Микола Поляновський, 42-річний викладач Житомирського музичного фахового коледжу імені Віктора Косенка, головний сержант і командир відділення кулеметного взводу 151-ї окремої механізованої бригади загинув 2 серпня 2024 року на Покровському напрямку.
Світлана, дружина Миколи, розповіла Суспільному про чоловіка-музиканта та військового, тіло якого не можна забрати з поля бою.
"Просто територія окупована і не можуть туди зайти наші військові. Це такі реалії нашого життя жахливі", — сказала жінка.
Світлана Поляновська, дружина Миколи, розповіла, що чоловік закінчив Житомирський музичний фаховий коледж, Харківський державний університет мистецтв імені Котляревського, Державну академію керівних кадрів культури і мистецтв. Вісім років Микола працював у військовому оркестрі у Чернігові, 10 років — у Житомирському музичному фаховому коледжі. Він був викладачем, лауреатом всеукраїнських конкурсів, засновником міжнародного фестивалю інструментальної музики "Сонячні кларнети".
"Музикант був справжній. У нього багато учнів. Хотіли у нього навчатися. Було багато планів, які не здійснилися, на жаль. Якщо він щось вирішив, його переконати було неможливо. Як почалася повномасштабна війна він не міг сидіти на місці.Він мені сказав: я не можу сидіти вдома і нічого не робити, я маю вас захищати. У нього вже було звання на той час, бо він у військовому оркестрі служив. Я старший сержант, я маю вас захищати, свою Україну, я піду", — зазначила Світлана.
На початку березня 2022 року Микола пішов до ТЦК записуватися добровольцем.
"Йому сказали поки що посидіти вдома. І от на початку травня, на його день народження принесли йому повістку прямо додому", — розповіла дружина військового.
10 травня 2022 року Миколу мобілізували до 30 окремої механізованої бригади. Світлана розказала, що у квітні 2024 року чоловіка відправили у зону бойових дій на Покровський напрямок. Він служив у складі 151-ї окремої механізованої бригади у кулеметному взводі.
"Змінив кларнет на кулемет. Він там стріляв. На навчаннях трохи побув. Він сам був інструктором. Його призначили командиром відділення, бо дуже був відповідальний. Він був головним сержантом і командиром відділення кулеметного взводу", — сказала Світлана.
За її словами, вони щодня були з чоловіком на зв'язку.
"Казав, що дуже жахлива ситуація, я не очікував, тут пекло, таке робиться. Дуже важко. Він мені писав: "Я вже не можу нести кулемет. Я не витримую". Я його весь час підтримувала. Це був найгарячіший напрямок Покровський. Він мені писав, що витягнув своїх солдатів, виніс поранених. Мені побратими ще писали. пізніше, що завдяки Миколі врятувалися декілька людей, які б не вижили", — поділилася Світлана.
Востаннє жінка розмовляла з Миколою телефоном 11 липня 2024 року.
"Тоді він сказав: "Я їду, я вас люблю — тебе і доцю, я їду на позицію". І все. Це останній був дзвінок", — сказала Світлана.
13 серпня Світлана отримала сповіщення про те, що Микола зник безвісти.
"Я дізнавалася по своїх каналах, що він був поранений. Якщо не забрали тіло, то вважається безвісти зниклим. І побратими мені зізналися, що він був поранений, мав легке поранення в ногу. Він продовжував відстрілюватися, дуже тримався. І потім, коли чекали евакуацію, він загинув", — поділилася дружина загиблого захисника.
Підписуйтеся, читайте, дивіться новини Житомирщини на наших платформах тут:
Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube | WhatsApp
