Тарас Качка — заступник міністра економіки та учасник переговорів зі США щодо угоди про надра. Суспільне поспілкувалося з ним після повернення української делегації із Вашингтону, де сторони підписали документ про створення інвестиційного фонду відбудови. Про його структуру, "заохочення" США надавати зброю та про причини занепокоєння депутатів напередодні ратифікації угоди — в інтервʼю з Качкою.
Суспільне довгий час намагалося зв'язатися з вами та з вашими колегами із міністерства, аби дізнатися більше деталей про угоду, однак кілька місяців ви зберігали режим тиші у медіа. Чи могли б ви зараз розповісти про залаштунки переговорів, з приводу яких пунктів було найбільше дискусій?
Найскладніша історія в цій угоді — її архітектура. Ідея американської сторони — створити інвестфонд з використанням права штатів Делавер та Нью-Йорк — не до кінця вписується в рамки роботи урядів. Такий формат доречний в корпоративному світі.
Але нам вдалось відокремити все, що стосується України — як держави, в міжурядовій угоді, яку підписали 30 квітня і подали на ратифікацію до Верховної Ради. Корпоративну складову ж врегулюють угодами між Агентством з питань розвитку державно-приватного партнерства та американською корпорацією Development Finance Corporation, які спільно створюють фонд.
Ми домовилися про істотні умови цих договорів, чітко розуміємо, як формуватимуться внески, розподілятимуться доходи й прибутки. Це дозволяє нам досить сміливо говорити про те, як це працюватиме, попри те, що це станеться лише після ратифікації Верховною Радою (Парламент ратифікуватиме міжурядову, тобто політичну, угоду, яку підписали 30 квітня в США. Ще дві додаткові, технічні, угоди підпишуть пізніше, втім їх не треба ратифікувати — ред.).
Це була інтенсивна робота, бо політичний контекст залучення США до підтримки України у війні, а також політичні пріоритети адміністрації президента Трампа дуже стискали час. Саму угоду ми вперше побачили за 70 днів до підписання, а реальна робота над конкретним текстом почалася фактично у квітні. Один із раундів переговорів тривав понад 20 годин, без перерв.
Ми бачимо відгуки зі США: для них це надзвичайно важлива угода не лише географічно, не лише щодо обсягів, а і як прояв нової міжнародної політики США.
Публічним став лише один документ, міжурядова угода. Коли оприлюднять решту? І чому з ними не ознайомили депутатів?
Ми проводимо зустрічі з народними депутатами. Вони розуміють, що ми не хочемо робити акцент на тому, що вони дають згоду на контрактні зобов'язання, які будуть викладені в технічних угодах. Нам потрібно, щоб ВР погодила міжурядову угоду, що дозволить створити фонд. У нас чітке відокремлення того, що має ратифікувати Верховна Рада, а що має залишатися на корпоративному рівні. При цьому, депутати зберігають право парламентського контролю.
Як працюватиме цей фонд? Як він буде наповнюватися і з українського, і з американського боку?
Фонд — це не якась організація, куди наймуть людей, які чимось керуватимуть. Є українське Агенство з питань розвитку державно-приватного партнерства та американська корпорація DFC. Обидві — державні утворення, між ними створюються права та обов'язки, що визначають, як формуються внески, розподіляється прибуток. Якщо говоримо про управління фондом, фактично — це три українських та три американських менеджери — які ухвалюють рішення щодо інвестицій.
Україна робитиме внески у вигляді майбутніх платежів з продажу ліцензій на видобуток корисних копалин. Умовно, відкриють нове родовище за нової ліцензії, із нього почне сплачуватись рента до бюджету, і її половину ми можемо передати у фонд. З найбільшими очікуваннями, це близько 1-2 млрд грн на рік.
З боку США, ми отримуємо так звані стартап-гроші, щоб запустити фонд. Можливо, будуть надходити якісь додаткові кошти, залежно від агресивності інвестиційної політики фонду. Водночас ми створили можливість, щоб майбутню військову допомогу з боку США могла зараховувати як внесок до фонду. Розмір внесків, що планують вносити сторони, створюватиме преференції у розподілі прибутку. Отримані гроші фонд може інвестувати як у видобуток корисних копалин, так і в інфраструктуру, відновлення, не раніше, ніж за 10 років після початку його функціонування.
Чи можете ви підтвердити, що внесок України за рахунок доходів стосуватиметься не лише нових, але і так званих сплячих ліцензій?
Безумовно, вони згадані в міжурядовій угоді. Це була політика уряду. Якщо протягом 10 років не використовується та чи інша ліцензія, яка може працювати в промислових цілях, ми зацікавлені в тому, щоб її видали наново і вона приносила прибуток як Україні, так і фонду.
Ця угода, як ви раніше говорили, заохочує надання зброї, але не надає безпекові гарантії. Поясніть, як це працюватиме.
Ми насправді не зав'язували ці два треки, а лише додали ще один інструмент — заохочення. Якою буде допомога — побачимо. Цим займаються всі, зокрема президент. Він на пресконференціях говорив про амбітні запити щодо систем ЗРК Patriot та інших речей (за рахунок внеску США до інвестиційного фонду — ред.).
Зрештою, саме факт підписання міжурядового договору, можливо, випадково, але збігся з рішенням США щодо комерційного продажу зброї Україні.
Чи могли б ви розтлумачити питання податкових пільг? Які сторони звільняються від сплати податків і чому?
В угоді йдеться, що основна діяльність фонду буде відбуватися на території України. Це базове правило, яке важливе для багатьох аспектів роботи фонду, але для податків особливо. Відповідно, маємо підтвердження з боку США, що вони звільняють українського партнера від сплати податку.
В Україні Податковий кодекс передбачає, що якщо Верховна Рада дає згоду на такі звільнення, вони працюють. Тобто, процедури в нас є. Але угода потрібна, аби підтвердити, що фонд може користуватися пільгами, які передбачені Податковим кодексом України. Ми передбачили той їхній обсяг, які надаємо в таких випадках стандартно.
Нещодавно ми надали такі пільги французькій агенції розвитку. Міжнародні фінансові інституції теж користуються ними. Тому тут звичайна практика, ми не створюємо додаткових преференцій саме для цього фонду.
Угода передбачає врегулювання спорів між сторонами лише переговорами й консультаціями. Чому не має варіанту судового врегулювання?
Для міжурядової угоди це найбільш прийнятний формат, бо ми говоримо про гарантії, які діють доти, доки є згода між сторонами. І змусити, наприклад, надавати податкові преференції через арбітраж, якщо ми щось порушуємо, не ефективно.
Натомість на корпоративному рівні діятимуть конкретні процедури арбітражного розгляду, щоб не залежати від національних судів ні США, ні України. Тому якщо і будуть якісь непорозуміння, то більше на рівні корпоративних угод, а там в нас вже є домовлені арбітражні процедури.
Якщо говорити про видобуток копалин, чому в угоді немає згадки про компенсацію можливої екологічної шкоди? І чи врегулюють це питання інші документи?
Вся діяльність щодо видобутку буде відбуватися відповідно до українського законодавства, що передбачає оцінку впливу на довкілля при старті таких проєктів. Фонд не буде задіяний в операційній діяльності. Вплив на довкілля — це питання компетенції України, нашого права. Це не є питанням діяльності фонду, тому про це і не йдеться в жодній зі статей угоди.
Як угода корелює із покладами копалин на окупованих територіях? Чи обговорювали це з американською стороною?
Ми не ділили території на окуповані та неокуповані. В преамбулі написано, що ми говоримо про всю територію України, тому тут нема дискусії.
Де буде діяти фонд операційно — це теж ще не обговорювалося. Скоріше, це питання наступних етапів створення фонду, але в принципі, воно не було суперечливим.
Насправді, тут спільне розуміння, що територіальна цінність України поважається. Окупація РФ є фактом, і рішення фонду будуть випливати з цього.
