У селі Краснобірка Радомишильської громади попрощалися із полеглим військовослужбовцем 77 окремої аеромобільної бригади Олександром Бісиком. Воїн загинув 5 серпня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу Бахмута, втім, підтвердження про його загибель упродовж двох років не було. Родина до останнього сподівалася, що Олександр у полоні і скоро повернеться, але виявилося, що воїн загинув.
37-річний Олександр Бісик мав звання молодшого лейтенанта і був командиром взводу. На службу у Збройні сили України чоловік пішов добровольцем у квітні 2023 року, проходив навчання за кордоном.
Бойовий вихід у серпні 2023 року, зі слів сестри воїна Поліни Дудко, був першим для Олександра. На завдання тоді пішли шестеро військових: один з них загинув, чотирьох — контузило, а Олександр зник безвісти.
"Два з половиною роки ми жили в пошуках, жили надією, що він повернеться додому живим. Перед Різдвом мамі на телефон хлопець надіслав повідомлення — дякуємо йому, що упізнав речі, які йому показував слідчий по тілам. На мене вийшов слідчий і сказав, що дійсно є таке тіло, яке повернули у межах репатріації тіл 9 квітня. Огляд тіла мого брата експерти робили 28 квітня — це день братового народження. Таке своєрідне співпадіння. Разом з братом померла частина моєї душі", — говорить Поліна і додає, що назавжди запам’ятає брата добрим, щирим та надійним.
Сусідка Олександра Наталія Бовсуновська розповіла, що з дитинства дружила з Саньою — так вона його завжди називала.
"Ми виросли разом на цьому подвір’ї. Як ви бачите, ми — сусіди. Ця фірточка не у кожного сусіда є. Ми тут постійно — на лавці, чай, кава. Постійно дружили, гуляли, із самого дитинства разом. Світла тобі, Саня, пам’ять. Оберігай нас там з хмаринок, наглядай, а ми тебе пам’ятатимемо завжди", — сказала Наталія.
За словами Наталії Зайченко — директорки школи, де навчався Олександр Бісик — хлопець з дитинства був цілеспрямованим та наполеглевим.
"Буде нам його не вистачати, дуже шкода. Здобував знання, прагнув поступити в університет. Поступив, відучився, але весь час він хотів служити. Він раз намагавсчя піти в армію, але щось там не вийшло і його повернули, другий раз. А тоді, коли розпочалося повномасштабне вторгнення, він сказав так: "От побачите, я піду і війна закінчиться". Для нього вона закінчилася 2 з половиною роки тому", — сказала директорка школи.
"Серпневий день. Тоді життя на "до" і "після" розкололось. Зв’язку немає, серце запекло — і тиша замість голосу твого. Ми рахували дні, немов роки, молили небо — тільки б був у списках. У сни приходив часто ти мої, ми сподівались і чекали — хоч би у полоні. Але прийшла та звістка мов стріла, що обірвала сподівань останню нитку. Ти не в полоні, душа твоя зросла над цим жорстоким світом. Ти там, де вже не боляче, мій брате. Ти там, де спокій і небесна вись. А нам тепер довіку пам’ятати у кожнім подиху і усмішці з небес", — попрощалася з братом перед похованням його тіла Поліна Дудко.
Вічна слава і світла пам'ять нашому Герою.
Підписуйтеся, читайте, дивіться новини Житомирщини на наших платформах тут:
Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube | WhatsApp | TikTok
