Роман "Фіш" – командир роти застосування комплексів мультироторного типу окремого загону спеціального призначення Lasar's Group Національної гвардії України. Повний кавалер ордена Богдана Хмельницького. За статистикою від командувача Сил безпілотних систем, Lasar's Group – один із найефективніших підрозділів БПЛА у складі Сил оборони України. Донедавна Lasar's Group був непублічним підрозділом, але нещодавно розповів про свої досягнення за період повномасштабної війни. І розкрив особу свого командира: ним виявився колишній телепродюсер Павло Єлізаров. Капітан Роман "Фіш", з яким поспілкувалося Суспільне, служить у Lasar's Group ледь не з самого початку його створення. Свого часу він був відповідальним за перше масштабування підрозділу до взводу з 30 пілотів. Ми поговорили про виклики, які стоять зараз перед українськими підрозділами БПЛА, переваги ворога та операції Lasar's Group. Відеоверсію інтервʼю дивіться тут.
Я думала, як мені познайомити з вами наших читачів і вирішила почати от із чого. Можливо, частина нашої аудиторії знає, що командувач Сил безпілотних систем Роберт Бровді (“Мадяр”) раз на місяць публікує статистику щодо уражень військової техніки противника та особового складу. Такі собі рейтинги. І от за підсумками жовтня, — це крайній рейтинг станом на зараз — ваш підрозділ на п'ятому місці з кількох сотень підрозділів БПЛА, що є в силах оборони України.
Ви є командиром однієї з рот у Lasar’s Group й стояли біля витоків цього підрозділу. Звучали цифри, що Lasar’s Group за ці три роки великої війни знищив техніки на 12 мільярдів доларів. А ви особисто підбили 500 одиниць важкої техніки ворога. Тож вас я точно можу спитати: як ви і ваш підрозділ прийшли до таких показників?
Як на мене, Lasar’s Group – це типовий підрозділ для війни в 2025-му році. По суті, це невелика автономна розвідувально-ударна група з усіма необхідними для виконання певних завдань інженерними рішеннями. І ця невеличка група може повноцінно замінювати одну зі структур великої військової машини, показуючи не гірші, а іноді навіть кращі, результати.
Унікальність у тому, що в підрозділі майже немає кадрових військових – ми всі цивільні. І, як і в цивільному житті, маємо в фокусі не процес, а результат. Певну ціль, до якої треба дійти, поставити далі нову ціль – і рухатись до неї.
Так у нас було з технікою, з цілями у вигляді закриття певної дистанції – ви ж знаєте, що кіл-зона постійно збільшується і є необхідність вдосконалювати свою техніку, щоб долати більші дистанції. Такі от виклики для нас ставали завданнями, ми їх вирішували – і в процесі отримали результат із великою кількістю знищеної техніки та інших цілей противника.
Чи можете ви сказати, на якому напрямку ви зараз працюєте? З чим безпосередньо маєте справу?
Lasar’s Group працює по всій лінії бойового зіткнення від Херсона до самого верху. Безпосередньо моя зона відповідальності – це напрямок Куп'янська, Сіверська, Костянтинівки й Покровська.
Що зараз є головним викликом у такій війні, як вона виглядає саме там?
Головний виклик на сьогодні – це, як на мене, боротьба за технології. Кожен день знаходяться якісь рішення, оновлення, покращення певної технології. Хто вміє швидко адаптувати й масштабувати це в межах застосування — той ситуативно, а іноді й на довгу дистанцію має перевагу.
Якщо говорити про нас, про українські БПЛА, — то в нас краще виходить брати комерційні рішення, швидко їх адаптувати й застосовувати. У ворога інший підхід – це більше бюрократична, важка машина, в якій завдання були вибудувані на державному рівні. Тому в короткостроковому плані ми маємо перевагу — але якщо ситуація затягується без змін, ворог отримує перевагу через свої системність, масштабність і можливість заливати в ці технології купу грошей.
Поговорімо трохи про те, на чому ви працюєте. У статті Forbes командир Третього армійського корпусу Андрій Білецький назвав вас “піонерами важких бомберів”. Ви ще в 2022 році почали працювати з великими ударними дронами, які можуть нести великий боєзаряд. Як ви до цього прийшли?
Мабуть, пан Білецький назвав нас “піонерами важких дронів”, тому що на момент, коли ми з ним знайомились у 2022-му році й тільки заявляли про свої наміри та плани, тоді була тема лише про “бомбери”. Далі вже ми трансформувались і відкрили нові напрямки.
Чому саме бомбери — я навіть питанням таким не переймався. У 2022-му російська техніка їхала великою кількістю, колонами. Ворог її тримав, не приховуючи — наче на парад ішли. І на той момент здавалось логічним просто прилетіти й скинути на цю техніку щось, що її пропалить, вразить або знищить. Це була легка здобич.
І це просто звичайна математика. Є, наприклад, 10 одиниць техніки. Щоб її уразити, треба 10 людей, які підійдуть і вистрілять у кожну одиницю, можливо, навіть не по разу, не промахнувшись і ризикуючи своїм життям. Але це може зробити й техніка, яка вартує 20 тисяч, 30, 50 – скільки б вона не коштувала, навіть втративши всю техніку, ти не втратиш нікого з людей. І зможеш відправити наступну техніку й повторити удар. Це ж здається елементарно базове розуміння.
Можете пригадати якийсь із перших випадків, коли ви прикрутили до дрона боєприпас, запустили його – і влучили в ціль?
Це були снаряди з РПГ (ручного протитанкового гранатомета — ред.). Перша ціль, яку ми вразили, була БМП. Далі був і танк уже, й “Урал”, і там інші цілі. Дуже добре пам'ятаю, як вкручували там "хвостик", як навчали екіпаж приготувати борт до злету. Требу було пояснити, як підключається електроніка, як дістати дрон із коробки, що куди прикрутити. А тоді злетіти, підлетіти, прицілитись, влучити. І далі це стало вже на потік, на постійну роботу по сьогодні.
Коли ми говоримо про роботу оператора дрона, розуміємо, що він перебуває на певній відстані від БпЛА. Але у вашому випадку, як я розумію, ми говоримо про те, що оператор вашого безпілотника перебуває – не знаю, чи ви можете назвати, на якій відстані, але на дуже великій відстані від лінії бойового зіткнення.
На безпечній дистанції.
Чи це якась унікальна ситуація? Як вам вдалося цього досягти? І чи досі це доступна для вас опція в нинішніх умовах війни?
Ця опція доступна, ми нею користуємось. І від самого початку думали, як мінімізувати ризики й покращити умови для роботи пілота. Тому що це доволі важка робота з точки зору контролю. Постійно треба слідкувати за великою кількістю показників, за ситуацією, за місцевістю. Людина має бути з високою швидкістю реакції, не кожному вдається працювати на “бомбері”.
І якщо ця людина сидить у бліндажі й "летить" під мінометними обстрілами, під прильотами тих же самих дронів, за, можливо, відсутності світла, тепла… А коли кожен рух стіком або випадкове натискання якоїсь кнопочки можуть призвести до зриву місії, – умови, в яких працює цей пілот, мають бути максимально комфортними. Тоді можна вже говорити про результативність і ефективність роботи. А коли оператор працює з бліндажа – то це вже добре, що вижив.
До того ж, наскільки мені відомо, зараз робота оператора БПЛА стає ще небезпечнішою. Вже відомі випадки, коли піхота ворога заходила на позиції операторів БПЛА, і вони мусили вступати в бій там, на місці. Специфіка вашої роботи наштовхує мене на запитання: чому не можна масштабувати цю практику на велику кількість операторів БПЛА? Щоб вони трималися на певній безпечній відстані.
Це масштабується, це не якась секретна технологія на сьогодні. Багато підрозділів це використовують. Але ще є командири, для яких треба проводити операцію за 5-10 кілометрів від своєї ділянки відповідальності, ближче до бійців. Таке мислення в чомусь виправдане. Але загалом на сьогодні завдяки технологіям можна вести бій повністю віддалено.
Це ми говоримо саме про важкі бомбери, чи не лише?
Не лише. На сьогодні і FPV, і літаки (дрони літакового типу, — ред.), і важкі бомбери… Ворог теж уже має доступ до таких технологій і застосовує їх.
Нацгвардія нещодавно оприлюднила відео, як ваш дрон висадився й проїхав 15 кілометрів на пускозаряджальній установці росіян. Розкажете трохи про цю операцію?
Так, вона насправді дуже коротка. Наш бомбер повертався з місії – вже розряджений, без боєкомплекту – і побачив по дорозі техніку в русі. Підлетів, роздивився, побачив, що це їде те, що ви назвали – “заряджалка”. Було швидко прийняте рішення посадити борт на цю установку. У кожного борта невелика кількість заряду передбачена для самознищення, якщо раптом він потрапить не в ті руки. Але для безпеки наших екіпажів зроблено так, що там є певний час відліку, який має пройти, перш ніж це спрацює.
Уся ця поїздка могла би бути коротшою, якби інженери зробили таймер спрацювання заряду менший і тоді, можливо, ми б цього не побачили. Але за цей час ми подивились цікаву подорож, цікаву зустріч “друзів” біля своєї техніки — ну й далі ви вже бачили, що було.
Немає змоги підтвердити, чи масштабним було ураження — але це було ефектно. Вони точно такого не очікували.
Останні рік-півтора ми чуємо, що важкої техніки в росіян відчутно поменшало. Чи ви це відчули? І як це змусило вас скоригувати свою роботу?
Техніки дійсно поменшало. Ворог повністю змінив тактику застосування із залученням важкої броньованої техніки. На сьогодні це просто разові поїздки для того, щоб перевезти піхоту. Завдання ворога – будь-яким чином транспортувати піхоту й засоби для ведення нею бою.
І раніше це було легко: можна було вишикувати колону броні – і гей-гей вперед. Почав ворог отримувати спротив у вигляді скидів з великих дронів. Був етап, коли він зробив паузу. У кінці 2023-го, на початку 2024-го ми фіксували вже останні нічні колони, якісь такі панічні спроби все-таки щось зробити. Але це все успішно розбиралось на шматочки.
Після паузи ворог вирішив спробувати [використовувати важку техніку] вдень – мабуть, провів логічну думку, що борт великий і вдень збити його може бути легше. Але тоді наша армія вже почала масово використовувати FPV на оптоволокні, яким не страшний РЕБ. Тандемна робота FPV й бомберів дала ще ефективніший результат і ворог зупинився навіть з ідеєю денних штурмів.
Зараз не буду казати, що взагалі техніки нема. Іноді є виїзди, є колони. Але маленькою кількістю — до п'яти одиниць — дуже рідко й тільки на певних напрямках, де це просто конче потрібно й немає можливості доїхати на стандартних на сьогодні мотоциклах, самокатах, великій та дрібній рогатій худобі й всьому іншому.
Якраз за кілька днів до нашої з вами розмови бачили це вражаюче відео, коли росіяни нам мотоциклах заїжджають у Покровськ. Це наче кадри з якогось постапокаліптичного фільму. Чи дійсно це робить їх відчутно менш вразливими перед роботою українських БПЛА?
На жаль, так. Ви ж бачите, що ворог підступний, хитрий, він аналізує. Такі от масштабні накати вони роблять якраз у туман, у погану видимість, у дощ, у сильний вітер — коли з тих чи інших причин нема "очей" з нашого боку. У них теж нема, але вони їм і не так потрібні. Вони собі тихенько рухаються: мотоцикл видає менше шуму, його не так чути, як там танк чи БМП, які завелась і десь їдуть, газують на швидкості.
Якщо дійсно у ворога поменшало важкої техніки, чи є сенс далі працювати на тих бомберах, до яких ви звикли?
Є, звісно. Ми їх теж адаптуємо під сьогоденні завдання. Якщо раніше ми знищували техніку, то на сьогодні ми робимо доставки як для себе, так і для інших підрозділів. Також це робота і по передньому краю (на лінії бойового зіткнення — ред.), і “діпстрайки” певного роду – наприклад, в один кінець, коли є можливість полетіти на 50-60 кілометрів.
Ми змінили тактику. Але ні в якому разі не відмовляємося від первинних завдань, які ми виконували. В будь-який момент готові летіти на техніку, на вже більші дистанції. Тому що починали ми з 3-4 кілометрів, тоді – 7, 10, 15 кілометрів. І так – постійний рух угору.
Це, мабуть, один з основних для вас викликів, – що ви маєте збільшувати відстань польоту?
Так.
Я пригадую, що не так давно, під час презентації на одному заході з військових технологій ваш командир розповідав, що ви, процитую: "Переїхали з кабінету, де є кава й комп'ютери, де ви працювали три роки, на лінію бойового зіткнення і зараз там формуєте дві роти FPV". Це ми говоримо про перехід вашого підрозділу від важких бомберів до FPV, чи це якесь доповнення до вашого арсеналу?
Це доповнення, це новий напрямок – FPV. Мені було цікаво, тому що я FPV ще до війни займався як хобі. Залишив, дійсно, роботу з віддаленого керування пілотів і поїхав на Донецький напрямок. Іноді — в окопі, бліндажі, а іноді – просто на місцевій КСП (командно-спостережний пункт, — ред.). Тобто в ту двіжуху, де FPV.
Ви також розповідали нам, що ваш підрозділ зараз потроху долучається до технології збиття ворожих шахедів дронами. Що ви можете про це розповісти?
Тому що ми з вами якраз записуємо це інтерв'ю після чергового масованого обстрілу – Києва, зокрема. Застосовувалися й шахеди. Ми ніби як знаємо, що є ця технологія – збиття шахеда дроном, але практично нічого не знаємо детальніше про цю роботу.
Наскільки ця технологія, у ваших очах як людини, яка вже тривалий час цим займається, є перспективною?
Технологічно в цьому є перспектива. Якщо просто подивитись із точки зору вартості, ефективності, можливостей, які має FPV-дрон, і порівняти з класичними видами зброї по збиттю тих самих "шахедів" і “Гераней”, то вважаю, що це доречно й ефективно.
В яких обсягах на сьогодні це використовується: який відсоток збиття FPV, який зенітними установками, який ракетами, – не володію інформацією. Для нас — це новий виклик, новий досвід. Сьогодні в нас якраз було перше збиття – саме в цю ось нічну атаку, про яку ви говорите. Бачу в цьому перспективу. Думаю, що треба рухатись і розвиватись в цьому напрямку.
Ще цікаво було б почути ваш погляд на, власне, "шахед". Чому саме цей тип дрона став зараз однією з фактично основних одиниць у їхньому арсеналі? Принаймні, що стосується ударів по цивільних містах, по об'єктах, наприклад, критичної інфраструктури.
Він недорогий відносно тієї ж ракети, може пролетіти велику дистанцію, пронести велику кількість вибухівки. І може бути маневреним. Тому його й далі використовуватимуть. Його адаптують під сьогоденні завдання, вішають на нього додаткове обладнання – камери, LTE-зв'язок додають, потужніший двигун, щоб швидше літав.
Це великий потенціал для росіян і вони продовжуватимуть вкладатись. Будуть його здешевшувати й робити більш ефективним, щоб ніс більше корисного навантаження, долав більшу дистанцію, менше щоб його чути було. Я впевнений, що розвиток у цьому напрямку буде для них пріоритетнішим, ніж у напрямку танків чи іншої стандартної військової зброї.
Донедавна ви були суперсекретними. Тобто ніби як знали, що в структурі Нацгвардії є підрозділ Lasar’s Group, але не було відео, скоріше легенди. Я добре пам'ятаю, як десь рік тому один із наших операторів підходив до мене й казав: "Олено, нам треба когось із Lasar’s Group записати". Але на той момент це було неможливо: ніхто навіть не хотів говорити про те, щоб, наприклад, поговорити з вами.
Нещодавно ж ви вийшли на світло. З'явилася велика стаття про вас і вашого командира Павла Єлізарова в журналі Forbes. Ви вже публічно дали інтерв'ю, виступили на заході, який стосується військових технологій. Для нас як для медійників було шоком, що командир Lasar’s Group – можна сказати, колишній медійник, телепродюсер, і що однією з перших ваших локацій була колишня студія відомого політичного ток-шоу “Шустер Live”.
Чому ви вийшли з цього режиму секретності?
Стикнулися з необхідністю ознайомити потенційний особовий склад із нами до моменту, коли їх мобілізують. Прочинили дверцята для людей, щоб було більше ясності та розуміння, що і як взагалі відбувається, як і з чого це складається. Всім постійно повторюю: для людини невідомість – це страх. Це якісь зміни, щось, можливо, до чого я не готовий – тому я цього боюся. І це логічно.
У нас була і є потреба в особовому складі. Треба масштабуватись, збільшувати кількість екіпажів. І тому певна медійність, ось це знайомство з аудиторією, в якій є потенційні бійці для нашого загону, стала доречнішою.
Інша причина — грошей би побільше хто б дав на дрони. Ось ви відео покажете, як ми знищили техніку – і знову хтось згадає, що Lasar’s Group усе-таки молодці й треба їм чимось допомогти ще.
Але всередині війська всі ж про вас і так давно добре знали. Очевидно, що командування НГУ про вас добре знає, командування Сил оборони. І є система державного забезпечення підрозділів дронами. Цього вам не вистачає для роботи?
Я можу пояснити це дуже коротко. Маю наразі певну кількість екіпажів FPV-напрямку, не буду називати цифру. Вони завантажені відсотків на 20, може навіть менше. А загалом підрозділ завантажений відсотків на 30, на 35. Тобто, якби нам просто на сьогодні дали більше дронів або більше грошей на ті дрони, – то ми б кожен день проживали ефективніше. Ми б сьогодні не на 30 відсотків погуляли б, а на 100 — і завтра, й післязавтра. І, можливо, менша кількість "шахедів" долетіла б [до цілей], менша кількість ще чогось [залишилося б неушкодженим].
Я поясню, чому запитую. Ми знаємо, що всередині війська для підрозділів БпЛА існує ця система, яку в народі називають “Є-бали”. От я згадувала про те, що ви — на п'ятому місці за підсумками жовтня. Очевидно, це мало би конвертуватися для вас також і в можливості купувати якусь техніку.
Так.
Ця система працює? Просто вам її недостатньо, так?
Вона, безумовно, працює, все супер. Але навіть коли ми були на першому місці — цих балів усе одно не вистачає. Це — як кешбек, він більше 5% не буває.
Я так зрозуміла, що у вашого підрозділу було власне виробництво важких бомберів, про які ми згадували. Чому в ньому виникла потреба? Адже, з одного боку, зрозуміло, що підрозділ може сам створювати те, що йому потрібно. А з іншого – можуть виникнути запитання щодо конфлікту інтересів.
Це трохи не мого рівня зона відповідальності.
Немає на сьогодні жодного виробника й рішення, коли приїде на фронт коробка, боєць дістане [з неї дрон], підключить і полетить. Це все в будь-якому разі потребує тих чи інших втручань. Ну, й звичайний, рядовий боєць не може взяти й довести це до ладу. Щоб дрон полетів і влучив так, як треба, потрібні певні люди з інженерними знаннями й іноді спеціалізовані прилади.
Я не кажу, що продукція інших виробників — фігня, ні. Вони всі молодці й роблять гарну справу. Але, на жаль, за певних умов, такої можливості немає. А потрібно, щоб дрон був як iPhone – легкий у використанні, без “глюків”, без проблем. Дістав – відпрацював, дістав – відпрацював.
І це стосується як дронів, так і — окрема тема – боєприпасів. Ми не підготовлені й на сьогодні не готові в цьому плані вести інтенсивну війну. Бо протитанкову гранату, мінометну міну, гранату Ф-1 можна адаптувати під скид чи просто привʼязати до дрона — але ж так не має бути. Це має бути максимально легка, з сучасних компонентів зроблена вибухівка – щоб та одиниця, яка буде його нести, змогла зробити це якомога далі і якомога швидше. Снаряд повинен мати правильну аеродинаміку — і тут ще треба працювати й працювати. А це я вам лише один пункт [із переліку вимог до снарядів] назвав.
Які переваги вам давала непублічність?
Спокій внутрішній. Але я не знаю, наскільки це правильно.
Мінус публічності дронових підрозділів у тому, що ми розповідаємо ворогу про свої результати, свої досягнення — і він це переймає. Ми втрачаємо ефект раптовості, коли щось придумали перші.
А ще я не знаю, які були в цьому плюси. Сказати, що це якісь питання безпеки особистої чи чогось такого — то ні, це точно не на першому плані.
Ваш командир Павло Єлізаров у статті Forbes сказав, що Україна “втратила свої козирі в цій війні, якими були добровольці та дрони”. Причину останнього він вбачає, зокрема, в надмірній публічності дронових підрозділів. Чи згодні ви з цим?
Розумієте, тут є межа. Можна викласти відео — але, можливо, щось треба заблюрити. В іншому випадку, можливо, взагалі не треба його викладати. Чи почекати й викласти в якийсь інший момент.
У нашого війська яка є проблема? Ми придумали щось, зробили один-два екземпляри, зняли відео. Виставили в телеграм – і через місяць чи якийсь інший час ворог застосовує це по нас масово.
Я не кажу, що треба тримати інформаційний вакуум. Ні, безумовно, треба якусь інформацію видавати. Але має бути золота середина — і ось цей коментар якраз про те, де цієї золотої середини нема.
Які ваші враження від того, як у напрямку БПЛА розвивається ворог? Був період, коли ми так впевнено говорили про те, що маємо тут перевагу, що ми креативніші. Зараз, мені здається, є багато прикладів, коли це можна поставити під сумнів. Ми бачимо – і ви про це говорили – як росіяни, наприклад, масштабують якісь наші успішні практики. У чому вони зараз дійсно сильні?
Як я казав раніше, це боротьба між тими, хто швидше або масштабніше знайде нове рішення. І якщо наш сильний бік – це кустарне, комерційне рішення: десь щось пригнати, швиденько купити, переробити [для військових потреб] й запустити, а у ворога це масштабно — то це ж діє ситуативно. Наприклад, у далекобійних дронах нам ще наздоганяти й наздоганяти [ворога]. А в наземних роботизованих комплексах я б не сказав, що в нас усе погано – навпаки, якщо порівнювати, у нас краща ситуація. Буде питання з якоюсь наступною технологією – новими радіочастотами, які дозволять кудись залітати далі й оминати РЕБ – ми точно швидше їх адаптуємо, замовимо, отримаємо й почнемо літати. Я не про наш підрозділ – про Україну. Ворог це теж зробить, але з часом.
Тобто це ситуативна війна за технологію, вона йде щодня і продовжиться. Це не значить, що все погано, вони вже краще, сильніше, далі літають — ні. Це значить, що в нас ще є час. Але якщо ми не будемо сидіти осторонь і продовжимо боротися.
Ми ще не досягли в цих технологіях стелі? Ви бачите, що є ще куди розвиватися?
Є, є. Купа варіантів розвитку від застосування й адаптації нових технологій до поєднання й комбінування в застосуванні з іншими родами військ, іншими класичними методами ураження. Це ж комплексний підхід: летить дрон-розвідник, летить дрон-бомбер, дрон в один кінець, дрон, який доставляє, їде НРКНаземний роботизований комплекс., там із неї стріляє кулемет, там вона забирає, там [гранатомет] АГС стріляє. Це все на сьогодні можна робити віддалено, не застосовуючи людей на полі бою, – просто різними дронами, сидячи, пультами керуючи. Наскільки в командира напрямку або бригади, або головнокомандувача, є фантазії правильно це все комбінувати й застосовувати — настільки буде перевага тут і зараз. Тільки так це працює.
Коли я готувалась до нашої розмови, говорила з різними людьми й мені сказали, що такого масового застосування важких бомберів, як у нас, немає. Виходить, у цій категорії ми таки маємо перевагу?
Так. [Що стосується] великих важких бомберів – ми на першому місці. Чому?
Так, щоб не підказувати ворогу, звичайно.
Я не знаю, реально не знаю. Не сказав би, що їх взагалі нема – вони є. Але це більш на кустарщину в них пішло.
Дивлюсь різні відео, фото з ворожих виставок на тему БпЛА – і там присутні бомбери, призначені як для логістичних цілей, так і для ураження. Можливо, якщо поєднати в кількості, наприклад, на одиницю ворога чи на одиницю особового складу — у нас точно буде більше. А тої кількості, яка є в них, можливо, їм достатньо. Може, справляються іншими.
Ваш підрозділ зараз набирає людей. Ви згадали, що це одна з причин виходу вас із тіні. Якщо говорити саме з позиції людини, яка потенційно може стати вашим бійцем – у чому ваша перевага?
Мабуть, одна з основних – що ми підрозділ БПЛА. У нас немає штурмових посад, немає мінометників, кулеметників. Можливо, це дасть людині більше впевненості, що ми її не кинемо в штурм чи не дамо автомат.
Нещодавно командувач Сил безпілотних систем анонсував великий набір: планують набрати 15 тисяч людей. Це ж теж конкуренція вашому підрозділу.
Скажімо, хтось із наших глядачів зараз розмірковує над тим, щоб долучитися саме оператором БПЛА — і дивиться зараз наше з вами інтерв'ю. У вас є можливість вигідно розрекламувати свій підрозділ.
Хм. Ну, дивіться, насправді будь-яка посада в “Лінії дронів” на сьогодні – це вже привід мобілізуватись і піти в армію. Це престижно, це цікаво. Люди, які там керують — це люди з певним складом розуму, підходом до справи. І мені, наприклад, цікаво в моїй команді, де люди розбираються, й ми можемо поговорити не про тачки й мотоцикли — а про дрони, їхні мотори, пропелери й польотні контролери. Це реально сучасні теми для спілкування, мені здається.
І будь-яка посада в напрямку БпЛА – і взагалі безпілотних апаратів, не обов'язково літальних, – це круто, престижно, цікаво. Це можливість заробляти нормальні гроші. Для молоді це шанс отримати гідні навички для гідного життя, для свого майбутнього життя — і ще й принести користь своїй державі. Що може бути краще? Я не розумію. Я не агітую йти саме до нас, я агітую людей, молодих людей вмикати мозок і рухатись у правильному напрямку.
Який набір характеристик, зацікавлень потрібен для того, щоб стати хорошим оператором БПЛА? Ви, наприклад, згадали, що ви й до, власне, включення у війну цікавились, наприклад, дронами. Чи це обов'язкова умова? Чи обов'язково бути, назвемо це так, “технарем”? Ви кажете, що у вашому підрозділі багато колишніх цивільних — який це спектр професій?
Це просто максимально різноманітні люди. Це водії, менеджери з продажів, дівчата з салонів краси. Це люди технічних професій – каменяр, тесля, штукатур, бетонщик. Люди з бізнесу — “темщики”, “криптовалютчики” — я впевнений, теж у нас десь є там у підрозділі.
Я всім кажу: це не навик чогось певного, це твої навички в житті. Наскільки ти швидко реагуєш, наскільки швидко думаєш, навчаєшся, адаптуєшся. Якщо є перелік із п'яти, десяти базових, банальних навиків, які мають бути в кожної розвинутої на сьогодні людини — я не бачу причини, чому це може не вийти. Питання тільки в тому, що хтось "полетить" через тиждень, хтось — через місяць.
Повертаючись до змагальності — ми з вами говорили про ці рейтинги за підсумками місяця. Як ви думаєте, це добре, що в цьому сегменті нашого війська є оця змагальність між підрозділами за результат?
Безумовно, так має бути. Має бути невеличкий латентний конфлікт між собою, щоб було бажання покращуватися, збільшувати кількість, піднімати якість. Це нормальна конкурентна історія, я вважаю.
Але при цьому, наприклад, Lasar’s Group якимись своїми секретами технологічними ділиться з дружніми підрозділами?
Звісно, ділимось. Ми не даємо це на загальний доступ, але кому треба, кому цікаво, до нас звертаються і, в принципі, все нормально.
Ви ж розумієте, технологію треба теж дати в правильні руки. Треба навчити, показати, як цим користуватись. Не кожен готовий це адаптувати.
Насамкінець поставлю кілька більш загальних запитань. Уже три роки ви берете участь в великій війні, на різних ділянках фронту. Станом на зараз які ви бачите головні виклики для українського війська, зокрема, для операторів БпЛА?
Головна проблема на сьогодні на полі бою – це "очі". З 2022-го кожен рік приходить осінь, туман, низька хмарність — і, відповідно, погана видимість. Ворог цим користується і захоплює під час такої погоди великі території. Немає на сьогодні рішення, яке б дозволило мати таку ж картинку, таку ж кількість інформації, як і за гарної погоди. Кожен рік усі знають, що настане момент із листопада по умовний там лютий, коли буде буквально пару днів гарної видимості, погоди — але все одно досі нема рішення. У всій нашій великій армії немає.
А принаймні якісь пошуки виходу з цієї ситуації тривають?
На сьогодні все, що є — це просто “мавік”, який низько летить і дуже недалеко бачить. Інших заходів на сьогодні немає. А в гарну погоду підняв літак на 2 кілометри — і гей-гей все видно.
Вихід із ситуації варто шукати якось централізовано — не знаю, на рівні якогось інженерного інституту? Чи знов-таки, це питання до того, що підрозділи мають якісь свої технології розробляти й масштабувати?
Вважаю, що двома шляхами треба йти. Кожен, у кого є ресурси, бажання й він знає, що в цьому напрямку робити, має розвиватись. Але в основному я вважаю, що це має бути рішення від виробників. Вони мають надавати свої розробки військовим, які тестуватимуть і допомагатимуть “допиляти” це до гарного, ідеального рішення. І далі постійно його покращувати.
Військові можуть подати потребу: нам потрібно це. Є таке завдання – як його закрити? А виробники знають це набагато краще. Тому круто, молодці, хто самі доходять до якихось рішень — але масштабно це не вирішено. І це проблема.
Чи ви бачите, як буде змінюватися робота оператора БпЛА в цій війні?
Я думаю, що колись просто стане більше автономності. Людський фактор буде відходити, втручання людини в роботу з дронами зменшуватиметься.
Вже китайці в комерційних рішеннях для своїх міст ідуть до того, що робиться автоматизована система, яка керує кожною одиницею. Хочеш літати на БпЛА по місту якомусь китайському? Купуєш безпілотник, ставиш його на місце, де ти його будеш тримати, реєструєшся, підключаєшся до загального сервера – і все. Хочеш полетіти – просто кажеш, звідки летиш і куди. На якій швидкості, яким маршрутом, з якими маневрами – вирішує повністю сама система, яка керує всіма такими літальними засобами. З'явився в онлайні ще один дрончик, на якому зараз хтось полетить, – всі інші дрончики вже про це знають. Вони враховують, що цей буде рухатись по такій-то траєкторії, тому не має пересіктись із тим-то. І що там за маршрутом буде міст, там ЛЕП-каЛінія електропередач. – ось це все враховує комп'ютер.
Чому так не може бути й у військових рішеннях? Чому той дрон не може сам летіти по якійсь сигнатурі, автонаведенню й ще чомусь? Вважаю, що майбутнє – за кваліфікованими операторами, які слідкуватимуть за цими процесами, бо повністю від людського фактора тут не відійти. Але для того, щоб підняти [в повітря] велику кількість дронів, не обов'язково буде необхідність у такій самій кількості людей, як зараз: летить дрон, пілот, штурман і ще там помічник, у кого як. Буде інакше: одна людина кнопкою, джойстиком запускатиме їх 10, 100, 300 – не знаю, яка у вас цифра в голові є.
Коли ви вступали в цю війну, уявляли, що будете в ній от щонайменше три роки?
Тоді такий хаос був, що про перспективу ніхто взагалі не думав. Я навіть на сьогодні далі, ніж на тиждень, не планую. Звісно, якесь розуміння [майбутнього] є, але ось конкретний план дій у мене – на тиждень, іноді навіть менше. Я знаю, що буду завтра робити, післязавтра. Ну, й що бажано б ще встигнути на цьому тижні.
Як ви почуваєтеся з цього приводу?
Я нормально. Ми — машини.
Насправді замахує іноді. Вже хочеться, щоб це закінчилось, щоб до чогось це прийшло. Але не хочеться ж і забити на все те, що було зроблено. Ось такий підхід.
