Олег — інструктор десантно-штурмових військ. Воїн розповів Суспільному про участь у бойових діях, реабілітацію після травми та підготовку артилеристів.
Військовослужбовець десантно-штурмових військ Збройних сил України Олег працює інструктором з артилерійської підготовки і готує мобілізованих. На початку повномасштабного вторгнення Олег служив у складі 81 окремої аеромобільної бригади десантно-штурмових військ ЗСУ у підрозділі батареї протитанкових керованих ракет старшим оператором "Стугни" і оператором "Джавеліна". Після травм, які отримав на війні, демобілізувався. Як інструктор пройшов навчання за кордоном і був направлений в одну з військових частин.
Олег народився і виріс у Краматорську. Свою трудову діяльність розпочинав у групі швидкого реагування в приватній охороні. Згодом зрозумів, що хоче бути військовим. Три місяці до повномасштабного вторгнення Олег навчався у військовому навчальному центрі 81 окремої аеромобільної бригади десантно-штурмових військ. З початком повномасштабної війни пішов воювати.
"Якщо людина цивільна забуває, що у нас є бойові дії на сході країни, то це вже показник того, що наші хлопці мають результати на полі бою, — розповідає Олег. — Нині я перебуваю на посаді інструктора з артилерійської підготовки. Готую мобілізованих. Спочатку їм надаються базові знання: вони навчаються стріляти з автомата, а потім йде спеціалізація, бо хтось піде в розвідку, хтось — у снайпери, а хтось працюватиме на різних артилерійських системах".
До початку повномасштабної війни Олег перебував у складі 81 окремої аеромобільної бригади в підрозділі батареї протитанкових керованих ракет.
"Я був старшим оператором "Стугни" і оператором "Джавеліна". Працювали ми на Ізюмському напрямку, на Святогірському. Під час Святогірської кампанії я перебував на околицях Бахмута. Мені запам'ятався бойовий вихід у село Кам'янка Харківської області. Це був початок березня, машина загрузла, але дякувати Богу, що у нас був дуже гарний водій. Він і досі служить, він досі живий-здоровий — Саня, то я не знаю, що він з тією машиною зробив, але вона в тому болоті поїхала, як катер. Це випадок, який я запам'ятаю на все життя. По тій самій дорозі, по якій їхали танки російської армії і залишалося десь 1200 метрів до них, і ми тією ж самою дорогою виїхали з-під вогню", — ділиться спогадами Олег.
Під час бойових дій він був травмований.
"Реабілітація показала мені, що підтримка є необхідною, але підтримка саме тих людей, які теж побували в бою, — каже Олег. — Зі мною працювали психологи тому, що мені це було потрібно. Але я зрозумів, що цивільна людина ніколи не зрозуміє військового. Мають бути певні курси, і з військовими людьми мають займатися саме військові психологи, які теж були в бою. Це має значення".
За словами військового, донатити теж треба вміти.
"Найкраще — це знайти собі певного військового, а донатити в якусь фірму і не знати, куди гроші підуть… Ми зараз бачимо, інколи ці гроші вкладаються в барабан, в іншу непотрібну річ. Тому, я думаю, що зараз такий час, що не треба дивитися ні на депутатів, ні на кого, а треба думати про те, що країна горить і її треба захищати. А в армії є всі умови, щоб з людини зробити солдата, який знає, що треба робити, щоб вберегти своє життя і виконати певну задачу на фронті. І саме це відрізняє наших солдатів від російських мобілізованих. У нас мотивація велика — країну захищати", — вважає Олег.
На його думку, спеціальність інструктора є дуже важливою.
"Є інструктори, які не мають бойового досвіду, то вони, звісно, відправляються за цим досвідом: воюють, повертаються і передають його іншим. У навчальний центр беруть людей, які вже брали участь у бойових діях з початку повномасштабної війни. Тобто має бути досвід ведення бою в умовах вже цієї повномасштабної війни", — зауважив Олег.
Підписуйтеся, читайте, дивіться головні новини Житомирщини на наших платформах:
