Леонід Зіневич працює майстром з виготовлення паперу у замку Радомисль на Житомирщині. Чоловік створює папір за технологією ХVII століття у стінах папірні того ж часу. У своїй роботі майстер використовує приладдя, створене за кресленнями ХVII століття, які знайшли у бібліотеці Києво-Печерської лаври.
Леонід Зіневич працює у замку Радомисль, де виготовляє папір за технологією ХVII століття. За словами майстра, історія замку починалася саме з папірні.
"Вона була заснована у 1612 році. Це її рідні стіни — вони збереглися такими, якими були збудовані. Папірню створили для виготовлення паперу для потреб Києво-Печерської друкарні. Проіснувала вона близько 70–80 років. Потім її знищили й спалили. Хто саме це зробив — невідомо, адже сталося це дуже давно і жодних відомостей не збереглося. Минуло майже чотириста років. І вже у 2012 році, після великої реконструкції, ми відкрилися як діючий музей і відновлена папірня", — розповів Леонід Зіневич.
За словами Леоніда, щоб відновити роботу старовинної папірні, майстри навчалися технології виробництва у Києво-Печерській лаврі. За його словами, після тривалих пошуків вдалося знайти склад паперу та креслення пресу, який використовували у ХVII столітті для виготовлення паперу.
"За цим кресленням наші майстри зробили ось такий дерев'яний прес. На подібних пресах колись тут, у давнину, працювали монахи. Вони збирали у людей лляне ганчір'я та відходи льонарства. Потім усе це замочували у воді, додавали коноплі, кропиву, лушпиння цибулі, часнику, а також білу глину. Щодня цю масу вручну перетирали. Так протягом трьох із половиною місяців виготовляли суміш, яка називалася пульпа. Зараз ця пульпа у мене розведена водою", — пояснив Леонід.
Леонід Зіневич розповів, що під час виробництва він не використовує коноплі, а білу глину замінив на крейду, тому що завдяки їй матеріал довше зберігає білий колір і не жовтіє. Для визначення розміру паперу використовували декельПружна покришка на друкарському циліндрі або тиглі, яка притискує папір до всіх елементів друкарської форми. Слугує для перенесення фарби з друкарської форми на задруковуваний матеріал, значною мірою визначає якість друку, сказав чоловік.
"У давнину тут виготовляли папір різних розмірів, адже тоді й книги були різні — від великих до маленьких. А ось це наш знак. Це знак радомишльської папірні XVII століття. Тепер я перейду до нашої пульпи. Зараз я її легенько перемішаю — і бачимо таку білувату водичку. Тепер беремо рамку, зачерпуємо. Вода знизу стікає, пульпа ущільнюється — і поступово стає матовою", — розповів і показав майстер.
Після того, як Леонід зняв декель, залишилася основа, яку він переніс на полотно.
"Легенько притискаємо — і відкриваємо. Вам папір — легко і просто. Колись у давнину монахи використовували лляне полотно, а зараз ми застосовуємо звичайні віскозні серветки. Кладемо папір, серветку, знову папір і серветку. Так можна зробити багато шарів. Це потрібно для того, щоб прибрати зайву вологу", — пояснив Леонід Зіневич.
Після цього, за словами майстра, папір ставлять під прес і затискають його.
Зайва вода з паперу стікає в казанок під пресом. Після того, як з нього відтиснули надлишкову вологу, папір виймають і розвішують сушитися. Як розповів майстер із виготовлення паперу, у XVII столітті для цього використовували спеціальний пристрій, який називався "рулька".
"Якщо я зніматиму папір із полотна лише руками, частину можу розірвати, адже він вологий і прилипає до полотна. Щоб папір менше рвався, у нас є наша рулька. Коли папір висихає, він залишається у зігнутому стані. Ми його збираємо, складаємо і знову кладемо під прес. Притискаємо — і чим довше папір лежить під пресом, тим краще", — сказав майстер.
За словами Леоніда, у папірні замку Радомисль також друкують на папері за технологією XVII століття. Оригінального складу фарби не знайшли, тому використовують сучасну поліграфічну фарбу. Текст друкують за допомогою готового кліше.
"Ми беремо фарбу. Фарбою накриваємо наш текст. Потім беремо папір, який у мене вже рівненький і гладенький. Прикладаємо його, гарненько накриваємо — і знову переходимо до пресу. Саме так, сторінка за сторінкою, набирався цілий текст для книги, обкладинки робилися вручну, сторінки вручну зшивали — і таким чином виходили книги", — розповів Леонід Зіневич.
За словами майстра, у XVII столітті виготовлення однієї книги тривало від одного до десяти років. А вартість книги визначали за вагою: скільки важила книга, стільки ваги золота потрібно було за неї заплатити.
Підписуйтеся, читайте, дивіться новини Житомирщини на наших платформах тут:
Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube | WhatsApp | TikTok
