На Меморіалі "Дробицький Яр" у Харкові провели екскурсії для студентів. 27 січня у світі вшановують пам'ять жертв Голокосту — масового знищення євреїв нацистами під час Другої світової війни.
Цього дня 75 років тому війська українського фронту звільнили в'язнів Освенциму у Польщі. Він був найбільшим нацистським концтабором.

Одне з місць, де масово страчували євреїв в Україні, — це Дробицький Яр, каже директорка Меморіального комплексу Ірина Фєренцева.
Вона розповідає про одне з семи поховань, де розстріляли не менше 10 тис. євреїв.
"Це була яма довжиною 100 метрів і шириною 20 метрів. Біля впадини ставили людей і розстрілювали. Харківське гетто не було схоже на інші, європейські, на території яких були навіть театри. У Харкові це були напівзруйновані бараки, без вікон, без дверей, без опалення. І у цих бараках розстрілювали за найменшу провину".

Наказом у грудні 1941 року переселяли євреїв до гетто на території Тракторного заводу. 13 років тому будівельники знайшли залишки 150 людей, які мешкали в одному з бараків. Їх перепоховали, каже Ірина:
"Це були діти від 10 до 12 років. Навіть однорічного віку. Серед предметів, які там були знайдені, залізний кухоль, ложка, ґудзик. Був знайдений шматочок напівзгорілого молитовника на івриті".
Масові розстріли у Дробицькому Яру почалися з 27 грудня 1941 року.
До початку Другої світової на Харківщині мешкало понад 130 тис. євреїв. Перед окупацією більшість виїхали, лишилися переважно у Харкові, каже дослідник голокосту в Україні Юрій Радченко:
"Харківські євреї і євреї Харківської області були вбиті здебільшого у тих місцях, де вони жили і дуже примітивними засобами. Це розстріл. Частина людей також була вбита за допомогою газового автомобіля — газвагену. Ці гази, які перероблюються двигуном, направлялися за допомогою шлангу всередину, там де були люди".
Близько 400 людей загинули у Синагозі у центрі міста, розповідає Радченко:
"Здебільшого це були люди похилого віку, хворі. І вони там померли від холоду, від голоду за декілька днів".


На Меморіалі — понад 9 тис. імен загиблих людей, які вдалось встановити. Зберігають тут фото, вірші та щоденники.
"Діти приїхали на екскурсію і залишили свої улюблені іграшки на пам'ять тим дітям, які у своєму житті, на жаль, так і не награлися. А коли з'явилася зала, ми виставили ці іграшки. Діти підходять до мене і кажуть — а можна і ми залишимо? І ця колекція поповнюється", — каже Ірина Фєренцева.