Андрій Хом’як з Житомирщини — ветеран війни. З початком повномасштабного вторгнення він пішов служити до ЗСУ. 22 березня 2022 року Андрій отримав поранення під Києвом і втратив обидві ноги. Після лікування в столиці він пройшов реабілітацію та протезування в Ізраїлі. Зараз Андрій має власний бізнес, виготовляє декор з дерева.
Андрій Хом’як розповів кореспондентам Суспільного про події 22 березня 2022 року: на вулиці Прирічній, на набережній Дніпра, у напрямку Вишгорода тривав наступ на місто. Андрій служив в артилерії, займався підготовкою бойових розрахунків.
"Нас здали: місцевий житель з висотки, за даними СБУ. Прилетіли касетні міни. Відкрите поле, нічого немає. Перша міна впала, збила мене з ніг, я впав. А друга потрапила прямо між ноги. Ногу відразу відірвало. Я не знепритомнів. Просто повернувся, бачу — нога лежить окремо. І розумію, що її відірвало. Адже я ж просто так до вуха не діставав? Я лежав, хлопців евакуювали, а я води захотів. Дістав хрестика і тримав його. Покликав хлопців: "Дайте води хтось". Хлопці були в шоці, вони думали — все", — пригадав Андрій Хом’як.
За словами ветерана, після поранення його ставлення до лікарів і медицини змінилося.
"Лікарі робили все можливе. Взагалі, моє ставлення до медицини змінилося. Лікарі — дуже талановиті. Ми приїхали на Оболонь, де була лікарня для надання першої допомоги. Мене перевозять на візку, а навколо дуже багато поранених хлопців. Я лежав на животі, на спину покласти не могли. Бачу, що всюди повно хлопців. Лікар підходить, зрізає мій одяг і каже: "Тут усе, треба рятувати тих, кого можна". Але я ж по дорозі вже налаштувався, що все буде добре. Хватаю когось за руку — не пам'ятаю, чи то анестезіолога, чи медсестру — і питаю: "Що він таке каже? Я буду жити!" І цей анестезіолог відповідає: "Чого стоїмо? Він бореться, давайте і ми поборемося", — розказав Андрій.
Андрій Хом’як розповів, що через неможливість зупинити кровотечу лікарям довелося прийняти рішення про ампутацію другої ноги. Після цього він пройшов реабілітацію в Ізраїлі.
"Ще ця нога була. Я прийшов до тями, мені кажуть: "Андрію, у тебе дуже складна ситуація з цією ногою. Ми не можемо зупинити кров, її потрібно ампутувати, щоб ти жив". Я відповів: "Так, ампутуйте, чого ви мене питаєте?" Реабілітація тривала довго, це було складне протезування, і ніхто не хотів братися за це. Але мені допоміг Ізраїль. В Ізраїлі дуже класна реабілітація і ставлення. Мені дуже сподобався Ізраїль",— сказав ветеран війни.
З вересня 2023 року Андрій керує автомобілем з ручним керуванням.
"Це німецька розробка — ручне керування для людей з особливими потребами. Є гальма, є газ. Встановлюється дуже просто, не потрібно нічого переробляти. Автомобілем може користуватися як звичайна людина, так і людина з інвалідністю. Але ця система не така вже й доступна — її вартість складає 1000 євро. Ми хочемо спільно з людьми, можливо, хтось нас підтримає. Є токарі та інші фахівці, які хотіли б долучитися до цього, щоб встановлювати це обладнання хлопцям і зробити його доступнішим", — говорить Андрій Хом’як.
За словами Андрія, автомобіль для нього — це як другі ноги, можливість бути частиною суспільства і не залежати від інших.
"Куди потрібно — туди поїхав, і жодних проблем. Не сидиш у селі, не зникаєш там. Бо це справді проблема. Хлопці живуть, не бачать людей, і люди їх не бачать. Вони не знають, що відбувається. У нас понад триста тисяч ампутантів, але їх ніде не видно", — поділився ветеран війни.
Андрій Хом’як працював таксистом, розповів, що деякі люди дивувалися, коли бачили, що у нього немає ніг, а дехто навіть лякався.
"Їде пасажир, і коли світло падає, він дивиться туди, де мали б бути ноги, і лякається. Але, до речі, люди реагують дуже нормально, навіть класно. Вже звикають до таких ситуацій: на заправках, в інших місцях. Так, є ті, хто лякається, але коли нас буде більше, все буде нормально. Це реальність, від неї не відмовишся. Важливо, щоб всі це бачили і не сиділи вдома, а вирішували питання: з пандусами, з автомобілями. Хочеться знову відчувати самостійність. Я не хочу, щоб продавчиня затягувала мене в магазин. Це неприємно", — сказав Андрій.
Ветеран розказав, що ніколи не акцентує увагу на тому, що у нього немає ніг, адже важливо вчитися жити самостійно і виконувати свою роботу.
"Мої близькі, знайомі, друзі часто забувають, що у мене немає ніг, бо я на цьому не акцентую уваги. Треба залишатися чоловіком. Не варто грати на цій ситуації чи використовувати її в родині — це нічого доброго не принесе, реально. Усі втомляться, а ти нічого не навчишся, бо хтось інший все зробить за тебе. Треба звикати до соціуму і щоб люди звикали до нас", — говорить Андрій Хом’як.
Андрій ділиться, що після всього пережитого почав жити кожен момент свого життя на повну.
"Мені здається, ми стали більше жити, саме жити. Особисто я точно. Життя — це кожна мить. І не варто шкодувати про щось чи перейматися дрібницями, які насправді не впливають на наше життя, хоча ми через них часто переживаємо. Сваримося з кимось, ображаємо когось — це все таке непотрібне. Люди часто кажуть, що втомилися. Я це чую постійно. Але важливо не забувати, що наші хлопці тут відпочивають, де вони втомилися — це треба пам'ятати", — сказав ветеран війни.
Андрій Хом’як у розмові з кореспондентами Суспільного поділився своєю мрією — щоб його справа повноцінно запрацювала і розвивалася.
"Я мрію, щоб моє виробництво запрацювало на повну. Ми зараз тільки на стадії розвитку, але я хочу, щоб у мене працювало багато хлопців з різними обмеженнями. По-перше, це дасть можливість працювати в колективі, де всі мають подібні проблеми, і це нормально сприймається. По-друге, у кожного буде пристосоване обладнання: немає лівої руки — обладнання для цієї сторони, немає правої — для іншої. Я сам був на волоску від смерті, мене навіть залишили на полі, бо думали, що я мертвий. Але я вижив, і думаю, що це не просто так. У цьому є сенс, є якась мета. І я бачу своє покликання — допомагати хлопцям", — поділився Андрій.
Підписуйтеся, читайте, дивіться головні новини Житомирщини на наших платформах:
Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube
