15 квітня відзначають день пам’яті композитора, диригента та педагога Бориса Лятошинського — уродженця Житомира, який є однією з найпомітніших постатей української симфонічної музики 20 століття. В етері Українського радіо Житомир авторки виданої у 2026 році книги "Часи Задзеркалля. Вибір Бориса Лятошинського" Ірина Тукова та Олена Корчова розповіли, чим особлива їхня книга, та які моменти з життя та творчості митця вона репрезентує.
Олена Корчова є музикознавицею, старшим науковим співробітником інституту проблем сучасного мистецтва, кандидаткою мистецтвознавства. Ірина Тукова — музикознавиця, докторка мистецтвознавства, лауреатка премії імені Миколи Лисенка та співзасновниця громадської організації "Фундація Лятошинського".
Їхнє дослідження, яке вийшло друком у 2026 році, репрезентує пережиту Борисом Лятошинським війну, зміни влади та вплив цензури на його творчість. Також у книзі викладені фрагменти листування композитора, його щоденників, спогади колег та учнів, світлини та QR-коди на аудіозаписи творів Лятошинського.
Чим особлива нова книга про Лятошинського?
Ірина: Ми намагалися написати книгу для широкого кола читачів, щоб вона була цікава і тим, хто непогано знає українську музику та українську культуру, хто цікавиться нею і навіть тим, хто про неї ще нічого не знає. Наша мета — щоб, закривши книгу, читач захотів послухати музику Лятошинського та його сучасників і почав відвідувати філармонічні та камерні концерти. Щоб заохотити читачів слухати, на сторінках книги ми помістили QR-коди на записи творів не лише Лятошинського, але й інших композиторів — його українських та європейських сучасників.
Передусім, книга присвячена біографічним сторінкам життя митця і охоплює період 1910-1920-х років. Зосереджуючись на цих двох дуже складних для української культури десятиліттях, які ми ще не надто засвоїли, не надто добре вивчили з сучасних, а не радянських позицій, ми намагалися дати якомога ширший контекст, передусім історичний. Тобто показати, що таке митець в певних історичних умовах, особливо — український митець в тих умовах, коли Україна виборювала себе і свою самостійну культуру.
З якими документальними джерелами ви працювали і що цікавого знайшли?
Ірина: Дуже багато цікавих питань ставиш собі, коли намагаєшся реконструювати життя Лятошинського і, безперечно, деякі питання залишаються відкритими, оскільки або матеріалів не було, або вони втрачені і так далі. Але і ті, що збереглись, часто залишаються мало вивченими. Для мене важливо, що під час досліджень відкриваєш багато нюансів, які дозволяють по-іншому побачити певні події і, відповідно, по-іншому спробувати припустити і обґрунтувати поведінку митця в той чи іншій ситуації. Це, безперечно, архівна робота і в книжці ми переважно посилаємося на ці архіви, наприклад, на матеріали з Державного архіву міста Києва, бібліотеки Вернадського, Центрального державного архіву вищих органів влади України, музею літератури і мистецтв тощо. Також це величезна кількість тогочасної преси.
Олена: Один з головних напрямків джерелознавчої роботи над книгою полягав у верифікації певних нібито знайомих і навіть усталених фактів біографії Лятошинського. Тому ми говоримо про реконструювання цієї біографії, про перевідкриття постаті і взагалі життєвої історії Лятошинського. Ми розглядаємо і перевіряємо факти в зовсім нових для нас контекстах — історичних, політичних, особливо культурних. І в них, здавалось би, знайомі факти — навіть ті, які дійсно знайшли підтвердження у нових джерелах, — уже створюють зовсім іншу картину, набагато яскравішу, набагато об'ємнішу. Можливо, не таку лінійну, але натомість набагато правдивішу. І ці факти в цих нових контекстах дають нам розуміння нашого минулого. А через розуміння нашого минулого нам легше зрозуміти самих себе.
Наскільки повно досліджена біографія і постать Лятошинського, на вашу думку? Чи чекають ще на нас важливі верифікації фактів про митця та про розвиток української культури?
Ірина: Українська класична музика, на жаль, сьогодні залишається відомою дуже маленькому колу поціновувачів. Не можна навіть порівняти її з відомістю поетів, літераторів, художників тих же років. Проблема в тому, що ми маємо відкривати герметизм нашої класичної музики і виходити в більш широку галузь — саме таке завдання нині стоїть перед фундацією Лятошинського, однією з засновниць якої я є. Наша діяльність якраз і спрямована на максимальну популяризацію української класичної музики. І книга, яку ми Оленою намагалися написати так, щоб її могли читати не тільки музиканти, також сприяє цьому.
Олена: Я хочу до цього додати, що, по-перше, Житомир повинен пишатися тим, що він є батьківщиною Бориса Лятошинського. Хотілося б, щоб місто усіляко культивувало це ім'я і цю постать, збільшувало його на своєму рівні, своїми можливостями, збільшувало інтерес до Лятошинського, до його музики, взагалі до його внеску у світову культуру.
Також хочу сказати, що ми знаємо Лятошинського дуже вибірково. В межах тієї лімітованої, частково сфальсифікованої, частково полегшеної чи певним чином підлаштованої під радянський наратив схеми. І завдання, відповідно, у нас стоїть таке — відкидати ці наративи і ці схеми, які вже не працюють, які є фальшивими, а натомість наповнювати цю біографію новими фактами і новими сенсами.
Що відомо про Бориса Лятошинського
Борис Лятошинський народився 22 грудня 1894 року (3 січня 1895) в Житомирі.
У 1918 році закінчив юридичний факультет Київського університету святого Володимира, в 1919 році – Київську консерваторію в класі композиції Р. М. Глієра.
З 1920 року був викладачем Київської консерваторії, у 1935 році став професором (в 1935-1938 і 1941-1944 роках – професор МГК імені П. І. Чайковського). У 1944-1949 роках був завідувачем кафедри теорії музики КГК імені П. І. Чайковського.
Лятошинський був головою Асоціації сучасної музики, яка діяла в 1926-1929 роках, членом оргбюро Спілки композиторів України (1932-1939), оргкомітету СК СРСР (1939-1948). У 1939-1941 роках був головою, потім – членом правління СК УРСР. При цьому він піддавався критиці влади під час радянської кампанії по боротьбі з формалізмом.
Лятошинський помер 15 квітня 1968 року. Похований на Байковому кладовищі в Києві.
До творчої спадщини Лятошинського входять: опери "Золотий обруч", "Щорс" та "Український квінтет", п’ять симфоній, три симфонічні поеми, п’ять струнних квартетів, романси, кантати, музика до драматичних спектаклів, кінофільмів, а також хоровий цикл "З минулого".
Підписуйтеся, читайте, дивіться новини Житомирщини на наших платформах тут:
Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube | WhatsApp | TikTok
