"На українцях лежить велика місія — закрити коло від нечисті", — автор проєкту "Коло Франка" житомирянин Ігор Воєвуцький

"На українцях лежить велика місія — закрити коло від нечисті", — автор проєкту "Коло Франка" житомирянин Ігор Воєвуцький

Український музикант, ексвокаліст гурту "Авіатор" та лідер гурту "Коло Франка" житомирянин Ігор Воєвуцький 2 листопада презентував у Житомирі свій проєкт — музичний кіноспектакль "Коло Фрáнка". Перед презентацією Ігор Воєвуцький розповів в інтерв’ю кореспондентці Суспільного Тетяні Дукач про народження ідеї проєкту, його вплив на свідомість людей та про ставлення до участі артистів у політичному житті.

Ти сьогодні в Житомирі. Як часто ти буваєш у цьому місті?

Чесно кажучи, я майже рік до цієї прем’єри був в Києві. Тому що ми готували саме цю прем’єру, яка відбудеться в Житомирі. У нас були постійні зйомки, репетиції, записи, тому я в Житомир приїздив дуже рідко. До того, як я поїхав в Київ, я в Житомирі служив в ДФТГ, тому я був тут постійно на початку повномасштабного вторгнення.

Сьогодні буде прем’єра музичного спектаклю, який має назву "Коло Франка". У тебе нові місії, нові цілі, саме про них я й хотіла дізнатися більше.

Розкажу трішки передісторії, як це все відбувалось, як це все придумувалось.

Насправді, на початку повномасштабного вторгнення, коли я ще служив в ДФТГ, займався волонтерством активно тут, в Житомирі, до мене приїздив мій давній знайомий, друг, композитор Олександр Яшин. Він як тимчасовий переселенець разом із сином приїхав до Житомира, до мене додому, він жив у моїх батьків, жив у моєї тітки. Він спеціалізується на тому, що дуже круто пише музику на вірші класиків.

Він написав Віталію Козловському пісню "Знаєш" на вірші Франка. Групі "Авіатор" писав "Над Дніпровою сагою" і багато інших. Я до нього приїздив, щось привозив, ми спілкувалися, так само переживали, як і всі люди, цей початок, активну фазу. Ми постійно були в соцмережах, новинах, переживали все це, дивились коментарі людей. У нас органічно виникло бажання популяризувати українську літературу, культуру і ми вважали, що це наша місія. Хотіли це зробити через легші форми — пісні.

Кіноспектакль має назву "Коло Франка". Одразу виникає певний асоціативний ряд, ми розуміємо з ким від пов'язаний.

З Іваном Франком.

Це випадковість чи такий продуманий хід?

Коли ми назвали нашого героя. Сіли написали пісні. Ми придумали, що це не мають бути просто пісні, бо пісні пишуть багато хто. І ми придумали головного героя і придумали, що головний герой має бути не тим хлопцем, який живе в Україні, а обов’язково живе за кордоном. І прийшло ім’я – Франк. Коли придумалась назва "Коло Франка", коло замкнулось.

Якась гоголівщина тут виникає.

Так і є. Зараз на наших людях лежить дуже велика місія та відповідальність — закрити це коло, щоб вся нечисть залишилась поза колом. Це наша місія. Франк є в середині цієї місії. Коли ми почали говорити "Коло Франка" і потім нам дійшло, що Франк це Франко. Наш режисер Станіслав Сукненко зробив хід теж стосовно Франка, тому що наш Франк прибився до територіальної оборони і, служачи там, у нього був позивний "Франко".

Головний герой, хто він? Який він? Які має риси, якості? Чим наповнений?

Головний герой Франк. Він народився в Австралії та є етнічним українцем.

Чому в Австралії?

Австралія — інший континент. Там абсолютно інше життя, там кенгуру, зелень, спокійно, життя інше. Він звичайний ветеринар, має улюблену професію з котиками, собачками, кенгурушками і тасманськими дияволами займається. Його всі люблять. Йому 32 роки, він скоро одружується. Він етнічний українець, який народився в Австралії. В інтернеті він знайшов тітку, яка живе в Україні, вона була останньою з його родини. Він з нею списався і вирішив прилетіти в Україну в гості.

Знову ж таки, в Австралію мало доходить новин про Україну, на відміну від Америки, Канади, де активна діаспора, і Європа, тим паче. На мою думку, Австралія — більш нейтральна країна. Так як він був більше на роботі, він пропускав усі новини, його постійно щось відволікало, він не знав, що тут має щось відбутися.

Знайшовши тітку, він вирішив поїхати до неї в гості, познайомитися, привезти подарунки, тим паче вона залишилась сама. Вона живе в прикордонному селищі. Франк приїхав 23 лютого 2022 року. Вони спілкуються, у них все добре, тітка приготувала вечерю. Він розповідає про Австралію, вона розповідає про Україну, предків, діда, прадіда та дає йому щоденник, який писав його прадід сто років назад. Це була 5 ранку, в цей момент — "прильот" в хату. Він в шоці, він не знав, навіть, що таке ракета. Вибігає на двір і тут другий "прильот" — в хату. Він починає бігти, тікати. Їдуть танки, кулеметні та автоматні черги. Він пристав до групи хлопців і почав бігти з ними, тоді ж побачив перші смерті, кров, бруд, сніг.

Його життя стало настільки порожнім і незрозумілим після цього першого бою, який він пережив і на який він не планував іти. Він сидить після цього першого бою, виживши, побачивши смерті, каліцтва, не знаючи, що буде завтра, яким буде його життя. Це і є перша пісня нашого фільму "Поле" на вірш Степана Руданського "Голе поле моя доле".

Головний герой на роздоріжжі, в пустоті. Потім, коли він повертається в хату, де, на жаль, тітка не вижила. Бере щоденник, починає його листати і знаходить сенс життя, розуміння, що в Україну привели його предки, він має бути тут, стати на захист країни, як це робили його дід і прадід. Тоді він пішов до хлопців в територіальну оборону, допомагати їм як лікар.

У Франка зміни відбулися. Чи відбулися трансформаційні зміни особисто у тебе?

Напевно, я став більш сентиментальним. Став більше цінувати стосунки з близькими людьми. Коло друзів дуже звузилося, але в цьому колі багато нових. Я впевнений, що ці стосунки будуть більш міцніші, ніж були до цього. У мене, напевно, більш радикальні погляди на життя, політику. Я, напевно, став націоналістом, тому що ніколи ним не був і не був прихильником націоналізму. Я перестав відповідати російською, коли до мене звертаються російською, хоча це в мене було завжди. Я спілкуюсь в побуті українською, до мене коли звертаються російською, мене просто тригерить з середини. Я не можу сказати, що я маю щось проти мови, але я асоціюю цю мову з ворогом. І все, я не можу.

А переоцінка творчості відбулася?

Переоцінка підходу до творчості, тому що раніше це був шоу бізнес, це була кон'юнктура. Ти збираєшся, дивишся в якомусь напрямку, про щось спілкуєшся, і бачиш, чого не вистачає і що тобі потрібно було зробити. Ти під це вже весь колектив підлаштовуєш і пишеш те, що стає комусь потрібним, але ти підлаштовуєшся під глядача чи слухача — це те, що було раніше.

Ось цей проєкт, це перше в мене в житті, коли все відбулося органічно, те що народилося, прийшло з середини, те, що я переживав, і те, що реалізувалось, дякуючи таким прекрасним людям, які мене зараз оточують. Абсолютно чесно кажу, я зараз не дивлюсь на кількість глядачів чи на кількість куплених квитків. Я зараз дивлюсь на те, щоб ми створили продукт, який буде потрібний. І далі все буде добре.

Щоб створювати такий глобальний проєкт треба команда.

Так.

Чи складно було підібрати команду? Хто ці люди і наскільки важливий кожен елемент?

Це взагалі ще одна дуже крута історія з командою. Коли я приходив з ідеєю проєкту до людей, розказував, що ми бачимо з Олександром, що ми хотіли б, жодну людину я не вмовляв на співпрацю. Усі хотіли бути частиною, хотіли, щоб це народилось.

Режисер, Станіслав Сукненко — неймовірний чолов’яга. Зняв багато фільмів і погодився, знаючи багато нюансів з фінансуванням і організаційних, він взявся. Перший час навіть допомагав фінансово, щоб це відбулося, щоб ми це зняли, поставили, заспівали.

Розкажу один момент, коли ми будували декорації для сцени шпиталю. Станіслав мені телефонує і каже, що на декорації треба викинути немаленьку суму і запропонував самим їх зробити. Кажу: я готовий. Я два дні як підсобний працівник, зрубую кущі, щоб поставити світло. Станіслав прибирає кімнати, вивозить тачки, будує операційну, складає палату в шпиталі. Ми за два дні в трьох побудували декорації самі. Це я до того, як людина підходить до питання. І таких людей в команді багато. Музиканти, такі ж самі, яким я розповів цю ідею, одразу погодилися. Про гроші ніхто ніколи не говорив.

Але ж постпродакшн мав відбутися. Все одно затрати фінансові були. Де брали гроші?

Звичайно були, без цього неможливо. Нас підтримувало Міністерство молоді та спорту, відділ патріотичного виховання. Коли ми розказали про цей проєкт і прийняли участь в конкурсі, вони дуже зраділи. Для них було важливо, що якщо ми реалізуємо проєкт, він буде жити довго. Ми плануємо гастролі і починаємо їх з Житомира. І не тільки гастролі, ми впевнені, що коли наші ветерани прийдуть, ці пісні будуть звучати в кожній хаті. Це для нас дуже важлива місія.

Чи плануєте ви свій кіноспектакль показувати за кордоном? На міжнародних фестивалях, чи в ходить він в їх формат?

Коли ми зняли короткометражний фільм, він був взагалі неформатний. Короткометражний, до 25 хвилин. І неповноцінний фільм. Ми взагалі не звертали на це увагу.

Тобто ви створили новий формат?

Хай буде так. Як народили, так народили.

Щодо фестивалів, я сподіваюсь, що ми це будемо пропрацьовувати, але поки що не дивилися в цьому напрямку. Після закритого показу в Києві у нас почалися перемовини з декількома країнами світу. У нас є люди, які зацікавлені завести проєкт навіть в Австралію, тому що це сценарій художнього фільму. Нам би хотілося, щоб українська діаспора допомогла нам в цьому, і ми зняли художній фільм. На самому початку ми про це думали — вивести за межі України.

Наскільки важливою є місія артистів показувати і говорити про Україну за кордоном?

Надважливо. В даному контексті це найпотужніша зброя. Я не хочу називати нас воїнами, місіонерство наше. М’яка, але потужна сила, яка створює фундамент нації.

музикант поет проєкт автор
Ігор Воєвуцький на інтерв'ю у Суспільного Житомир. Фото: Тетяна Дукач/Суспільне Житомир

На останок — політичне питання. Зараз активно публічні особи йдуть в політику. Яке твоє ставлення до цього?

Люди, артисти, шоумени, які йдуть в політику, яких я знав до цього, це люди, яким я вірю. Поки що. Політика це така собі історія.

Ти пішов би в політику?

Я там нікого не знаю. Ні, навряд чи. Зараз дивлюсь на президента, на мерів, що вони зараз переживають. Це не моє, я краще буду займатися своїм, у мене інша місія. Не хочу йти в політику точно. Це дуже складно, це зовсім інша робота, мізки. Якщо ти йдеш в політику, ти маєш відмовитися від інших професій, це концентрація на інших речах. Це надвідповідальні речі та життя.

У нас не менш відповідальні, я розумію. Я знаю, що я роблю і хочу робити. Я в політику не піду.

Які твої плани на найближчу перспективу?

Сьогодні (2 листопада — ред.) прем’єра в Житомирі. Я мріяв, що цей проєкт презентую в рідному місті. І сьогодні це відбувається. Далі — прем’єра в Києві. Поїдемо по Україні, по університетах і школах. Також, сподіваюсь, що наші переговори з європейськими країнами дійдуть до свого логічного завершення і ми повеземо наш проєкт за межі України.

музикант поет проєкт автор
Ігор Воєвуцький на інтерв'ю у Суспільного Житомир. Фото: Тетяна Дукач/Суспільне Житомир

Підписуйтеся, читайте, дивіться головні новини Житомирщини на наших платформах:

Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube

На початок