Дев'ятого серпня актори Херсонського драматичного театру імені Миколи Куліша відвідали Житомир із документальною виставою "Лишатися (не) можна…". Її прем’єра відбулась в Києві минулого року. Ця вистава розповідає про реальні історії шістьох акторів театру, які пережили російську окупацію. Єдиною акторкою, яка розповідає у виставі не про власний досвід в окупації, стала Римма Зюбіна. Вона розповідає історію заступниці директора Херсонського театру.
В інтерв’ю Суспільному Римма Зюбіна розповіла про те, як збирали свідчення акторів для створення вистави, театр як терапію та те, що такі проєкти є документальним свідченням злочинів росіян.
Розкажіть про те, як створювали виставу і як долучилися до команди акторів?
Це документальна вистава і справжні історії акторів Херсонського театру імені Куліша. Тут немає жодного вигаданого слова, якоїсь фальші. Це про початок повномасштабної війни, перебування в окупації, спроби виїхати з окупованого Херсона і той шлях, який актори проходили. Хтось виїхав просто сівши в машину – легко, а у когось був обшук на блокпосту і п’ять спроб виїхати протягом місяця – люди навіть не розпаковували свої валізи… Когось хотіли розстріляти на блокпосту через те, що знаходили в телефоні фото з мітингу, де на плакаті було написано, що Херсон – це Україна. Тобто це – правдиві історії.
Мені зателефонував Олександр Андрійович Книга, директор театру і в вересні минулого року запропонував приєднатися до акторів херсонського театру, яких він зібрав в Києві, бо усі вони були в різних містах України, і підтримати їх. Я погодилася, адже будь який соціальний проєкт для мене дуже важливий.
Ми спочатку взяли п’єсу, режисер-постановник вистави Євгеній Резніченко її приніс. Ми почитали, розподілили ролі, а потім зрозуміли, що вона настільки… штучна, і настільки цікавіші ті історії, які розповідають актори в перервах. А тоді Євгеній дістав диктофон і записав усі ті монологи, усі сповіді і все це вийшло в дев’ять годин матеріалу. Потім режисерка Євгенія Швець все це скомпонувала. Не лякайтесь, вистава не дев’ять годин триває, а дві. І от власне я єдина, хто розповідає не свою історію. На початку повномасштабної війни я була в Києві, нікуди не виїжджала. Я розповідаю історію заступниці директора херсонського театру Юлії Бунчак. Але під час вистави на екрані в нас ідуть слайди, і там написано хто ця людина і скільки днів пробула в окупації, тому там зрозуміло, що це не моя історія.
Чи можете трошки розповісти про цю історію?
Ну це не буде цікаво тим, хто потім захоче прийти на виставу, звісно. Я розповідаю історію Юлії Бунчак. У неї є син, звати Даня, йому 23 роки. Мені це дуже близько, тому що моїй дитині тоді якраз було 23 роки, коли ми репетирували, і його теж звати Даня. Її син три роки тому служив в Нацкорпусі, в Херсонському осередку. І за чиєюсь наводкою до них 11 березня увірвалися ФСБ-шники. Це було спочатку 30 людей в балаклавах, з автоматами, з червоними прицілами. Але сина не було, на той момент він уже був на фронті, але там був її молодший син – дев’ятирічний Тимур, який потім мав проблеми зі здоров’ям після усіх цих обшуків. Це був справжній дикий і віроломний обшук, за двадцять хвилин до шостої ранку, коли вриваються, коли стоїть машина, яка пеленгує дзвінки, коли грають у "хорошого і поганого поліцейського"… І після цього вривається ще одна група. І отаким пресингом вони в окупації і діють. Вони віджимають авто, бізнеси, залякують людей. Найперше, що вони робили – гасили телефонний зв’язок, аби не було інформації і була зневіра. Вони розповідали, що Київ уже здався і казали, що й ви тут здавайтеся. Така в мене драматична ця історія.
Як вам було вживатися в цю роль? Ви вже сказали, що це було близько через сина-однолітка Юлії.
Найважче було – вивчити 10 сторінок монологу. Нічого важкого, здається, для ролі мені не було, тому що я просто собі це все уявляла. Я читала про це, і я знаю розповіді людей. В мене широке коло спілкування і я не зациклена лише на театрі чи кіно – я можу з будь якою людиною на вулиці зупинитися і послухати, що вона буде говорити. Для мене дуже цінно, коли людина мене не впізнає – десь в поїзді, кафе чи на вулиці, і починає розповідати свою власну історію просто як іншій людині. Я ці моменти фіксую собі і занотовую їх в своєму серці.
Після кожної вистави в нас зараз є обговорення, таке як наприклад в Черкасах було. Ми вже грали цю виставу в Миколаєві, Кропивницькому, Черкасах і Києві. Сьогодні от Житомир, потім Івано-Франківськ і Львів. І от такі спогади, такі рефлексії, які відбулися в Черкасах – таких не було ніде. 80% людей, які прийшли на виставу, були переселенцями. Не лише з Херсонщини, це були і люди, які поїхали з Донбасу ще в 2014 році. Вони не обговорювали виставу, вони плакали і розповідали свої власні історії. Це такий психотерапевтичний уже момент, коли воно не просто зачепило, а ще й дозволило людині розкритися і зрозуміти, що поруч з тобою ті самі люди, які мають той самий біль. Вони не будуть тебе засуджувати, навчати жити, не будуть лізти до тебе… Вони щойно відкрили перед тобою свою душу – і можна відкрити перед ними свою. От позавчора в Києві жінка, яка подарувала мені такі красиві айстри, плакала на моєму плечі і розповідала, що вона з Нової Каховки і її батьки – на окупованій території.
Ми ж розповідаємо лише ті історії, які відбулись з акторами театру, з тими, хто врятувався. Сергій Михайловський – він найдовше був в окупації, виїхав за місяць до визволення Херсона. Але найжахливішими будуть ті історії, які будуть розповідати люди, коли ми звільнимо всю Україну, які по півтора, по два роки в окупації. І я, власне, знаю тих людей, які залишилися на тимчасово окупованій території, яких потім кидали в ізоляцію в Донецьку, на підвал, і знищували там за українську позицію. Тобто будуть і історії тих людей, хто вже десять років в окупації. Оце страшно. Але ці історії треба розповідати, бо вони є не лише історіями для театру, а й свідченнями для суду в Гаазі.
Більше про це, а також про соціальні проєкти, нові ролі Римми Зюбіної в кіно та серіалах, а також українські документальні вистави – дивіться у відео Суспільного.
Підписуйтеся, читайте, дивіться головні новини Житомирщини на наших платформах:
Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube
