києві. Причиною стало те, що в дитячому садку, куди пішов його син, із 12 дітей українською розмовляли лише двоє.
“Я зрозумів, що це — велика проблема, бо починаючи з трирічного віку мій син буде русифікуватися, бо більшість дітей говорять не українською. Незважаючи на те, що всі вихователі, весь освітній процес дійсно відбувається українською, це практично ні на що не впливає. Чому я так стверджую? Тому що я виміряв мовлення дітей різного віку і вже науково можу стверджувати, що діти і в садках, і в школах до 15-річного віку в місті Києві продовжують говорити між собою не українською мовою”, — розповідає Ковальов.
Громадська організація “Спільномова”, каже Ковальов, розробила методику, яка дозволяє оцінювати активний і пасивний словниковий запас дітей, середню довжину їхніх висловлювань та частку українських слів у мовленні.
За результатами останніх досліджень, проведених у 2024 році, серед старших дошкільнят у Києві лише 15% володіли українською на достатньому рівні — тобто називали від 66% до 100% базових слів без підказок. Майже кожна п’ята дитина — 22% — української не знала практично зовсім.
У першому класі ситуація частково поліпшується: частка дітей із достатнім активним словником зросла вдвічі — до 33%, однак майже дві третини дітей не знали базової української лексики.
“Дитина приходить у садок, де вперше чує: “Привіт, як справи?” — і навіть не розуміє значення цих слів. Вона не знає, що означає “справи”. Тож треба ставити запитання батькам: якщо ви хочете, щоб ваша дитина володіла двома мовами, українською й російською, то має бути баланс. Бо зараз українську дитина чує винятково від виховательки в садочку. Удома — російську, від однолітків – теж, із тіктока та ютуба — знову не українську. Балансу немає”, — каже дослідник.
Далі, на думку Ковальова, це переростає в те, що майже кожен другий 15-річний школяр в Україні (41%) не може прочитати український текст, повністю його розуміючи. Такі результати у 2022 році показало міжнародне дослідження PISA. Показник базової читацької грамотності серед українських підлітків виявився нижчим за середні показники країн-учасниць дослідження.
Висновок Ковальова журналістці редакції розслідувань Суспільного підтвердили і в Державній службі якості освіти України. Наголосивши, що це проблема не окремого міста чи школи, а всієї країни.
За словами заступника голови з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації ДСЯО Івана Юрійчука, вміння читати з розумінням — ключова навичка, яка визначає успіх дитини не лише у вивченні мови чи літератури, а й у будь-якому іншому предметі. Якщо ця навичка недостатньо розвинена, дитина не зможе досягати успіху в навчанні загалом.
“Діти, які вдома спілкуються російською, найімовірніше, гірше знають українську. Через це вони не можуть повністю освоїти матеріал: не все, що читають чи чують на уроках математики, фізики чи історії, зрозуміле для них. І це, безумовно, впливає на їхні навчальні результати”, — пояснює експерт.
Втім, Юрійчук додає, що російська мова є лише одним із факторів, що призводить до гірших навчальних результатів. На них також впливають соціально-економічне становище родини, освіта батьків та особливості школи.
З проханням прокоментувати висновки Державної служби якості освіти України ми також звернулися до Міністерства освіти і науки. У письмовій відповіді МОН пояснило, що в цьому питанні спирається на дані PISA. І зазначило, що зв’язку між тим, що діти поза школою розмовляють російською, та рівнем їхніх знань немає.
“Статистично значущої різниці між досягненнями учнів із читання, математики та природничо-наукових дисциплін серед учнів/студентів, які спілкуються і які не спілкуються мовою оцінювання, не спостерігається”, — йдеться у листі міністерства.
Фактично, МОН у своїй відповіді заперечило вплив мовного середовища на успішність учнів. Для додаткового коментаря щодо цього питання ми звернулися до Уповноваженої із захисту державної мови Олени Івановської, її позиція відрізняється від міністерської.
“Мовні компетентності прямо корелюють зі ступенем засвоєння навчального матеріалу. Чим більші й чим кращі ці мовні компетенції, тобто знання тієї мови, навчання якою ведеться, тим якісніше засвоєння матеріалу. Сприймати інформацію чужою мовою через посередника завжди складніше”, – відповіла Олена Івановська.
“Мова тягне за собою культуру та вплив”
Є й інша проблема. Україномовні батьки нарікають: їхня дитина в школі потрапляє в російськомовне середовище і починає розмовляти російською. Так, у травні цього року киянка Надія Потоцька написала колонку про те, що її син — єдина україномовна дитина в класі однієї зі столичних шкіл.
“У першому класі виникла проблема: син не до кінця розумів дітей, які говорили російською мовою. Наприклад, він думав, що слово “папа” — це “попа”, не зовсім розумів жарти однокласників”, — згадує Потоцька.
Із часом хлопчик адаптувався. Але зараз, коли йому 10, у його мовленні почали з'являтися російські слова — зокрема, через ігри та контент, який він споживає разом із російськомовними однокласниками.
Для матері це не просто побутове питання, адже стосується і освіти, й формування ідентичності сина. Саме тому вона намагається достукатися до батьків, які вдома спілкуються російською, пояснюючи, як мова впливає на навчання:
“Якщо ваші діти російськомовні, їм значно важче вчитися, адже вся шкільна програма українською”, — запевняє мати.
Потоцька переконана, що в підлітковому віці батьки перестають бути для дітей авторитетом і вони починають наслідувати те середовище, в яке прагнуть потрапити. Саме тому вирішальними є перші роки життя. Якщо батьки від народження й до 10 років послідовно говоритимуть з дітьми українською, це дасть шанс вирішити мовне питання та виховати україномовне покоління, каже жінка. Інакше діти знову потраплять під вплив російської мови й культури.
“Можливо, зараз у їхній родині (російськомовних батьків, – ред.) ніхто не воює, але син, якому сьогодні дев’ять років, через 20 може опинитися на війні. Здавалося б, до чого тут мова? Але саме мова тягне за собою культуру та вплив”, — додає Потоцька.
Від “мені все одно” до “мова геноциду”: опитування учнів приватної школи в Києві
Ще у червні 2025 року редакція розслідувань Суспільного зустрілася з учнями київської приватної школи, де на той час тривав навчальний рік. Керівництво закладу надало нам дозвіл на таке спілкування.
Ми опитали вісьмох учнів: чотирьох 15-річних дев’ятикласників та стількох же 16-річних учнів десятого класу. Називати імена дітей ми не будемо. Усім їм ми поставили однаковий перелік запитань — зокрема, якою мовою вони зазвичай спілкуються вдома, у школі та з друзями. Ось що вони відповіли:
“З батьками та друзями зручніше розмовляти російською. На уроках між собою говоримо російською, відповідаємо вчителю українською”.
“Розмовляю російською. У школі з російської можу на суржик перейти й навпаки”.
“У школі — українською. Але мені, чесно, все одно, якою мовою розмовляти. Тобто так, це не дуже правильно, що я розмовляю російською, але це не на рівні закону якогось зараз”.
“95% — це українська. Все інше — випадковості”.
“У повсякденному житті я спілкуюсь українською мовою. Ще з дитинства, в мене вся сім'я україномовна. Але коли з друзями, то я переходжу на російську мову”.
“У повсякденному житті, напевно, більше розмовляю російською”.
“Спілкуюся тільки українською. Раніше, три-чотири роки тому, спілкувалася російською, але потім перейшла завдяки умовам”.
“80% часу розмовляю суржиком, десь 15% буде українською і 5% — російською”.
Отже, лише двоє учнів з восьми постійно спілкуються українською як під час навчання, так і поза ним. Одна школярка у всіх сферах найчастіше використовує суржик. Один учень говорить українською вдома й на уроках, але з друзями переходить на російську. Троє школярів дотримуються української лише під час навчання, відповідаючи вчителям, решта часу займає російська мова. Одна дівчина поєднує суржик, українську та російську і під час навчального процесу, й поза ним.
Наступне запитання стосувалося того, як учні самі розуміють, що таке мова.
Двоє з восьми сприймають її тільки як засіб спілкування. П’ятеро визначають як маркер національної ідентичності й частину культури. Ще одна школярка розділяє мову на офіційну й ту, що зручна для щоденного спілкування:
“Є мова державна, а є та, якою ти спілкуєшся”.
Ми також запитали, як учні ставляться до використання російської мови в Україні під час повномасштабної війни. Серед відповідей звучало таке:
“Мені все одно, хто якою мовою спілкується. Є українці, які спілкуються російською, але зробили набагато більше, ніж українці, які спілкуються українською мовою”.
“Мені більш важливо, яка людина, тобто якщо їй комфортно російською розмовляти, я не бачу нічого поганого. Але я все ж таки думаю, що українською треба розмовляти в громадських місцях”.
“Наразі в нас іде повномасштабне вторгнення та війна, російська мова є дуже некоректною в нашій ситуації, в цьому контексті. Російська є мовою геноциду і спілкуватись нею в Україні, в Києві, мені здається, трошечки огидно”.
Загалом троє з восьми учнів вважають, що мова спілкування значення не має. Одна школярка зазначила, що поки за російську не передбачено покарань, кожен може говорити так, як хоче. Інша переконана, що багато російськомовних українців не усвідомлюють важливості переходу на українську й залишаються в зоні комфорту.
Ще один пояснює поширення російської популярністю російськомовного контенту, інший — тим, що молодь часто наслідує більшість, яка, на його думку, є російськомовною. Водночас обидва наголошують, що українці мають розмовляти українською мовою.
Зазначимо, що опитування Київського міжнародного інституту соціології, проведене з 14 лютого до 4 березня 2025 року, показало: з 1029 респондентів вдома українською говорили 63%, російською — 13%, а 19% поєднували обидві мови. Ще 5% не змогли визначитися з відповіддю. Тобто більшість із тих, хто брав участь в опитуванні, є україномовними.
Насамкінець ми запитали учнів київської приватної школи, чи могли б вони повністю перейти на українську мову в повсякденному спілкуванні й що могло б їх змотивувати до цього.
Четверо школярів, які зазвичай поза навчанням та на уроках між собою розмовляють російською, а вчителю відповідають українською, дали такі відповіді: один не бачить “особливої потреби” у переході, інший каже про відсутність внутрішньої мотивації, але запевняє, що його можуть змотивувати друзі та соціум, ще один визнає, що йому буде складно, бо з дитинства говорить російською. Одна учениця зазначила, що повністю перейти на українську їй може допомогти школа.
Школярка, яка говорить суржиком та російською, наголосила: “Не тиснути, бо коли шукають “врага срєді своєго”, у російськомовних людей не буде ніякого бажання перейти на українську”.
“Упереджене ставлення до української мови”
Наше опитування київських школярів нерепрезентативне. Втім, те, що винятково українською в повсякденному житті розмовляє меншість старшокласників у Києві, підтверджують і результати офіційного щорічного моніторингу, який Державна служба якості освіти та Уповноважений із захисту української мови провели з квітня по травень 2025 року.
Результати показали, що кожен четвертий київський школяр, який взяв участь у дослідженні, спілкувався вдома переважно або тільки російською мовою. У колі друзів нею спілкувався кожен третій.
Заступник керівника Секретаріату Уповноваженого із захисту державної мови Сергій Сиротенко наводить кілька причин, чому так відбувається. Перша частково пов'язана зі зростанням у Києві кількості внутрішньо переміщених осіб. Він наголошує, що проблема не в людях, а в зросійщеній столиці.
“У Києві люди, які переселяються, потрапляють у середовище, яке толерує російську мову, або принаймні не забезпечує мовну стійкість. Тому збільшення в Києві кількості людей, які за звичкою російськомовні, призводить до суттєвого збільшення показника російськомовності, — каже Сиротенко. — Якщо на заході країни російськомовні стають україномовними, принаймні у публічній комунікації застосовують більше українську мову, то у зросійщеному середовищі Києва вони просто збільшують ось цей відсоток російськомовних”.
Наступна причина, за словами Сиротенка, полягає в тому, що за майже чотири роки повномасштабного вторгнення практично зупинився процес самоукраїнізації. Якщо у 2022-2023 роках російська мова викликала відторгнення, зараз все більше українців її толерують. Сиротенко додає: попри те, що найбільший спад щодо використання української мови серед школярів фіксується саме в Києві, ця тенденція може поширитися й на інші регіони.
Ще однією проблемою, як пояснює експерт, є те, що деякі школярі соромляться української мови:
“Серед факторів, що стримують застосування української мови, які вказали діти, зокрема в Києві, є упереджене ставлення до української мови в їхньому оточенні. Я так розумію, що 20 відсотків вважають її немодною — такою, що не відповідає їхньому середовищу”, — додає Сергій Сиротенко.
Пояснення психологині
Відповідно до нашого опитування, серед причин відмови російськомовних школярів переходити на українську були відсутність чіткої мотивації, байдужість до мовного вибору та свідоме небажання змінювати мовні звички. Все це, за словами психологині, залученої спеціалістки у благодійній організації “СОС Дитячі містечка Україна” Ольги Голубицької, не є ознаками свідомої позиції. Школярі підліткового віку схильні до протестів, оскільки саме через опір вони пізнають світ і формують ідентичність.
“Проблема не в підлітках, а в суспільстві, яке не популяризує українську мову. Це багаторічна тенденція, коли українською мовою залякують. Це викликає опір у підлітків, бо в них вікове завдання — заперечувати. Так вони приєднуються до будь-якого нібито руху опору, до будь-якого винятку в системі, де будуть відчувати свою важливість, силу і потужність”, — пояснює психологиня.
За словами Голубицької, важливу роль у цьому несвідомому мовному виборі грає російська пропаганда, яка розмиває кордони тезами на кшталт “російська мова така ж, як і англійська”. Підіграють методичкам РФ і медійні російськомовні українці, які транслюють месенджі “какая разніца” і “мені ніхто не може заборонити, якою мовою говорити”.
“Для підлітка немає нічого страшнішого, ніж бути “тєрпілою”, некрутим та гіршим за інших. У цьому віці діти нестабільні та екстравразливі, тому вони будуть максимально уникати ситуацій, де можуть це відчути”, — наголошує Голубицька.
Також експертка додає: в підлітковому віці ще не сформоване критичне мислення. Через це зв’язок між мовою, спожитою інформацією та війною слабкий або взагалі відсутній. Підлітки не розуміють, як розмови російською можуть на щось впливати в контексті повномасштабної війни.
Ба більше, експертка наголошує, що навіть дитина з україномовної родини може переходити на російську поза домом, якщо її оточення чи друзі спілкуються цією мовою. Це зумовлено бажанням залишатися частиною групи та уникнути відторгнення.
“У підлітковому віці діти здатні до причинно-наслідкових зв'язків лише тоді, коли в сім'ї є роз'яснювальна інформаційна робота, без тиску. Коли в родині говорять про те, як працює російська пропаганда і як це впливає на українців — наприклад, про те, як Росії допомагають перегляди російського контенту в ютубі. Але це має бути не виховна робота. Батьки мають вести розмову з підлітком нарівні, щоб він був частиною дискусії”, — каже Голубицька.
Психологиня додає, що головне завдання дорослих — не тиснути на дітей, а створювати для них середовище, де українська мова асоціюється з успіхом, популярністю та перспективами. Тоді вони відмовляться від російської самостійно.
На російськомовних вчителів не скаржаться, бо батьки не готові конфліктувати
21 листопада в телеграм-каналі "Хороші Чернівці" опублікували відео, на якому чутно, як вчителька ображає учня через прохання перейти з російської на українську. Після вже згаданої образи "ну ти й скотина" педагогиня вдається до залякування хлопця, кажучи, що він відповідатиме на її уроці найбільше.
Цей інцидент трапився в Чернівецькому ліцеї №5 “Оріяна”. 1 грудня вчительку географії звільнили — це нам у телефонній розмові підтвердила директорка закладу Галина Абрам’юк. На запитання, чи були раніше скарги на цю вчительку, пані Абрам’юк відповіла коротко: “У мене звернень не було”.
Випускниця цього ліцею, яка попросила не називати її імені, розповіла, що вчителька географії й раніше переходила під час уроків на російську. Дівчина закінчила ліцей у 2024-му.
Лілія Коваленко разом із чоловіком, колишнім військовим, виховує двох дітей в Одесі. Старша донька Софія цьогоріч перейшла до четвертого класу. Втім, навчається вона вдома. Лілія обрала для дітей домашнє навчання, щоб створити для них абсолютно україномовне середовище. Адже в Одесі, куди вони нещодавно переїхали з Київщини, з цим виникають складнощі, каже жінка: між дітьми переважає російська й дитині непросто порозумітися з однолітками.
“Було таке, що донька підходить до якоїсь дівчинки на майданчику й каже: “Привіт, дружімо. Мене звати Софія”. Та дитина просто розвертається і йде. Каже: “Я тєбя нє панімаю”, — розповідає Лілія.
Перед початком нового навчального року Лілія вирішила знайти для Софії викладача скрипки. Про пошук вона написала у соцмережах, головною умовою було викладання українською. На її допис відгукнулася викладачка, ім'я якої Лілія не розголошує, і порадила вступити до Одеської школи мистецтв №11, де сама працює. У приватній розмові з цією вчителькою виявилося, що предмет сольфеджіо викладається російською. Лілія відмовилася, у відповідь викладачка порадила свою колегу, яка має приватну україномовну практику.
Жінка поділилася своїм обуренням щодо ситуації з мовою в соціальній мережі Threads. Після цього викладачка, яку Лілії порадили, відмовилась навчати дитину Лілії, наголосивши, що їй краще знайти “тотально україномовного” педагога.
У телефонній розмові з журналісткою нашої редакції директор Одеської школи мистецтв №11 Дмитро Фролов пояснив, що раніше предмет сольфеджіо й справді вів російськомовний викладач, але він начебто вже виїхав за кордон.
“Зараз у нас три викладачі, які прекрасно володіють українською мовою. Я даю вам стовідсоткову гарантію, що вони викладають українською”, — запевнив Фролов.
Публікація Лілії швидко набрала популярності й зрештою їй вдалося знайти музичну школу, де сольфеджіо викладають українською. Та сама жінка наголошує, що проблема російської в школах ширша й стосується не лише Одеси:
“Мене обурює сам факт. Вже 35-й рік Незалежності. Ми ж здобули її не вчора, рік чи п’ять років тому, — каже вона Суспільному. — У нас законодавчо закріплено: мова викладання в будь-якому державному освітньому закладі має бути українська. Це норма передбачена законом. І чому ж вона виконується абияк?”.
У відповідь на наш запит МОН наголосило: мовою освітнього процесу є державна, тобто українська мова. Це регулюється, зокрема, законами України “Про освіту” (стаття 7), “Про повну загальну середню освіту” (стаття 5) та “Про забезпечення функціонування української мови як державної” (стаття 21). Українська мова, додали в МОН, має застосовуватися в робочий час педагогічними, науково-педагогічними та іншими працівниками закладів та установ освіти. Порушення мовного законодавства можуть каратися штрафами, але такі випадки розглядає вже офіс Уповноваженого із захисту державної мови.
Офіційних скарг на порушення мовного законодавства в школах небагато. Це підтверджують дані, які нам надав у відповіді на наш запит Секретаріат Уповноваженого із захисту державної мови. У 2022 році зафіксовано 27 звернень, стільки ж — у 2023-му, у 2024 році — 25, а за перше півріччя 2025- го — 21 звернення.
Уповноважена із захисту державної мови Олена Івановська пояснює, що звернень небагато ще й тому, що батьки не готові конфліктувати зі школою. “Батьки рідко подають на вчителів скарги. Вони мають бути послідовними, виходити на відкритий конфлікт з адміністрацією, з учителем, якщо порушуються права дитини, — каже вона. — А багато хто просто закриває очі, мовляв, хай уже довчиться”.
Як пояснює мовна омбудсменка, вчителя за викладання російською можна притягнути до відповідальності за порушення закону “Про забезпечення функціонування української мови як державної”:
“Якщо правопорушення стається вперше, вдаються до попередження. Якщо здійснюється повторно — тоді від 3400 гривень штрафу. Але якщо системно, то йдеться вже про невиконання функціональних обов'язків. Тоді директор може винести своє кадрове рішення", — каже Івановська.
Під час нашої розмови омбудсменка зазначила, що за перші місяці її роботи на посаді Уповноваженої із захисту української мови випадків притягнення вчителів до відповідальності не було.
Що кажуть у профільних відомствах
Заступник керівника Секретаріату Уповноваженого із захисту державної мови Сергій Сиротенко вважає, що потрібно зробити системний моніторинг мовної ситуації у школах, підвищити обізнаність дітей і батьків щодо мовних прав, зробити зрозумілі інструкції, як подавати скарги на вчителів, які розмовляють російською в межах школи. Він наголошує: кількість порушень уже давно неспівмірна з кількістю офіційних звернень. Не менш важливим, на його думку, є й оновлення нормативно-правової бази.
“Є зареєстрований законопроєкт у Верховній Раді, який стосується забезпечення україномовного освітнього середовища. Він не вирішить усіх питань, але створить нормативно-правові підстави для вимог до учнів і до батьків — використовувати виключно українську мову на території закладів освіти. Це крок, який міг би також посприяти вирішенню або принаймні бути позитивним зрушенням у цьому напрямку”, – зауважує Сиротенко.
Заступник керівника Секретаріату Уповноваженого наголошує, що боротьбу з поверненням школярів до російської має очолити саме Міністерство освіти та науки. Але для початку йому треба бодай визнати, що така проблема існує.
“Я вважаю, що МОН мало б займатися цим значно серйозніше, системніше й активніше. Держава повинна взяти на себе лідерство зараз і активніше допомагати українському суспільству, адже мова – це нацбезпека, особливо з урахуванням сьогоднішньої ситуації. Без функціонування української мови в усіх сферах публічного життя Україні загрожує зникнення з політичної мапи світу як держави”, — додає Сиротенко.
Ми також звернулися з проханням про коментарі до МОН. Там відповіли, що в експерта, готового говорити про російську мову в спілкуванні українських школярів, у них немає.
