Військовослужбовець Микола Заєць з Житомирщини провів два з половиною роки в російському полоні. 24 серпня 2024 року його обміняли, а 17 вересня рідні, друзі та сусіди зустрічали його у рідному селі Хичів. У коментарі Суспільному його мама Світлана Заєць розповіла куди зверталася, аби звільнили сина, його життя у полоні та емоційний момент повернення додому.
Воїн Микола Заєць народився у селі Хичів Новоборівської громади на Житомирщині. Певний час родина жила у місті Коростень, але пізніше повернулася до рідного села. Микола навчався у Новоборівському ліцеї імені Василя Лунька, а 10-11 класи закінчував у Рижанському ліцеї.
"Після закінчення ліцею він вступив до Вищого професійного училища Департаменту поліції охорони у Вінниці на спеціальність охоронника. Після завершення навчання поїхав до військкомату. У 2021 році Миколу мобілізували з рідного села Хичів і він пішов на строкову службу у ЗСУ", — розказала Світлана Заєць.
Мама Миколи Зайця розповіла, що воїн потрапив у полон 20 березня 2022 року, коли був солдатом строкової служби.
"Коли почалося повномасштабне вторгнення він знаходився в частині у Бучанському районі, село Гурівщина. Три тижні наші хлопці воювали, відбивалися. Десять чоловік з його частини загинуло, серед них і товариш мого сина. А всі інші військові билися до останнього, але потрапили в полон. Їх взяв російський спецназ. Якщо подивитися на фото тієї частини, то там нічого не залишилося. Все повністю розбомблене та зруйноване", — сказала Світлана.
Зі слів Світлани Заєць, побратими Миколи розповідали, що він підбив російський танк, чим врятував життя своїм товаришам.
"У них було одне РПГ і Микола мені розказав: "В мене, мамо, був один шанс і один постріл, бо був один заряд. Мене спитали, зможеш? Я сказав, зможу. Я вийшов, влупив, відбив йому башню, прийшов, відчитався, що я свою задачу виконав і тим самим врятував хлопцям життя, бо якраз танк працював у цей час по бункеру, де знаходилися хлопці". Тобто у свої 18 років він був дуже мужній. Не злякався, не сховався. Тоді він втратив свого найкращого друга і для нього це велика втрата. Він дуже жалкує і переживає. Розповідав: "Відкрив двері, а на даху сидів снайпер. Я був позаду товариша, дивлюся, а Саша падає. Я закриваю двері, як я до Саші, а Саша хропе. Я давай по рації передавати, що так і так, почав його відтягувати, але врятувати його вже не зміг", — розповіла мама військовослужбовця.
Світлана Заєць дізналася про те, що її син у полоні з російських каналів 23 березня 2022 року через кілька днів після його захоплення.
"Російські канали виклали відео з нашими хлопцями і я впізнала там свого сина. Вони показали це відео, бо заявили, що взяли запасний командний пункт у лісі, де було 67 чоловік. Потім мені через національне інформаційне бюро передали короткий лист із чотирма словами: "живий, здоровий, все добре". Пізніше, коли обмінювали дівчат із нашої частини, це було у квітні-травні 2022 року, вони розповідали хто з ними ще був і де вони знаходяться. Тобто ми приблизно знали, куди й як їх переміщують", — говорить Світлана.
Мама Миколи Зайця розповіла, що її сина перемістили з Новозиткова до Володимирської області. 25 травня 2023 року їй зателефонували з міжнародного комітету Червоного Хреста і зачитали лист від сина.
"У нього 22 травня день народження, а 25-го мені зачитали лист, де він просив нас відсвяткувати його день народження, казав, що у нього все добре і що він обов'язково повернеться. Мій син пробув у Володимирській області 44 дні, після чого його перевели в Мордовію, де він перебував останні півтора роки. Після цього листа від Червоного Хреста більше жодного зв’язку не було. Про те, що він у Мордовії, я не знала. Півтора роки без жодного зв’язку — ніхто нічого не передавав, ніхто його ніде не чув і не бачив", — поділилася мама військовослужбовця.
Микола Заєць провів у полоні 29 місяців. 24 серпня 2024 року його мамі зателефонували з координаційного штабу і повідомили, що сина звільнено.
"Я не знала, що це координаційний штаб, оскільки нас попереджали про можливих шахраїв, які можуть телефонувати і випитувати інформацію про наших рідних, що знаходяться в полоні. Мені подзвонили і сказали: "Ви мама Заєць Миколи Володимировича?" Я відповіла, що так. Спитала, чому запитують. Вони сказали: "Вашого сина звільнено. Він за декілька хвилин зателефонує вам". Спочатку я не повірила, але буквально через кілька хвилин подзвонив Коля. Він повідомив, що його обміняли. Каже: "Мама, бери всіх, родичів, приїжджай, мене звільнили", — пригадала мама Миколи.
Після звільнення військовослужбовця Миколу відправили на реабілітацію у Вінницю.
"Ми поїхали до нього через тиждень, провідали, бо відразу не можна було, там був карантин. А вчора 17 вересня ми зустрічали його вдома. Він повернувся вже додому", — сказала Світлана.
З двох років Микола проживав з вітчимом, мамою і молодшим братом. Він має дівчину, військову медикиню, якій нещодавно зробив пропозицію під час реабілітації у Вінниці. Вона погодилася.
Коли Микола перебував у полоні Світлана Заєць зверталася до різних державних структур, аби сприяти звільненню сина.
"Перші дні я зверталася в Головне управління розвідки, Службу безпеки України, Національне інформаційне бюро, в групу "Патріот". Я писала листи омбудсмену, тоді ще Ірині Верещук. Я зверталася в координаційний штаб і генеральний штаб. Мені пізніше принесли сповіщення з військкомату, що мій син справді в полоні. Я почала їздити на зустрічі в координаційний штаб. Ми, родичі з нашої частини, їздили регулярно — і раз у три місяці, і раз у півроку, як нам призначали. Бо було дуже багато військовополонених і не завжди можна було поїхати. Я їздила на Майдан, де проводилася акція у підтримку всіх військовополонених. Остання зустріч була 15 серпня, коли до нас у Житомир приїхав Лубінець. Я поїхала на зустріч до Лубінця і висловила йому свою думку, що мають звертати увагу на термін перебування. Це вже був крик душі. Військові, які довго перебувають у полоні, морально і фізично виснажені", — говорить мама Миколи Зайця.
Світлана Заєць зазначила, що вона зверталася лише до державних органів та структур і не використовувала соціальні мережі для публікацій, фото чи відео, щоб уникнути шахрайства.
"Ще я дуже вдячна місцевому депутату. Мене з ним звів один військовий, який порадив звернутися до депутата, щоб він також робив запити щодо нашої громади і допоміг повернути сина з полону. Депутат проявив ініціативу і запросив Лубінця до Житомира, адже не всі можуть поїхати до Києва", — сказала Світлана.
Світлана Заєць розповіла, що кожного місяця писала багато листів у державні структури.
"Як порада тим, у кого є рідні в полоні чи безвісти зниклі: ми дуже багато писали листів з нашої частини, зверталися в СБУ, ГУР, координаційний штаб на Лубінця — було дуже багато звернень. Ми постійно писали і щомісяця відправляли запити. Якщо просто сидіти вдома і чекати, повірте, ваші рідні нікому не потрібні, окрім вас. Я і сьогодні допомагаю. У мене є дві знайомі, з якими я познайомилася випадково. Це такі ж люди, як і я, у яких така ж біда. Я пообіцяла, що буду з ними до того дня, поки вони не дочекаються своїх рідних", — каже мама військового Миколи.
Світлана Заєць поділилася, що єдине, що допомагало їй триматися протягом останніх двох з половиною років — це віра в те, що син повернеться додому живим і неушкодженим.
"Віра — це єдине, що тримає нас на плаву. Віра в те, що наші рідні повернуться додому є дуже важливою. Вона важлива як для тих, хто чекає, так і для тих, хто перебуває там. Я просто на собі це все пережила", — сказала мама звільненого з полону військовослужбовця.
Підписуйтеся, читайте, дивіться головні новини Житомирщини на наших платформах:
