23 лютого регіональне радіо в Дніпрі, наразі знайоме слухачам як Українське радіо Дніпро, відзначає свій ювілей – 100-річчя. Радіо, яке було засноване як державне, уже дев'ять років працює як одна з платформ Суспільного мовника.
Раніше Суспільне поспілкувалось з колишніми спіробітниками й ветеранами регіоного радіо. Вони розповіли про становлення й традиції першої радіостанції на Дніпропетровщині, про роботу в умовах жорсткої цензури й пізніше – за часів "перебудови" та Незалежності. У цій добірці – історії трьох із них.
Журналістка Таїсія Ковальчук: "Мені пощастило, що працювала в художньому об'єднанні"
Журналістка й ведуча Таїсія Ковальчук пропрацювала на обласному радіо 35 років – з 1973-го по 2008-ий рік. Вона розповіла: свій шлях на радіо розпочинала з новин.
"Тоді радіо було структуроване за профілями народного господарства, як кажуть. Були новини, була сільгоспредакція, редакція промисловості, редакція пропаганди, літературна, для дітей і молоді, музична редакція, редакція листів і редакція оголошень та реклами. І мене запросили в редакцію новин. Я в новинах вела такий розділ, як культура, мистецтво, література, новини культури, культурно-мистецького життя області. Мені це подобалося, але була, як кажуть, на підхваті: куди треба було, туди і їдеш. Прийдеш на ферму, а там – полоще дощ. У тих черевичках модельних намагаєшся пробратися до доярки, бо треба ще репортаж зробити", – розповіла журналістка.
12 років роботи в інформаційній програмі, зазначила вона, – це майже "гарячий" стаж.
"Прийду у білих черевичках на шпильці та в такій сукенці. Ну як, на роботу ніби непогано хочеш виглядати. Прийду, а мені кажуть: "Так, ноги на плечі, "Репортер" в руки і на завод Петровського, репортаж, бо там відкривають якесь автоматичне керування доменним процесом, туди. Я туди приїжджаю, і там по гвинтовій цій драбині, по оцих сходах мені треба видряпатися на шпильках аж нагору. Ну, нічого, робила, виходила, вилазила", – розказала вона.
Пізніше, близько 20 років поспіль, Таїсія Ковальчук очолювала об’єднання художніх програм обласного радіо. Найпам’ятніші із записаних інтерв’ю – з В’ячеславом Чорноволом, Левком Лук’яненком, Ігорем Юхновським, братами Горинями, донькою Романа Шухевича Марією.
"Мені просто пощастило, що працювала в художньому об'єднанні — література, мистецтво, народна творчість. Воно якось, з одного боку кажуть, що це ніби й далеко від політики, але якось мій колега сказав: "Ви – більша редакція пропаганди, ніж моя редакція пропаганди". Так воно, може, і є", – розповіла Таїсія Ковальчук.
Її голос лишився впізнаваним для слухачів старшого покоління, розповіла радіоведуча.
"Бувають такі випадки, що ти зайшов у магазин і старшого віку жінка, коли я звертаюся, каже: "Я цей голос десь чула". Якщо раніше я трохи соромилася, то вже я в такому віці, що почала говорити, що так, чули. Це, кажу, я працювала на обласному державному радіо", – сказала Таїсія Ковальчук.
Диктор Володимир Пасічник: "Радіо мене зробило володарем власного голосу"
Володимир Пасічник – теле- і радіоведучий, "легендарний голос Придніпров'я". За йогословами, у 1976 році, коли він прийшов працювати на обласне телебачення, його помітили з радіо й запросили на підміни – начитувати новини, а деколи – передачі.
"Мені дуже допомагало оточення. Радіо – це невеликий колектив, і там одна сім’я. Що цікаво, що коли ми працювали там, то всі, хто приходив, з величезним задоволенням слухали українську мову. Видатні академіки були, були народні артисти. Проходили і генеральні директори, проходили й видатні люди з металургії. Всі відомі люди України й не тільки України – вони були на ефірі", – розповів він.
Володимирові Пасічнику довелося працювати не тільки в студії, а й "у полях" – записувати інтерв'ю, робити репортажі.
"У нас були "Репортери"(важкі бобінні або касетні диктофони – ред.). Я ще працював із "репортерами", які з 15-хвилинною бобіною. Потім касети ще були, потім з'явилися касети, ми називали "конверсія". Потім з'явилися вже маленькі, "мильниці". Ну, а потім вже цифрове з'явилося… Коли записували, як кажуть, було і "кроликів" згадую (комік-дует “Кролики” – ред.). Людина, яка почуває себе впевнено на робочому місці… Але коли перед ним мікрофон, то одразу починаються – те, про що в "Кроликів" було. Починає людина вагатися, чи правильно каже, а особливо ще з огляду на те, а що скаже керівництво", – розповів Володимир Пасічник.
У ті часи на радіо, за словами диктора, панувала жорстка цензура. Без підпису цензора нічого не могли дати в ефір.
"На Карла Маркса, 56 – це біля “Асторії”, там знаходилася цензура, туди відвозили матеріали перед тим, як їх на ефір відправляти. І там вичитували, і підписували, що можна, що не можна говорити. Наприклад, не можна було називати прізвище військового званням майор і вище без цензури. А капітанів можна було так, самим називати без цензури", – зазначив ведучий.
Радіо навчило його володіти голосом, а ще – дружити, розповів Володимир Пасічник.
"Радіо мене зробило, як вам сказати, володарем власного голосу. Я міг зображувати власним голосом дитинку, міг тваринку, міг ворону, міг тигра. Що треба було для передачі, ті голоси у мене й були. І саме там я відчув себе розкуто. Радіо – це, звичайно, рідний дім. Ми там всі свята відзначали. Ми їздили по гриби всім колективом майже. Ми були однією родиною", – сказав він.
Звукооператорка Тетяна Дацева: "Люди так сміливо розмовляли, стільки всього сказати хотіли!"
Тетяна Дацева пропрацювала на радіо 45 років. 1972 року вона закінчила технікум автоматики та телемеханіки й за розподілом мала їхати до Києва, але змінила столицю на радіо в Дніпрі. За її словами, не жалкує зовсім.
"Ішла я вулицею Сірка і думала: "Це ж мій перший робочий день, а який же буде останній, цікаво?". Я дуже запам’ятала оцей момент. Мене провели в центральну апаратну, де я повинна була працювати. Велике таке приміщення, з апаратурою добротною, ще чеською. Тоді ж було живе мовлення: диктор сідав в студію, я сідала в своїй апаратній за магнітофон, "огромезні" тоді ще були магнітофони, лампові були такі, добротні, і плівки були, які змотувались на бобіну залізну і тримались лише завдяки натягуванню. Коли вона довго лежала або магнітофон недобросовісно працював, у нас ці середини випадали й тоді ми отримували величезний брак", – розповіла про початок роботи на радіо Тетяна Дацева.
Жінка зазначила: їй пощастило працювати на радіо, коли там вели ефіри корифеї – Валерій Хованський, Лідія Аведикова, Валентина Рускевич та інші.
"Ще хочу розказати про наших дівчат, які збирали пісні ще в часи, коли пісні були заборонені. Вони знаходили такі пісні, на кшталт, “Лента за лентою”, “Ой у полі червона калина” – це ж були пісні, за які можна було потрапити до тюрми. Квітку Цісик я вперше почула у них, вони зберегли, шукали. У нас у фонотеці працювала Альона Верещагіна. Так от. Одного разу прийшов циркуляр та знищив всі українські пісні, думи, все познищували, але Альона, ризикуючи своєю роботою, сховала ці пісні", – розповіла радійниця.
За словами Тетяни Дацевої, її дуже захоплював процес монтажу – так званої "чистки" – аудіозаписів.
"Мені дуже був цікавий процес цієї чистки, щоб з твоїх рук виходило чисте та красиве мовлення. Тоді ще якось було так, що люди не вміли розмовляти. Ми приїжджали у село чи на завод, і люди мовчали, не знали, що казати. Вони боялися чогось. І от їм казали, щоб казали так і так, і вони повторювали. Ближче до перебудови люди стали сміливіші, і орієнтовно у 1991 році людей вже не можна було зупинити. Люди так сміливо розмовляли, стільки всього сказати хотіли!" – сказала жінка.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
